Дейч Олександр Миколайович (31.XII.1899 — 22.XI.1986)
Радянський астроном О.М. Дейч, уродженець Одещини, знаний у світі внеском до фотографічної астрометрії та зоряної астрономії. Він реалізував ідею про визначення абсолютних власних рухів зір відносно галактик, а також склав великий каталог власних рухів зір, на основі якого виявлено кілька сотень подвійних і кратних зоряних систем та визначено параметри локального руху Сонця й обертання Галактики.
31 грудня 1899 р., у м. Рені (Ізмаїльський повіт, південна частина Бессарабії; тепер територія Одеської обл.) народився Олександр Миколайович Дейч. Його батько, Микола Осипович Дейч, походив із поволзьких німців, був військовим, а мати, Лукреція Анастасівна Дімітріаді, була дочкою місцевого забезпеченого купця та міського голови А.І. Дімітріаді. У цьому невеликому місті майбутній астроном провів перші роки життя; згодом його батька відправили служити в м. Рязань та Саратов.
Закінчивши гімназію у м. Саратові, талановитий юнак вступив до Саратовського університету на фізико-математичний факультет. Через матеріальні обставини О.М. Дейч змушений був водночас і працювати ― він влаштувався службовцем у Спілку споживацьких товариств Саратовського краю. Навесні 1919 р. його мобілізували в Червону Армію ― там він служив спершу писарем у відділі постачання Четвертої армії Уралфронту, а згодом — діловодом у саратовському губернському військовому комісаріаті.
У жовтні 1920 р. О.М. Дейч, приїхавши у Петроград, влаштувався на роботу лаборантом у Військово-господарську академію РСЧАФ (РСЧАФ ― абревіатура від «Робоча та селянська червона армія і флот»), якою тоді керував його батько. Водночас юнак викладав елементарну математику на підготовчому відділенні цієї Академії. У січні 1923 р. його остаточно демобілізували.
У Петрограді О.М. Дейч продовжив навчання в університеті (тепер: Санкт-Петербурзький державний університет; м. Санкт-Петербург, РФ), куди був зарахований на третій курс і який закінчив 1924 р. Ще в студентські роки він підробляв обчислювачем: спочатку в петроградському Державному оптичному інституті, а з 1923 р. — в Пулковській обсерваторії.
Дослідження О.М. Дейча стосуються головним чином фотографічної астрометрії та зоряної астрономії. У Пулковській обсерваторії (ГАО АН СРСР) він працював 63 роки — аж до кінця своїх днів: почав як обчислювач, у 1935 р. здобув науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук, у червні 1941 р. — доктора фізико-математичних наук (на засіданні вченої ради в Ленінградському університеті), з 1936 р. керував групою фотографічної астрометрії, а з 1945 до 1972 рр. очолював відділ фотографічної астрометрії та зоряної астрономії.
Наукову роботу О.М. Дейч розпочав під керівництвом знаного фахівця з астрофотографії та фотографічної астрометрії С.К. Костинського (1867―1936). З часом молодий астроном набув неабиякого досвіду спостережень на нормальному астрографі, вимірювань на блінк-компараторі тощо. Його перші самостійні наукові дослідження пов’язані з визначенням точних положень і фотометричних характеристик астероїдів. Щоб визначати положення астероїдів на небесній сфері з вищою точністю, О.М. Дейч запропонував спосіб фотографування цих об’єктів з трьома короткими експозиціями замість однієї, тривалої.
У липні 1929 р., працюючи в Симеїзькому відділі Пулковської обсерваторії, О.М. Дейч відкрив астероїд (1148) Rarahu (Рараю чи Рараху), який попросив назвати на честь героїні твору французького письменника П’єра Лоті.
Протягом 1930—1932 рр. учений узяв активну участь в експедиціях щодо визначення довгот міст Тбілісі (тоді м. Тифліс), Свердловська (з 2016 р. — м. Довжанськ Луганської обл.) та Архангельська.
У 1936 р. О.М. Дейч приступив до вимірювань власних рухів зір у північних ділянках Каптейна; результатом цієї великої роботи став каталог власних рухів 18 тисяч зір у 74 ділянках Каптейна (1936 р.). Він базується на знімках перших епох (1920-ті рр., С.К. Костинський) і других епох (О.М. Дейч). На основі цього каталогу виявлено 288 подвійних і кратних систем (за спільністю власних рухів), визначено параметри локального руху Сонця та обертання Галактики.
