Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Астрономи виявили міжзоряний шлях одного із «будівельних блоків» життя

15 січня 2020

 

Фосфор, присутній в нашій ДНК і мембранах клітин, є важливим елементом для відомої нам форми життя. Але як він потрапив на молоду Землю ― це таємниця. Тепер астрономи простежили подорож фосфору від ділянок формування зір до комет, поєднавши дані спостережень від ALMA та результати, отримані за допомогою зонда Європейського космічного агентства «Розетта» (Rosetta). Ці дослідження вперше показують, де утворюються молекули з вмістом фосфору, та як цей елемент, що, можливо, відіграв вирішальну роль у зародженні життя на нашій планеті, потрапляє в комети.

Докладніше:

«Габбл» знайшов дуже малі скупчення темної матерії

12 січня 2020

 

Астрономи вважають темну матерію не лише основною складовою маси Всесвіту, але й тим «остовом», довкола якого формуються галактики. Але щоб знайти докази існування цієї загадкової, невидимої маси, науковці змушені вдаватися до непрямих методів, схожих на ті, що використовують для вивчення чорних дір. По суті, вони визначають, як наявність темної матерії впливає на галактики та зорі в їх околицях.

 

Досі астрономам вдалося знайти докази наявності темної матерії навколо середніх і великих галактик. Використавши спостережні дані Космічного телескопа імені Габбла та застосувавши нову техніку спостереження, група астрономів з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі та Лабораторії реактивного руху NASA виявила, що темна матерія може утворювати набагато менші скупчення, ніж вважали раніше. Ці висновки були представлені на 235-му з’їзді Американського астрономічного товариства.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

 

Докладніше про Джордано Бруно

 

Відомий італійський мислитель Джордано (Філіппо) Бруно народився 1548 р. в невеличкому селищі Сан-Джованні-ді-Ческо, розміщеному біля гори Чікала на околиці італійського міста Нола, яке належало до Неаполітанського королівства, підвладного на той час Іспанії. Його батько, Джованні Бруно, прапороносець кавалерійського полку, оселився там 1545 р. зі своєю дружиною Флаулісою. Сім’я збіднілого дворянина заробляла на прожиття вирощуванням садовини, винограду тощо. Перші 10 років життя Бруно минули в Сан-Джованні-ді-Ческо, де він здобув основи грамоти. Всіх, хто знав Філіппо, вражали його здібності, особливо чудова пам’ять. Зовсім юним Бруно подався до Неаполя, де шість років провів у приватній гуманістичній школі, вивчаючи філософію, логіку тощо. Одним із вчителів майбутнього мислителя був монах-августинець Теофіло да Вайроно, якого Бруно завжди згадував з пошаною. 15 червня 1565 р. Філіппо став послушником домініканського монастиря Сан-Домініко Маджоре в Неаполі, який, будучи одним із навчальних закладів Домініканського ордену, готував учених-богословів. В монастирі Бруно провів 10 років, пройшовши через всі передбачені статутом чернецькі й богословські ранги: через рік він був пострижений в ченці, одержавши чернецьке ім’я Джордано, через два роки його висвятили у сан субдиякона, ще через два роки — у сан диякона, а 1572 р. він одержав сан священика. В 24 роки Бруно одержав вчений ступінь бакалавра, а через 4 роки в Римі захистив докторську дисертацію.

 

За час, проведений в монастирі, Бруно здобув вражаючу ерудицію, засвоїв великий обсяг знань та відомостей. Він підтримував світські знайомства, вивчав твори, не передбачені обов’язковим курсом науки в монастирі, вдосконалював знання іноземних мов. В цей період Бруно ознайомився з геоцентричною системою світу Коперника, прочитавши її скорочений виклад, зроблений Ретиком.

