Астрономи — любителі та професіонали
І.Г. Колчинський
Головна астрономічна обсерваторія НАН України
З сивої давнини зоряне небо привертало до себе увагу людини. Його краса, чіткість руху світил, незмінність їх розташування, примхливі фігури сузір’їв, раптова поява таких незвичайних об’єктів, як комети, падаючі зорі, збуджували думку, викликали питання щодо причин і механізму руху, співвідношення між земним та небесним, будови Всесвіту.
Людина відчувала себе центром Космосу, з яким незмінно пов’язувалося поняття краси. Адже недарма Платон вважав «ці візерунки на небі найпрекраснішими з подібного роду речей». А через дві тисячі років Кант писав: «Дві речі, чим частіше і триваліше про них думати, сповнюють душу все сильнішим здивуванням та благоговінням — це зоряне небо наді мною та моральний закон в мені».
Кожний об’єкт природи — море, гори, хмари, рослини та тварини — може бути предметом спостережень, джерелом глибоких роздумів. Проте, мабуть, усі погодяться з тим, що зоряне небо займає виключне місце. Світло та пітьма, хід часу, величезність відстаней, зв’язок між мізерно малим та нескінченно великим, минуще та вічне — відчуття всього цього йде до нас від спостережень неба.
Сонце, Місяць, зорі сяяли над нашою планетою і тоді, коли по її поверхні рухались велетенські ящіри, вони світили нашим предкам — людиноподібним мавпам, і становлення самої людини відбувалося під зоряним небом. З небесними світилами людина була у постійному контакті, вони були частиною природи, що її оточувала.
Отже, не дивно, що «факти неба» входили до людської свідомості з давніх часів, а інтерес до їх спостереження невпинно зростав. Так було, так воно є тепер і — можемо сподіватися — так буде. І в наші часи залишаються справедливими слова древньоримського філософа Сенеки, що якби зоряне небо можна було бачити тільки в єдиному місці земної кулі, то величезні натовпи людей прямували б туди, щоб бачити це дивовижне видовище.
ПРО ЛЮБИТЕЛІВ І ПРОФЕСІОНАЛІВ
Мабуть, немає людини, котра б не цікавилась зоряним небом. Але є такі, що не просто милуються ним, а бажають знатися у сузір’ях, особисто спостерігати їх. їх називають любителями, аматорами.
Людей, для котрих наука є спеціальністю, ми називаємо професіоналами. Вони одержують фахову освіту, як, наприклад, астрономи, що закінчують фізико-математичні факультети університетів та педагогічних інститутів.
Чіткого розділу між любителями та професіоналами немає. По-перше, багато з професіоналів у молоді роки були любителями.
По-друге, деякі широковідомі своїми працями астрономи взагалі не мали спеціальної астрономічної освіти (якщо вважати формально). Любителем був відомий французький астроном Ш. Месьє, котрий відкрив 14 комет і склав перший у світі каталог туманностей та зоряних скупчень. Видатний радянський астроном Б.В. Кукаркін придбав глибокі знання з астрономії шляхом самоосвіти. Можна навести чимало таких фактів.
Радянський філософ В.Ф. Асмус у своїй статті «Почему я стал любителем астрономии» (Наука и жизнь, 1963, № 10), вказуючи на значення астрономічної проблематики для філософії, писав: «Тому я вважаю своїм обов’язком філософа посильне вивчення астрономічної літератури». До речі, В.Ф. Асмус цим не обмежився; він мав телескоп і вів спостереження неба.
АСТРОНОМІЧНІ ТОВАРИСТВА
Розвиток науки неможливий без спілкування між вченими. Вже у Древній Греції вчені збиралися разом, щоб вести дискусії з спірних питань. Пізніше вчені почали організовувати наукові товариства. Зростання кількості любителів астрономії привело до організації спочатку гуртків, а потім астрономічних товариств.
У 1888 р. у Нижньому Новгороді було створено Гурток любителів фізики та астрономії, у роботі якого брали участь видатні представники інтелігенції, зокрема великий російський письменник М. Горький. У 1909 р. організовано Російське товариство любителів світознавства, членами якого були видатні астрономи нашої країни. В 1891 р. відкрито Російське астрономічне товариство, яке об’єднувало головним чином професіоналів. У багатьох містах Росії активно працювали астрономічні гуртки (історію їх наведено у книзі В.К Луцького «История астрономических общественных организаций в СССР» (М., 1982).
