Докладніше про Ейнара Герцшпрунга

Відомий данський астроном Ейнар Герцшпрунг народився 8 жовтня 1873 р. у м. Фредеріксберзі (тепер м. Фредеріксхавн, Данія), а помер 21 жовтня 1967 р.

Він з дитинства захоплювався астрономією, проте вступив до Копенгагенського політехнічного інституту, який закінчив 1898 р. зі спеціальністю інженера-хіміка. Спочатку Герцшпрунг працював хіміком в Петербурзі, а 1901 р. на деякий час переїхав до Лейпціга, де вивчав фотохімію. Того ж року він повернувся на батьківщину, де почав займатися астрономією. Протягом декількох років Герцшпрунг проводив фотографічні спостереження в університетській обсерваторії та обсерваторії Уранія в Копенгагені. 1909 р. на запрошення німецького астронома К. Шварцшільда він переїхав до Геттінгена, де працював в університеті. Того ж року Герцшпрунг почав працювати у Потсдамській астрофізичній обсерваторії. Протягом 1919—1944 рр. вчений працював в обсерваторії Лейденського університету, ставши 1935 р. на посаду її директора. З 1920 р. він був професором Лейденського університету. З 1944 р. Герцшпрунг знову жив на батьківщині, працюючи в університетській обсерваторії в Брорфельде.

Вчений відомий працями та відкриттями в галузі астрофізики. У 1905 р. Герцшпрунг виявив, що зорі пізніх спектральних класів, маючи приблизно однакову температуру, розпадаються за світністю на дві групи, названі ним зорями-карликами та зорями-гігантами. 1911 р. вчений вперше побудував діаграму залежності видимої зоряної величини від показника кольору для зір в скупченнях Плеяди та Пади. Він дійшов висновку, що майже всі зорі цих скупчень належать до так званої головної послідовності, члени якої тим червоніші, чим слабший їхній блиск. 1913 р. американський астроном Г. Н. Рессел (1877—1957) побудував аналогічну діаграму для всіх зір з відомими паралаксами. Залежність такого типу тепер називається діаграмою Герцшпрунга—Рессела або діаграмою спектр—світність. ЇЇ відкриття було важливим етапом в дослідженнях, пов’язаних з еволюцією зір, відкриттям та обґрунтуванням різних залежностей між фізичними характеристиками зір.

1911 р. Герцшпрунг виявив, що Полярна зоря є пульсуючою змінною, блиск якої змінюється на декілька десятих долей зоряної величини. Це відкриття мало важливе значення, оскільки в той час Полярну вибрали за еталон блиску, приписавши їй зоряну величину 2m, а блиск інших зір визначали, порівнюючи його з блиском Полярної. Відкриття Герцшпрунга, таким чином, показало, що Полярна зоря не є надійним еталоном. Того ж року вчений вказав на можливість визначити відмінності у світностях зір при вивченні зоряних спектрів.

Одним з перших Герцшпрунг почав застосовувати фотографічні методи астрономії для вивчення подвійних зір (1914—1919 рр.). Для зменшення похибки, зумовленої відмінністю блиску компонентів, перед об’єктивом телескопа він розміщував грубу гратку, яка давала два слабкі дифракційні зображення по обидва боки від центрального зображення. Такий метод давав відносні положення обох складових подвійної зорі з точністю, на порядок вищою від результатів візуальних вимірювань.

Вчений визначив власні рухи багатьох зір в області Плеяд, а також виявив відмінності щодо зоряного населення Плеяд, Пад та Ясел.

Герцшпрунг був членом Данської та Нідерландської академій наук, багатьох наукових товариств, а також почесним доктором багатьох університетів. 1929 р. його нагороджено Золотою медаллю Лондонського королівського астрономічного товариства, а 1937 р. — медаллю ім. Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства.

Вчений був нагороджений також медаллю ім. Ремера м. Копенгагена.

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 1998