 

Перебуваючи в монастирі, Бруно нерідко виражав протест проти деяких запроваджених там порядків, відверто висловлюючи свої погляди. 1576 р., довідавшись, що проти нього готують інквізиційний процес, він залишив Неаполь і подався до Риму, де зупинився в монастирі Санта Марія делла Мінерва. Дізнавшись незабаром, що під час обшуку в його колишній келії знайдено заборонені церквою книги, Бруно залишив Рим, оскільки далі перебувати там було небезпечно. Він побував у багатьох регіонах і містах Апеннінського півострова: в Тоскані, Модені, Пармі, Генуї, Нолі, Савойї, Туріні, Венеції — й зрештою дістався до міста Падуї, славного своїм університетом. Там він слухав лекції відомих мислителів, зокрема філософа-просвітителя Джакомо Забареллі. Через два роки Бруно попрямував до Парижа. Проте, будучи вже на території Франції, він вирішив піти до Женеви, куди прибув у квітні 1579 р. Члени італійської громади — кальвіністи — допомогли Бруно влаштуватися на роботу в друкарні, де він редагував протестантську літературу. За цей час вчений встановив контакт з професорами Женевського університету та факультативне вів студентський гурток з філософії. Незабаром за публікацію брошури з критикою лекцій ректора Женевського університету, одного з вчителів кальвінізму Антуана Белафе, Бруно посадили до в’язниці та присудили до відлучення від кальвіністської церкви. Після звільнення він залишив Швейцарію та 1579 р. дістався до Тулузи, подолавши понад 400 км шляху. Там Бруно перебував два роки, склавши за цей період іспит на звання магістра і одержавши посаду професора. Деякий час він читав лекції з астрономії у відомому Тулузькому університеті, де навчалося понад 10 тисяч студентів. Проте його палкі виступи проти вчення Арістотеля під час наукових дискусій зумовили виникнення опозиції в університетських колах, оскільки в той час середньовічне трактування вчення Арістотеля і геоцентрична система світу Птолемея були канонічними. Бруно пішов з Тулузи і 1581 р. прибув до Парижа. Там завдяки феноменальній пам’яті та винятковій ерудиції вчений здобув прихильність короля Генріха, одержав з його допомогою посаду професора університету в Сорбонні з постійною заробітною платнею й дістав змогу друкувати свої твори. Протягом 1581 р. він опублікував 4 книги, зокрема «Про тіні ідей», «Мистецтво пам’яті», «Пісня Цірцеї» та «Свічник», в яких висвітлив деякі питання логіки, теорії пізнання, спосіб розвитку пам’яті, а також створив алегоричні сатири на суспільне життя того часу. В Парижі Бруно написав багато нових праць, брав участь у наукових диспутах, підтримував зв’язки з філософами, богословами, слухав лекції. Через два роки, одержавши від короля листа з рекомендацією до посла Франції в Лондоні, Бруно вирушив до Англії, куди прибув навесні 1583 р. В Лондоні його оточували найвідоміші та найосвіченіші люди того часу. В червні того ж року Бруно взяв участь у науковому диспуті в Оксфорді, влаштованому на честь польського магната Альберта Ласького. Він відстоював свої наукові погляди, які грунтувалися на теорії Коперника, і виступив проти вчення Арістотеля в філософії і системи світу Птолемея в астрономії. Невдовзі після цього диспуту Оксфордський університет припинив читання лекцій Бруно.

 

В Англії, користуючись послугами підпільних друкарень, в 1584 р. вчений опублікував 4 книги діалогів, серед яких твір «Про безконечність, Всесвіт і світи», а 1585 р. видав ще одну книгу під назвою «Про героїчний ентузіазм». В цих творах Бруно захищав вчення Коперника та обґрунтовував свої філософські погляди.

 