О.М. Дейч виявив, що апекс слабких зір істотно відрізняється від стандартного. На основі цього він сформулював низку висновків щодо просторового розподілу зір у Галактиці, зокрема, підтвердив гіпотезу про існування Місцевої системи зір. Учений виявив нову вітку слабких зір-карликів, яка на діаграмі Герцшпрунга—Рессела лежить на дві величини нижче від головної послідовности. Учений з високою точністю визначив вікові паралакси слабких зір до 15-ї зоряної величини.
Упродовж нелегких 1941—1942 років (під час Великої Вітчизняної війни) О.М. Дейч виконував обов’язки директора Пулковської обсерваторії. У жовтні 1941 р. лінія фронту проходила через Пулковські висоти. Обсерваторія була майже повністю зруйнована, але в той важкий час вдалося врятувати частину фондів наукової бібліотеки (тоді це була найбагатша астрономічна бібліотека у світі), лабораторного майна (вимірювальні прилади) та колекцію астрономічних негативів.
У лютому 1942 р. О.М. Дейч з родиною евакуювався до Ташкента. Там він продовжив наукові дослідження, а також виконував спостереження на нормальному астрографі Ташкентської обсерваторії. Після Великої Вітчизняної війни вчений узяв активну участь у відновленні роботи Пулковської обсерваторії. У 1947 р. О.М. Дейч став працювати як сумісник в Астрономічній обсерваторії Ленінградського університету.
На початку 1950-х рр. О.М. Дейч розпочав дослідження щодо виявлення невидимих супутників у найближчих до Землі зір. Цілу низку його наукових праць присвячено зорі 61 Лебедя (61 Cygni) — подвійній системі, що віддалена від Сонця всього на 11.4 світлового року (3.5 парсека). Система складається із двох оранжевих зір-карликів з масами 0.70 і 0.63 маси Сонця, які роблять повний оберт навколо спільного центра мас приблизно за 700 років. Зоря 61 Лебедя має великий власний рух, чим давно привабила дослідників; її, до речі, видно неозброєним оком (m=5.2). На основі багаторічного, унікального за тривалістю, ряду її фотографічних спостережень, виконаних у Пулкові за допомогою нормального астрографа, О.М. Дейч припустив, що зоря 61 Лебедя має невидимий у телескоп маломасивний супутник. На наявність у системі третього тіла (зі субзоряною чи планетною масою) вказували так звані неправильності (відхилення від теоретичних траєкторій) в орбітальних рухах двох описаних вище зір-компонент. Далі працюючи над цим питанням із залученням інших спостережень, учений дійшов висновку, що досліджувана зоря має два невидимих супутники, які обертаються навколо неї з періодами 6 та 12 років.
Висновки такого роду зробили й інші дослідники, хоча гіпотезу про існування планети в системі 61 Лебедя досі не підтверджено. Заслуга О.М. Дейча в тому, що він одним із перших указав на можливість існування невидимих маломасивних супутників зір; маса таких тіл сумірна з 0.01 маси Сонця — такі об’єкти згодом дістали загальну назву субзорі або коричневі карлики. О.М. Дейч уважав, що кратні системи зір, серед яких зорі з маломасивними супутниками, є досить поширеними в Галактиці.
Неабиякий внесок О.М. Дейча в побудову інерціальної системи координат у космічному просторі. Він реалізував ідею пулковських астрономів Б.П. Герасимовича та М.І. Дніпровського (початок 1930-х рр.) стосовно визначення абсолютних власних рухів зір відносно галактик, зокрема опублікував каталог 1508 позагалактичних об’єктів.