У СРСР Всесоюзне астрономо-геодезичне товариство (ВАГТ) засноване 1932 р. Зараз понад 8000 його членів працюють у 70 відділеннях у різних республіках та містах.
Любительські астрономічні товариства успішно працюють у Чехословаччині, Польщі, Франції, США, Англії та багатьох інших країнах.
ЛЮБИТЕЛІ ТА НАУКОВА РОБОТА
Нескінченна кількість астрономічних об’єктів, до того ж вони безперервно змінюються — деякі дуже поступово, інші на наших очах. Втім загальна чисельність спеціалістів — астрономів, навіть у час бурхливого розвитку астрономії та космонавтики, мабуть, не набагато перевищує 10 тис. Значна їх кількість (понад 5 тис.) — члени Міжнародного астрономічного союзу (МАС),Зрозуміло, неможливо і навіть не потрібно вивчати усі астрономічні об’єкти з однаковою детальністю. Деякі з них фіксуються лише як точки на фотоплатівках, і крім їх блиску та приблизного положення на небі про них мало що відомо. Але багато об’єктів мають детальні фізичні характеристики. Вони поступово нагромаджуються, а про окремі об’єкти написано пілі монографії.
Взяти, наприклад, дев’яту планету Сонячної системи — Плутон. Відомості про неї були дуже скупі протягом кількох років (після її відкриття 1930 р.). Тепер Плутонові присвячено спеціальну монографію.
Так чи інакше, а для вивчення всіх цікавих об’єктів не вистачає спеціалістів. Бажано, щоб любителі допомагали у вивченні багатьох об’єктів та явищ, спостереження яких можливе за допомогою невеликих телескопів, біноклів, а також неозброєним оком. Відомий радянський астроном В.П. Цесевич у своїй книзі «Что й как наблюдать на небе» навів чимало прикладів робіт, виконання яких доступне любителям.
Наприклад, вивчення змін блиску зір. Багато змінних зір вивчено досконально, проте деякі з них тільки «запідозрено» у зміні блиску, а закономірності зміни блиску інших вимагають уточнення. В літературі останніх років є повідомлення про цінні спостереження змінних зір, проведені любителями за допомогою невеликих телескопів, оснащених саморобними електрофотометричними пристроями.
Багато явищ — поява комет, «нових» зір, яскравих метеорів — виникає несподівано. Безперервне «патрулювання» неба організувати практично неможливо, тому допомога з боку любителів у цій справі є дуже цінною. Важливо також своєчасно фіксувати та описувати такі явища в атмосфері, як полярні сяйва, сріблясті хмари, руйнування та згоряння штучних супутників під час їх входження в щільніші шари атмосфери, а також деякі оптичні явища в нижчих шарах земної атмосфери. Останні спостереження дуже важливі у зв’язку з так званими аномальними явищами в атмосфері та спростуванням одного з найбільш модних у наш час міфів про «літаючі тарілки» (Див.: Колчинський І. Г., Прох Л. 3., Пугач О Ф., Орлов М. Я. Что можно увидеть на небе. — Киев : Наук, думка, 1983).
В організації таких спостережень істотну допомогу можуть подати астрономічні секції ВАГТ.
ПРОФЕСІОНАЛИ В ЛЮБИТЕЛЬСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ
Участь професіоналів у роботі ВАГТ може бути дуже корисною для любителів астрономії. Інформування про новини сучасної астрономії, допомога в обробці спостережень, керування виготовленням невеликих телескопів — такий далеко не повний перелік питань, у вирішенні яких спільна робота професіоналів та любителів сприятиме розвитку астрономічної науки.
Але це ще не все. Є чимало великих міст, де астрономи працюють у різних установах і важко переоцінити роль їх спілкування в масштабі цілого міста.
На жаль, в останні часи серед деяких професіоналів-астрономів помітно дещо зневажливе, навіть високомірне ставлення до роботи в астрономічних секціях ВАГТ. Це щось від професійного чванства або деякого роду снобізма. Подібне спостерігалося і в минулому. Так, у згаданій книзі В.К. Луцького розповідається, як у дореволюційні Росії деякі члени Російського астрономічного товариства намагалися усунутись від пропаганди астрономічних знань, створення народних обсерваторій, були проти прийому любителів у члени товариства.