1585 р. разом з французьким послом вчений повернувся до Парижа, де незабаром організував великий науковий диспут, відкрито висловлюючи своє вчення, після чого був змушений залишити країну. Він подався до Німеччини, де в м. Віттенбурзі два роки займав посаду приват-доцента, читав лекції, публікував свої твори. Згодом Бруно переселився до Праги, де був добре прийнятий імператором Рудольфом II. Проте в Празькому університеті переважали домініканці, тому вченого туди не допустили. Незабаром він перебрався до м. Гельмштадта, де університет був недавно заснований. Бруно одержав там посаду, але згодом змушений був залишити цей заклад. Він поселився в кармелітському монастирі поблизу Франкфурта-на-Майні. За цей період вчений публікував свої твори, підтримував зв’язки з книгопродавцями, видавцями, студентами. Згодом Бруно знову подався у подорож, відвідавши багато міст Європи. Восени 1591 р. гірськими стежками він дістався до Венеціанської Республіки і незабаром встановив контакти з професорами та студентами університету в м. Падуї. В 1592 р. на запрошення молодого венеціанського аристократа Джованні Моченіго вчений переселився до Венеції, де давав Моченіго уроки. У травні Бруно вирішив залишити Венецію, проте в ніч перед від’їздом був схоплений і затриманий своїм учнем і кількома гондольєрами. 23 травня 1592 р. за донесенням Моченіго вчений був ув’язнений венеціанською інквізицією. Слідство проводили посол папи у Венеції та патріарх венеціанський. Оскільки на суді вчений заявив, що не виступав і не мав наміру виступати проти вчення церкви, що підтвердили і свідки, то члени венеціанської інквізиції були готові його звільнити. Проте звістка про ув’язнення Бруно дійшла до Риму, і папа Климентій VIII наполіг на тому, щоб вчений був виданий римській інквізиції. 27 лютого 1593 р. його посадили до в’язниці інквізиції в Римі, а 24 березня 1597 р. колегія інквізиції розпочала слухання справи Бруно. Не раз йому призначали терміни для зречення, але Бруно не відмовився від своїх філософських поглядів. Наприкінці січня 1600 р. відбулося останнє засідання суду, 25 січня Бруно був відлучений від церкви, а 17 лютого того ж року він був публічно спалений на Площі Квітів у Римі.

 

1889 р. на місці, де Бруно був страчений, відкрито пам’ятник, створений скульптором Еттаре Феррарі. На пам’ятнику висічено напис: «Від століття, яке Бруно передбачив, на тому місці, де було запалене вогнище».

 

Бруно називав себе продовжувачем вчення Піфагора, Епікура, Лукреція, Миколи Кузанського. Він особливо виділявся серед невеликого числа перших прихильників геліоцентричної системи Коперника. Вчений об’єднав філософсько-космологічну концепцію Миколи Кузанського про безконечність Всесвіту з чіткими астрономічними висновками Коперника і створив свою власну картину Всесвіту, викладену в основному у двох творах: «Про причину, початок і єдине» та «Про безконечність, Всесвіт і світи». Бруно вважав, що геліоцентричну систему світу Коперника треба сприймати не як вчення про весь Всесвіт (як думав і сам Коперник), але як теорію про структуру планетної системи, типової для нескінченного у часі та просторі Всесвіту. Згідно з його вченням, Всесвіт нескінченний, але єдиний, а матерія, з якої утворена Земля, зорі та інші небесні тіла, однорідна. Бруно вважав, що Всесвіт є низкою організмів, які входять один в організацію іншого, що свідомість і мислення єдині з матерією і є повсюди, а свідомість Всесвіту обіймає всю безконечність і є Богом. Він розробив вчення про монади, згідно з яким початковою монадою є атом, який, будучи зачатком матерії, володіє зачатком мислення; людина є монадою Землі, Земля — монадою Сонячної системи, а Всесвіт є монадою монад і містить множину населених світів.

 

Бруно не мав експериментального доведення своїх ідей, але багато з них згодом були підтверджені. Наприклад, він перший допустив, що зорі рухаються в просторі. Цю гіпотезу згодом підтвердили дослідження Е. Галлея (1656—1742) в 1718 р., Ж. Кассіні (1677—1756) в 1738 р. та ін. Вчений вважав, що відстані до зір значно відрізняються між собою і що це може впливати на співвідношення їхнього видимого блиску, що всі небесні тіла, в тому числі і поверхня Землі, змінюються через великі проміжки часу. Ці припущення Бруно теж згодом були підтверджені. Бруно відомий не тільки як мислитель. Свої філософські ідеї він часто висвітлював через художні образи. Багато сцен його комедій запозичив Мольєр, а одну сцену з комедії «Свічник» використав Сірано де Бержерак. Перебуваючи в Лондоні, вчений підтримував відносини з Шекспіром; він написав поему про Всесвіт, сонети.

 

Л. М. Свачій

Джерело: Короткий астрономічний календар 1998

 

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1