Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Пузир поперечником 1000 світлових років — першопричина появи всіх найближчих молодих зір

14 січня 2022

Наднові, які видули Місцевий пузир (Local Bubble), порожнину навколо Сонця, також спричинили утворення зір на краях пузиря. Ось так смерть одних породжує життя інших у міжзоряному просторі.

 

 

Починаючи приблизно 14 мільйонів років тому, понад десяток зір поблизу Сонця закінчили своє життя як разючі наднові. Ці тривалі вибухи спричинили ударну хвилю. Вона «підняла», тобто скупчила пил і газ, що уможливило появу ділянок зореутворення на краях оболонки шириною 1000 світлових років, яка постійно розширюється. Сонце, яке перебувало на відстані приблизно 1000 світлових років від наднових, коли все це почалося, увійшло в оболонку 5 мільйонів років тому і зараз міститься поблизу її центра.

Докладніше:

Дванадцять на вечерю: харчові уподобання Молочного Шляху висвітлюють темну матерію

12 січня 2022

Подрібнені рештки зоряних систем дають змогу зрозуміти процес зростання нашої галактики.

 

 

Астрономи на крок ближче до розкриття властивостей темної матерії, що огортає нашу галактику Молочний Шлях, завдяки новій мапі 12 потоків зір, які обертаються навколо її гало. Міжнародна група науковців у статті, вміщеній в журналі Американського астрономічного товариства Astrophysical Journal, описала найбільшу колекцію потоків зір, які коли-небудь досліджували одночасно.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

 

Докладніше про Вільяма Гаґґінса

 

 

Відомий англійський астроном Уільям Хьоггінс народився 7 лютого 1824 р. (помер 12 травня 1910 р.) в Лондоні, навчався під керівництвом домашніх вчителів. З 1842 р. Хьоггінс вів торговельні справи своєї родини, а 1854 р. переїхав до Талс-Хілла поблизу Лондона, де і мешкав більшу частину свого життя. В той час Талс-Хілл був ненабагато більшим від села, і його незначна забудова не перешкоджала спостереженням неба. Скориставшись цією обставиною, 1856 р. Хьоггінс побудував власну астрономічну обсерваторію (її купол мав діаметр 12 футів, тобто 3.6 м), серед інструментів якої був 15-дюймовий (37.5 см) рефрактор Доллонда. Там Хьоггінс розпочав регулярні практичні заняття астрономією, спостерігаючи планети.

 

Хьоггінса вважають одним з піонерів астроспектроскопії. В числі перших він високо оцінив значення методу спектрального аналізу для вивчення складу небесних об’єктів, відкритого німецьким фізиком Г. Р. Кірхгофом (1824—1887) і Р. В. Бунзеном. Цей метод дає змогу визначити хімічний склад небесних тіл, порівнюючи їхні спектри з одержаними в лабораторії спектрами земних речовин. Спектроскопічні спостереження Хьоггінс розпочав разом з професором хімії Королівського коледжу В. А. Міллером, з яким співпрацював до 1846 р. і який вже мав значний досвід застосування спектроскопії для хімічних досліджень. Хьоггінс запропонував прилаштувати спектроскоп до свого 8-дюймового (20 см) телескопа з фокусною відстанню 10 футів (3 м), змонтованого на екваторіальній установці.

 

Перший експеримент такого роду дослідники провели, використовуючи заповнену бісульфідом вуглецю С2 призму з відносно високим коефіцієнтом заломлення. Згодом Хьоггінс неодноразово експериментував, використовуючи для порівняння спектри відбитого місячною поверхнею світла Сонця та спектри різних елементів. 1863 р. на підставі аналізу лабораторних та зоряних спектрів він показав, що яскраві зорі мають структуру, схожу до сонячної. 1864 р. Хьоггінс опублікував звіт про спектри, одержані з 8-дюймовим рефрактором та спектроскопом. Того ж року він вперше спостерігав спектри світлих туманностей і виявив, що вони складаються з окремих емісійних ліній. Хьоггінс першим показав, що деякі туманності, в т. ч. туманність Оріона, мають чисті емісійні спектри, а тому є повністю газовими; водночас спектри інших, серед яких туманність Андромеди, мають властивості, притаманні зоряним спектрам. В спектрах туманностей він виявив зелену лінію, яку не міг ідентифікувати за допомогою спектрів порівняння. Пізніше виявилося, що ця лінія випромінюється двічі іонізованим киснем, який існує тільки в умовах абсолютного вакууму міжзоряного простору.

 

Поступово Хьоггінс вдосконалював свої інструменти. В той час не було зручних для використання карт спектрів хімічних елементів, тому він прокалібрував свій прилад за спектрами 29 речовин, а 1863 р. Хьоггінс одержав свої перші фотографічні знімки спектрів.

Однією з перших зір, для дослідження яких Хьоггінс застосував спектральний аналіз, була Нова 1866 р. — Т Північної Корони. В травні 1866 р. її блиск зріс від 9.5m до 2m, а потім знову послабшав. Хьоггінс підготував повний опис зміни її спектра та одержав цінні наукові результати, зокрема, виявив навколо неї світлу газову оболонку.

 

Завдяки піонерським дослідженням Хьоггінса його ім’я невдовзі стало добре відомим, а обсерваторія поповнилася новими інструментами, запропонованими в позику Королівським астрономічним товариством.

 

1835 р. Хьоггінс одружився з Маргарет Ліндсей Маррі, яка активно допомагалайому, редагуючи та ілюструючи статті, перевіряючи спостереження. А невдовзі наукові результати Хьоггінс публікував у співавторстві з дружиною.

 

Хьоггінс винайшов спектроскоп для спостережень метеорів, з яким також спостерігав туманність Орюна. Видатними на той час були виконані ним спектральні дослідження Сонця. Хьоггінс одержав фотографії сонячної корони, на основі яких вивчав її форму і протяжність. Він дослідив спектри трьох комет, виявивши в них смуги вуглецю і його сполук. Одним з перших Хьоггінс застосував принцип Допплера—Фізо для визначення променевих швидкостей зір. 1868 р. він визначив променеву швидкість Сіріуса (« Великого Пса).

 

Хьоггінс вдосконалив методику астрофотографії, виконав численні фотографічні спектральні спостереження зір.

 

До кінця життя Хьоггінс працював в обсерваторії Талс-Хілла. Протягом 1867—1872 рр. він був секретарем Лондонського королівського астрономічного товариства, а протягом 1876—1878 рр. та 1900—1905 рр. — його президентом. 1901 р. Хьоггінс був обраний іноземним членом-кореспондентом Петербурзької АН. За свої заслуги він нагороджений премією Паризької АН і багатьма медалями.

 

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 1999

 

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1