Докладніше про Улугбека
Видатний вчений Улугбек народився 22 березня 1394 р. у м. Султані (територія сучасного Ірану), а помер 27 жовтня 1449 р. Його справжнє ім’я Мухаммед Тарагай, але прізвисько Улугбек («великий князь») закріпилось за ним ще в дитинстві.
Улугбек був онуком грізного завойовника Тимура. Військові походи Тимура тривали роками, тому слідом за ним у далекі краї їхали з обозами його жінки та діти. Ось у такому військовому обозі у третього сина Тимура Шахруха та його юної дружини Гаухар-Шад-аги народився хлопчик, прозваний Улугбеком, який прославився пізніше не як завойовник, а як вчений-астроном. Дитинство Улугбека пройшло в подорожах з військовими обозами діда, а життєвою школою стало спілкування з багатьма видатними людьми того часу.
Після смерті Тимура в1405 р. між його спадкоємцями розгорнулась багаторічна жорстока боротьба за владу. Батько Улугбека відвоював значну частину імперії Тимура — Мавераннахр зі столицею у Самарканді й передав керування ним своєму старшому синові Улугбеку 1409 р., коли тому було лише 15 років. Усі намагалися переконати Улугбека, що саме йому, улюбленому онуку Тимура, належить захищати та примножувати славу Великої імперії. Під їх натиском Улугбеку перші роки свого правління розпочинає ряд військових походів, але вони закінчуються невдачею. Можливо й тому, що інтереси правителя Самарканда були зосереджені в іншому напрямі: Улугбек приділяє велику увагу вивченню історії, математики, астрономії, оточує себе виданими вченими.
1417 р. за його наказом розпочалось будівництво медресе (середньої релігійної школи) в Самарканді. Для викладання в ньому були запрошені найвідоміші вчені. Сам Улугбек читав лекції з астрономії. Тут внаслідок спілкування чудових астрономів і математиків, під час перших спостережень на невеличкому майданчику при медресе почала формуватися астрономічна школа Улугбека. Свого розквіту вона досягла після спорудження (1424 р.) на околиці Самарканда астрономічної обсерваторії, унікальної за своїми розмірами, науковим обладнанням і художнім оформленням. Обсерваторія являла собою круглу триповерхову будівлю приблизно 30 м заввишки, яка знаходилась на 15-метровому пагорбку й підіймалась над оточуючою долиною на висоту сучасного 12-поверхового будинку.
Головним інструментом обсерваторії був мармуровий квадрант, встановлений точно по меридіану (з відхиленням не більше 10″). Його величезна дуга (радіус понад 40 м) заходила на 10 м у глиб пагорбка. В це головне приміщення обсерваторії, де завжди панувала напівтемрява, вели спеціальні коридори, розміщені на різній висоті. Світло від спостережуваного небесного тіла (Сонця, Місяця, планет), проходячи через маленький отвір у верхній частині південної стіни обсерваторії, давало зображення світила на поверхні жолоба (завширшки півметра), який проходив по центральній частині дуги з нанесеними градусами. Колосальні розміри інструмента забезпечували небувалу точність вимірів положення світила за меридіаном. Один градус займав на дузі приблизно 70 см, одна хвилина — 12 мм, і навіть секунда була в межах вимірності. Заслугою Улугбека було не тільки обладнання обсерваторії найкращими інструментами, а й організація багаторічних систематичних скрупульозних спостережень. Вперше спостерігали Сонце та планети безперервно протягом тридцяти років, охопивши таким чином повний цикл обертань всіх планет, відомих на той час. У результаті в Самаркандській обсерваторії були визначені з нечуваною для тих часів точністю (до 1″) такі важливі величини, як нахил екліптики, положення точки весняного рівнодення, довжина тропічного року.
Другим чудовим результатом діяльності астрономічної школи Улугбека була багаторічна робота по створенню нового зоряного каталога, який містив понад 1000 зір. Він в основному був завершений до 1437 р. і отримав назву «Нові Гураганські таблиці» (за титулом тимуридів «гураган»). Таблицям передував великий вступ з 35 глав, де викладались основи теоретичної й практичної астрономії, списувались системи літочислення, методика спостережень, дві глави було присвячено традиційній астрології, Довгий час астрономічні таблиці Улугбека за повнотою та точністю даних були кращими в світі. На Сході, особливо в Індії, ними користувались до XVIII ст. В Європі зоряний каталог Улугбека був вперше виданий тільки 1665 р., а вступ до нього — 1853 р., після чого багато разів перевидавався з численними коментарями.
Найвидатнішу середньовічну обсерваторію Сходу та її творця спіткала сумна доля. Захоплення Улугбека наукою та його зневажливе ставлення до релігії настроювали проти нього мусульманське духовенство. Шейхи знайшли собі союзника в особі старшого сина Улугбека Абд-ал-Лятифа й благословили його на війну проти власного батька. Військо Улугбека було розбите, сам він вирішив скласти зброю, розраховуючи присвятити себе заняттям у обсерваторії, але незабаром був зрадницьки вбитий як «відступник від ісламу». Рятуючись від переслідувачів, утік з Самарканда найближчий помічник Улугбека Алі Кушчі, захопивши з собою примірник рукопису Гураганських таблиць. Обсерваторія була розграбована та майже цілком знищена. На початок нашого століття про неї дійшли тільки легенди, а вчені, що відвідували Самарканд, неодноразово намагалися відшукати місце обсерваторії. Пощастило це зробити тільки 1908 р. зусиллями археолога В. Л. Вяткіна. Товстий шар (до 4 м) будівельного сміття — це все, що залишилось на поверхні від розкішної споруди обсерваторії. Завдяки розкопкам була частково розкрита таємниця устрою обсерваторії — однієї з найвизначніших пам’яток світової науки й культури.
А. М. Довгопол
Джерело: Короткий астрономічний календар 1994
