Астрономія і культура

Культура будь-якого народу відображає не лише його земне буття, але й астрокосмічні погляди. Людина дуже давно відчула, а потім і зрозуміла, що її життя на Землі певною мірою залежить від Космосу й що між людством і Всесвітом існує глибинний зв’язок.

Намагання з’ясувати цей зв’язок, розкрити таємниці небесних тіл і явищ, пов’язати «світ зоряного неба» з життям людей — уся ця діяльність і її результати відображені в різних складових культури українського народу.

Найдавнішими свідченнями небайдужого ставлення наших пращурів до зоряного неба є українські народні казки, а також інші форми фольклору — народні пісні, перекази, думи тощо. Вони зберегли до нашого часу (нехай і невелику дещицю) народне знання — уявлення, думки, переживання і почуття наших пращурів про зоряний світ і його «мешканців».

У поєднанні із знахідками матеріальної культури (орнаменти на глиняному посуді, залишки святилищ тощо) ці астрокосмічні знання дають змогу говорити про українську народну астрономію (див. ст. І. Крячка «Українська народна астрономія») як реальний чинник історії нашого народу.

Суттєвий пласт астрономічних відомостей (про сонячні й місячні затемнення, спостереження комет і метеорів) зберігають літописи доби Київської Русі. Найповнішу до тепер інформацію про ці джерела зібрав Даніїл Святський у книзі «Астрономические явления в Русских летописях с научно-критической точки зрения», що побачила світ у 1915 р.

Важливою з огляду питання астрономії і культури є практика облаштування й використання сонячних годинників. Вона вказує на тяглість традиції визначення часу з допомогою небесних світил. Сонячні годинники встановлювали в Україні протягом XIV — XIX століть зазвичай на південних стінах значущих міських будівель — ратушах, церквах, монастирях. Деінде такі годинники облаштовували на міських майданах, чи в межах окремих архітектурних ансамблів, як от сонячний годинник, встановлений наприкінці XVІІІ ст. у внутрішньому дворі Києво-Могилянської академії.

Цікавим явищем художньої культури є використання «астрономічних» сюжетів (зоряне небо, Сонце, Місяць, сонячні й місячні затемнення тощо) у малярстві. Найвищого розквіту ця тема набула в роботах художників-передвижників. Наприклад, Архип Куїнджі (народився в Маріуполі) написав відомі полотна «Місячна ніч на Дніпрі» та «Українська ніч». На останньому полотні художник дуже образно відтворив усипане яскравими зорями глибоке темно-синє небо над українським степовим хутором.

На світлині — зображення картини Архипа Куїнджі «Українська ніч» (1876). Фото з сайту https://upload.wikimedia.org.

Не лише в малярстві, але й поезії втілив астрокосмічні мотиви Максиміліан Волошин (народився у Києві). Загалом поезія, від її давніх народних зразків й до нинішнього дня, не лишається осторонь питань світобудови, зв’язків людини з космічним, всесвітнім буттям. Найвидатніші українські поети (Іван Франко, Леся Українка, Павло Тичина й інші) торкалися цієї теми. Докладну добірку «космічної» поезії дивіться на сайті «Спейс-арт: українська космічна поезія».

Тема «Астрономія і культура» знаходить розвиток в наш час у різноманітних мистецьких акціях (дитячих конкурсах малюнка, наприклад, «Малюємо Всесвіт», виставках астрофотографії тощо), а також у нових, синтетичних, формах. Прикладом такого нового може бути «Театр під зоряним небом», який працював протягом 1996—2002 років під керівництвом Раїси Недашківської у Київському республіканському планетарії.

Такий широкий спектр астрономічних і космічних артефактів не лише в українській, але й загалом світовій культурі, дозволив сформулювати ідею про астрономію культури. Її суть полягає в тому, що не просто астрономічні знання чи астрономія як наука є складовими культури, а сама культура пронизана астрономічним змістом. Погодьтеся, можливість бачити зоряне небо над головою є визначальним чинником для розвитку нашої земної цивілізації. Якби нашу планету весь час огортали хмари й людина ніколи не бачила зоряного неба, то на Землі була б зовсім інша цивілізація.

Окремі додаткові джерела інформації з теми «Астрономія і культура в Україні»:

Булашев Георгій. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. — К.: Довіра, 1992. — 416 с.

Усім, хто не байдужий до духовних набутків свого народу, кого цікавить українська космогонія, міфологія, легенди та перекази про світотвір, про рослинний та тваринний світ, народна астрологія — загалом легенди від часів язичництва до початку минулого століття, прислужиться це унікальне видання, що вперше з’явилося друком на початку XX століття.

Ткач М.М., Данилевська Н.О. Клечальний міст: (Джерела української міфології). — К.: Снива, 1995. — 200 с.

У виданні, створеному за словниковим принципом, автори відтворюють цілісність міфопостичного світосприйняття наших пращурів. Дослідники звертаються до свідчень літописів, фахової літератури, а також до джерел фольклору та живої розмовної мови. Концепція досліджень вирізняється тим, що вся сукупність одержаної інформації умовно пропускається крізь призму сучасних наукових знань. Це дає можливість по новому глянути на сутність міфологічних образів і пов’язати язичницьких богів і демонів з астрофізичними, фізичними, та біологічними поняттями.

Як українські міфи по світу розійшлися / Авт. – упоряд. Сергій Петрович Плачинда; Заг. ред. Сергій Данилов; Худож.–оформ. Людмила Кузнєцова. — К. : Такі справи, 2008.— 320 с.

Книжка задумана видавцем як альманах, у якому впевнено та переконливо мали бути подані і багаторічна праця автора з фольклорних пошуків Україною, і міфи індоєвропейських народів із так званими «блукаючими» сюжетами, які, на думку упорядника, вийшли з лона давньоукраїнської міфології, і уривки з праць Івана Франка та Володимира Шаяна — що усе вкупі і творить унікальність цього видання. У цій книзі вперше предковічний усний народний епос України подається розлого, всебічно — у двох найголовніших взаємодоповнюючих аспектах: друкуються українські міфи та легенди, що старовинніші від єгипетських пірамід, і подається у розширеному та доповненому варіанті науково укладений словник давньоукраїнської міфології.

Чмихов М.О. Давня культура: Навчальний посібник. — К.: Либідь, 1994. — 288 с.

Висвітлюються основні аспекти культурогенезу різних частин Землі, що відбувався в давній період історії людства. Аналізуються найхарактерніші риси, закономірності зародження й розвитку культури в різні епохи, розглядаються моделі її еволюційного та циклічного прогресу. Пропонується оригінальна періодизація історії культури. Значна увага приділяється, зокрема, давній культурі України, Близького Сходу, Європи, доколумбової Америки.

Чмихов Микола. Від Яйця-райця до ідеї Спасителя: Монографія. — К.: Либідь, 2001. — 432 с.

У книзі відтворено споконвічний пошук розв’язання питання про місце і роль людства у житті Всесвіту. Аналізуються особливості взаємовпливів суспільства й довкілля у давнину, формування найдавнішої системи світогляду та її вершини — космології. Автор пропонує оригінальні концепції визначення прабатьківщини індоєвропейців та їх складової частини — предків слов’ян, дає характеристику основних рис язичництва Русі. Дослідження базується на матеріалах археології, етнографії, міфології, філософських учень, астрономії.