Докладніше про Анрі Пуанкаре

Останні новини

Вебб розкриває нові деталі та таємниці полярного сяйва Юпітера

13 травня 2025

Космічний телескоп імені Джеймса Вебба NASA/ESA/CSA зафіксував нові деталі полярних сяйв на найбільшій планеті нашої Сонячної системи. Танцюючі вогні, що спостерігаються на Юпітері, у сотні разів яскравіші за ті, що видно на Землі. Завдяки підвищеній чутливості телескопа Вебба астрономи вивчали ці явища, щоб краще зрозуміти магнітосферу Юпітера.

Полярні сяйва виникають, коли високоенергетичні частинки потрапляють в атмосферу планети поблизу її магнітних полюсів і стикаються з атомами газу. Полярні сяйва на Юпітері не тільки величезні за розміром, але й у сотні разів енергійніші, ніж полярні сяйва на Землі. Тут полярні сяйва викликані сонячними бурями — коли заряджені частинки падають на верхні шари атмосфери, збуджують гази та змушують їх світитися червоним, зеленим та фіолетовим кольором. Тим часом Юпітер має додаткове джерело своїх полярних сяйв; сильне магнітне поле газового гіганта захоплює заряджені частинки з навколишнього середовища. Це включає не лише частинки сонячного вітру, але й частинки, що викидаються в космос його супутником Іо, відомим своїми численними та великими вулканами.

Докладніше про Анрі Пуанкаре

Видатний французький математик і астроном Жюль Анрі Пуанкаре народився 29 квітня 1854 р. (помер 17 липня 1912 р.) у м. Нансі, навчався в Політехнічній (1873—1875) та Гірничій (1875—1879) школах у Парижі. З 1881 р. викладав у Паризькому університеті, в 1886—1896 рр. — професор кафедри математичної фізики, з 1896 р. — професор кафедри математичної астрономії. 1887 р. Пуанкаре було обрано членом Паризької АН, з 1893 р. він був членом Бюро довгот.

Наукові праці Пуанкаре залишили яскравий слід майже в усіх галузях математики. Він одержав результати першорядного значення в теорії диференціальних рівнянь, трансцендентних функцій, топології, математичній фізиці, дав глибокий аналіз сучасних йому теорій оптичних та електромагнітних явищ. 1905 р. він одночасно з А. Ейнштейном і незалежно від нього дійшов основних висновків «постулата відносності», що привели до створення спеціальної теорії відносності.

Ім’я Пуанкаре в історії небесної механіки по праву можна поставити поряд з іменами Ньютона і Ейлера. Теорія періодичних орбіт, яку Пуанкаре розвинув, спираючись на свої дослідження диференціальних рівнянь, дала можливість глибше вивчати рух планет, супутників, комет, стійкість цього руху відносно збурень, зокрема стійкість Сонячної системи. Пуанкаре провів систематичний аналіз методів, за допомогою яких астрономи з часу Ньютона розв’язували основні задачі небесної механіки, дав бездоганне обґрунтування цих методів і показав межі їх застосування. Він розробив деякі практичні питання обчислення орбіт, доповнив теорію фігури Землі Клеро, зробив важливий внесок в теорію припливів. Підсумком астрономічних досліджень Пуанкаре були два тритомні твори: «Нові методи небесної механіки» (1892—1899) і «Курс небесної механіки» (1905—1910). Крім того, широко відомі його «Лекції про космогонічні гіпотези» (1911), які завершили цілий період розвитку космогонії, коли гіпотези ґрунтувалися головним чином тільки на законах механіки. Пуанкаре займався також філософськими проблемами науки і методологією наукового пізнання. Його філософські погляди, які одержали пізніше назву конвенціоналізму, були піддані глибокій критиці В. І. Леніним у праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм».

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1979