Автору статті не раз задавали питання: «А чи потрібне взагалі ВАГТ?». ВАГТ не тільки потрібне, а необхідне. Треба прийняти до уваги ще одну важливу обставину. Добре відомо, що в роботі сучасного астронома є такі особливості, які істотно відрізняють його від астронома XIX та початку XX ст. Астроном минулого століття був переважно вченим-одинаком, незважаючи на те, що він міг мати широкі зв’язки з колегами в усьому світі. Кожну ясну ніч він, як правило, провадив біля окуляру телескопа, лишаючись, так би мовити, «один на один» з небом, з об’єктом спостереження.
У наш час інтенсивно йде процес автоматизації спостережень. Величезна кількість даних надходить від телескопів з Космосу. Космічні телескопи, оснащені автоматично діючими приладами, обертаються на високих орбітах над Землею і надсилають через лінії зв’язку інформацію до земних лабораторій, де інші автомати її обробляють, доводячи до графічного зображення. В майбутньому ця техніка активно розвиватиметься.
Проте не можна твердити, що естетична сторона астрономічних спостережень тепер все більше зникає. Як у свій час відзначив видатний фізик Р. Фейнман, пізнання природи зір та зоряних систем, вивчення їх рухів і розвитку не зменшує естетичного впливу зоряного неба на людину, а тільки посилює та поглиблює його.
НАРОДНІ ОБСЕРВАТОРИ
Про зоряне небо чимало можна дізнатися в планетаріях, де читають лекції, демонструють штучне зоряне небо та кольорові слайди. Не можна зменшувати значення цих установ.
Але планетарії не здатні замінити спостережень «живого» зоряного неба, демонстрації небесних світил в телескоп. Кожний, кому вперше довелося глянути в окуляр телескопа, побачити поверхню Місяця з кратерами та гірськими пасмами, Юпітер з супутниками, Сатурн з кільцями, Марс, подвійні зорі, туманності та зоряні скупчення, знає, що враження від цього незабутнє. Як писав В. Ф. Асмус: «Деякі з видимих у телескоп об’єктів викликають особливо глибокий емоційний вплив. Ще не було випадку, щоб людина, якій я показав у темну осінню ніч при малому збільшенні (в цьому разі потрібне якраз мале збільшення) зоряні скупчення χ та h у сузір’ї Персея, не скрикнула би від здивування, побачивши розсипану на чорному тлі величезну кількість зір. Проте наскільки свідомішим буде це здивування, коли людина розуміє те, що бачить, і має про видиме хоча б елементарні знання».
Дійсно, нічні відвідування обсерваторій з показом зоряного неба, стають одним з найяскравіших спогадів. Автор цих рядків може засвідчити це, бо ще наприкінці двадцятих років йому довелося демонструвати зоряне небо в телескоп у Києві на площі Богдана Хмельницького. Там, на вишці колишнього УКРМЕТу, було організовано невелику народну обсерваторію Українського товариства світознавства.
На жаль, в останні роки відвідування обсерваторій утруднюється не тільки через погодні умови, а й тому, що більшість обсерваторій розташовано поза межами міст, на них встановлено великі телескопи, що працюють за певними програмами, тут цінна кожна хвилина робочого часу.
Тим більшого значення набувають так звані народні обсерватори, де встановлено спеціальні демонстраційні телескопи. Створення таких обсерваторій у містах і селах — одне з важливих завдань, що їх мають розв’язати астрономічні товариства. Спільна робота любителів та професіоналів тут може мати важливе значення.
Згадуючи висловлювання Сенеки, відзначимо, що місцями, звідки можна побачити красу зоряного неба, і мають стати народні обсерваторії. Якщо під час демонстрації давати відповідні пояснення, то неважко уявити, що це матиме велике значення для пропаганди матеріалістичного світогляду.
Заради цього варто попрацювати. Адже ми зобов’язані зберігати не тільки нашу землю, а також і небо, бо між ними існує нерозривний зв’язок.
Джерело: Короткий астрономічний календар 1986
