Шаронов Всеволод Васильович

(10.03.1901—27.11.1964)

Відомий російський астроном Всеволод Васильович Шаронов народився 10 березня 1901 р. в російському місті Петербурзі (потім назва цього міста не раз змінювалася — Петроград, Ленінград; сучасна назва: Санкт-Петербург).

У 1918 р. він вступив до Петроградського університету, який закінчив 1926 року (упродовж 1919—1924 рр. служив у лавах Червоної Армії). В 1929 р. В.В. Шаронов закінчив аспірантуру при Астрономічному інституті в Ленінграді (тепер ця установа входить до складу Інституту прикладної астрономії РАН в Санкт-Петербурзі). Згодом він працював у Ташкентській обсерваторії, пізніше — в Державному науково-дослідному інституті аерознімання (Ленінград), а ще через деякий час був співробітником Пулковської обсерваторії (ГАО РАН). З 1932 р. В.В. Шаронов очолював організовану ним фотометричну лабораторію обсерваторії Ленінградського університету, крім того, з 1944 р. був професором цього вишу. В післявоєнні роки він обіймав посаду завідувача кафедри загальної астрономії Ленінградського університету, а протягом 1950—1961 рр. був директором університетської обсерваторії.

Основний напрям досліджень В.В. Шаронова — вивчення природи тіл Сонячної системи фотометричними методами. Разом зі своєю дружиною Н.М. Ситінською (1906—1974) вчений розробив методику абсолютної фотометрії протяжних небесних об'єктів. Запропоновані ним методи вимірювань давали змогу визначати альбедо та кольори небесних тіл. Методи абсолютної фотометрії В.В. Шаронов застосовував і для вивчення природи місячної поверхні. Вчений запропонував метеорно-шлакову теорію структури зовнішнього шару поверхні Місяця, основні положення якої згодом підтвердилися. Наявні ж до того часу теорії стверджували, що Місяць вкритий багатометровим шаром пилу. В.В. Шаронов провів серію фотометричних та колориметричних спостережень Марса під час протистоянь 1939, 1956 i 1958 рр. та порівняв результати з одержаними в лабораторних умовах альбедо і кольорами зразків земних порід. Учений розробив гіпотезу, згідно з якою поверхня Марса вкрита дрібними частинками чистого лімоніту або зафарбованими ним глинистими частинками, а пилові бурі на Марсі відбуваються тоді, коли ці частинки потрапляють в атмосферу. В.В. Шаронов виконав фотометричні дослідження і деяких інших планет Сонячної системи, а результати підсумував у монографії «Природа планет» (1958 р.).

Учений, крім планет, досліджував Сонце. Він узяв участь у шістьох експедиціях (зокрема 1936, 1945 та 1954 рр.) для спостереження сонячних затемнень та проводив фотометричні дослідження корони Сонця. Упродовж багатьох років В.В. Шаронов очолював відділ спостережень Сонця Товариства світознавства та організував першу в СРСР регулярну службу Сонця.

В.В. Шаронов запропонував теорію вимірювання видимості, а також розробив та виготовив новий тип приладу для визначення видимості — серпанкомір. За результатами досліджень з проблеми видимості вчений підготував та захистив докторську дисертацію і написав монографію. Він досліджував сріблясті хмари, вивчав яскравість денного і нічного неба, обчислив нове значення сонячної сталої.

Учений проводив чималу педагогічну і популяризаторську роботу. Він є одним з авторів першого тому пулковського «Курсу астрофізики і зоряної астрономії» (1951 р.), створив свою школу фотометрії в Ленінградському університеті, написав кілька науково-популярних книг з астрономії та часто виступав з лекціями.

Помер В.В. Шаронов 27 листопада 1964 р.

Підготувала Л.М. Свачій.

Джерело: «Астрономічний календар» за 2001 р. Київ. 2000. С. 234.