Хайкін Семен Еммануїлович (21.VIII.1901 — 30.VII.1968)

Російський радянський фізик і радіоастроном Семен Еммануїлович Хайкін народився 21 серпня 1901 р. в Мінську (Білорусія). Здобув (1928) вищу освіту в Московському університеті. Протягом 1930—1946 рр. працював у Московському університеті (з 1935 р. — професор). Упродовж 1945—1953 рр. — співробітник Фізичного інституту Академії наук СРСР (завідувач сектором радіоастрономії в лабораторії коливань).

Галузь наукових інтересів Семена Хайкіна — радіоастрономія. Фундатор радянської експериментальної радіоастрономії. Очолював (1947) експедицію до Бразилії, де вперше в світі було виконано спостереження повного затемнення Сонця в радіодіапазоні. Відкрив радіовипромінювання сонячної корони.

Керував (1948—1949) створенням першої радянської радіоастрономічної станції в Криму. Створив (1953) у Пулковській обсерваторії відділ радіоастрономії, яким завідував до кінця життя. Керував (1956) спорудженням в Пулковській обсерваторії радіотелескопа з антеною змінного профілю. З його допомогою виконав багато досліджень Сонця, Місяця, планет і позагалактичних об’єктів у радіодіапазоні. Керував розробкою проекту радіотелескопа РАТАН-600.

Семен Еммануїлович Хайкін помер 30 липня 1968 р. у Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург, Росія).

Докладніше про Семена Іммануїловича Хайкіна
Відомий російський учений Семен Іммануїлович Хайкін народився 21 серпня 1901 року (помер 30 липня 1968 р.).
Він народився в Мінську. Упродовж 1919—1924 рр. С.І. Хайкін проходив військову службу, у 1928 р. закінчив Московський університет, а протягом 1930—1946 рр. працював у цьому закладі (з 1935 р. — професор). У 1931—1933 рр. С.І. Хайкін обіймав посаду заступника директора Інституту фізики Московського університету, упродовж 1934—1937 рр. був деканом фізичного факультету, а з 1937 до 1946 рр. очолював кафедру загальної фізики і лабораторію з розроблення фазової радіолокації та радіонавігації. Упродовж 1945—1953 рр. С.І. Хайкін був завідувачем сектору радіо¬астрономії в лабораторії коливань Фізичного інституту АН СРСР. З 1948 до 1949 рр. він керував організацією першої радянської радіоастрономічної станції в Криму. В 1953 р. вчений заснував відділ радіоастрономії в Пулковській обсерваторії, який очолював до кінця життя.
С.І. Хайкін є основоположником експериментальної радіоастрономії в колишньому СРСР. В 1947 р. (після смерті М.Д. Папалексі) він керував підготовкою експедиції до Бразилії для спостереження сонячного затемнення, а згодом очолив її. Під час цієї експедиції вперше у світі були проведені спо¬стереження повного сонячного затемнення в радіодіапазані та була експери¬ментально підтверджена гіпотеза про корональне походження метрового радіо¬випромінювання Сонця.

Учений активно проводив науково-організаторську роботу. Діяльність С.І. Хайкіна сприяла розвиткові спостережної радіоастрономії в СРСР. Він зумів пов'язати перші кроки радіоастрономії з вирішенням прикладних завдань — вивченням радіоастро-номічними методами умов проходження радіохвиль крізь земну атмосферу. З ініціативи С.І. Хайкіна в університеті міста Горький (нині м. Нижній Новгород, РФ) були розпочаті дослідження сонячного радіовипромінювання.

Значну увагу приділяв учений виготовленню радіоастрономічної апаратури та розробці методів спостережень. Він є одним із винахідників конструкції антени змінного профілю, на базі якої в Пулковській обсерваторії був виготовлений Великий пулковський радіотелескоп — інструмент принципово нового типу (1956 р.). Його роздільна здатність для однієї координати становила 15" на довжині хвилі 8 мм. Послуговуючись цим радіотелескопом, учені провели багато першо¬класних досліджень. Зокрема було точно виміряно координати дискретних джерел, досліджено їхню структуру та поляризацію, детально вивчено спектри розподілу радіовипромінювання Сонця, визначено структуру планетних атмосфер і т. д. С.І. Хайкін також керував розробкою проєкту радіотелескопа РАТАН-600.
Учений добре відомий і як педагог: він написав підручник «Фізичні основи механіки», який витримав кілька видань, та книгу «Теорія коливань» (у спів¬авторстві).

(Підготувала Лідія Свачій,
джерело: «Астрономічний календар» за 2001 р., Київ, 2000. С. 235).