Зміна положень галактик на небесній сфері невелика, тому прив’язка зір Галактики до цих умовно нерухомих точок на небі давала змогу побудувати (методами фотографічної астрометрії) нову, точнішу від наявної тоді, реалізацію інерціальної системи координат у космічному просторі. Докладно це питання висвітлено у доповіді О.М. Дейча на VIII Генеральній Асамблеї Міжнародного астрономічного союзу (МАС), яка відбулася 1952 р. в Римі. Ця доповідь, названа «Використання позагалактичних об’єктів для побудови абсолютної системи власних рухів зір», містить у собі наукову програму, прийняту тоді як міжнародну. Вона передбачала використовувати телескопи типу нормального астрографа в обох півкулях Землі для фотографування вибраних ділянок неба з галактиками. Протягом багатьох років О.М. Дейч керував цією великою роботою, у якій взяли участь чотири радянських і сім зарубіжних обсерваторій. Відповідно до програми О.М. Дейча створено каталоги в ГАО АН УРСР (тепер: ГАО НАН України), у Пулковській обсерваторії та ще в трьох обсерваторіях. На основі цих каталогів київські астрономи виконали роботу щодо зведеного каталога GPM, а пулковці склали каталог PUL 2 (майже 60 тисяч абсолютних власних рухів зір у 149 ділянках неба). На початку 1970-х рр. О.М. Дейч організував роботу щодо залучення спостережень квазарів для визначення абсолютних власних рухів зір.
О.М. Дейч має низку заслуг і в інших напрямах досліджень. Він розробив метод для визначення місця перебування корабля за спостереженнями Сонця, розділеними невеликим відтинком часу; цей метод був дуже корисний у воєнний час, він давав непогану для того часу точність (± 3 км). Учений розпочав цю роботу 1942 р. в Ташкенті, виконавши тоді теоретичну її частину, а протягом 1942—1943 рр. метод О.М. Дейча був випробуваний практично в Каспійському морі й Арктиці.
Учений відкрив кілька змінних зір, узяв участь у трьох експедиціях щодо спостережень повних сонячних затемнень: 1927 р. (Швеція), 1936 р. (м. Омськ, Росія) та 1945 р. (м. Сортавала, Росія). Наприкінці 1950-х рр., після запуску першого ШЗС у 1957 р., він розробив метод для визначення координат ШСЗ. На початку 1970-х рр. О.М. Дейч організував роботи з вивчення квазарів методами фотографічної астрономії.
О.М. Дейч вивчав природу одного з типів квазарів — так званих рокосів: радіооб’єктів з континуальним оптичним спектром. Він організував дослідження квазарів методами фотографічної астрономії. У 1966 р., учений опублікував працю «Ядра галактик», де торкнувся питання щодо фізичної природи квазарів.
О.М. Дейч — талановитий педагог та організатор науки. Він був керівником та учителем кількох поколінь астрономів Пулковської обсерваторії та інших астрономічних установ; понад двадцять його аспірантів захистили кандидатські дисертації. У 1936—1981 рр. учений викладав у Ленінградському університеті курси «Фотографічна астрометрія», «Подвійні зорі» та «Наближені обчислення» (з 1937 р. — професор). Починаючи з 1932 р, протягом багатьох років він вів курс судноплавної астрономії у ленінградському Вищому військово-морському училищі ім. М.В. Фрунзе. О.М. Дейч — автор розділів «Фотографічна астрометрія» та «Подвійні зорі» в добре відомому пулковському «Курсі астрофізики та зоряної астрономії» («Курс астрофизики и звездной астрономии»). Протягом двох термінів (1961—1966 рр.) вчений очолював 24-ту комісію МАС «фотографічна астрометрія».
Скан обкладинки науково-популярної брошури «Планеты других миров».
О.М. Дейч проявив себе у справі просвіти, зокрема, опублікував науково-популярну брошуру «Планети інших світів» («Планеты других миров»; 1967 р.). У цій захопливій книжечці він розповів про планети Сонячної системи та їхні супутники, про зорі різних типів, зоряні скупчення, а також про можливі невидимі супутники (зорі чи планети) зір і деякі методи для виявлення таких супутників. Не менш захопливою була в той час і брошура О.М. Дейча «Невидимі супутники зір» («Невидимые спутники звезд»; 1972 р.). Крім інформації про дослідження недоступних тоді для прямих спостережень небесних тіл — супутників зір, названа брошура цікаво розповідає про рух Землі, Сонця та зір, зокрема про явища прецесії, нутації, про власні рухи зір на небесній сфері.
За великий внесок у науку О.М. Дейча нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани» й багатьма медалями.
Олександр Миколайович Дейч помер 22 листопада 1986 р. в Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург, РФ).
На честь міста, в якому народився О.М. Дейч, названо астероїд Головного поясу: (1792) Reni (Рені чи Ренія; відкривач: Л.І. Черних; КрАО; 24 січня 1968 р.).
Підготувала Л.М. Свачій;
джерело: «Астрономічний календар [на] 2024 [р.]»
(К.: Академперіодика. 2023. С. 230—235)
