Докладніше про Моріса Ейгенсона

Останні новини

Вебб розкриває нові деталі та таємниці полярного сяйва Юпітера

13 травня 2025

Космічний телескоп імені Джеймса Вебба NASA/ESA/CSA зафіксував нові деталі полярних сяйв на найбільшій планеті нашої Сонячної системи. Танцюючі вогні, що спостерігаються на Юпітері, у сотні разів яскравіші за ті, що видно на Землі. Завдяки підвищеній чутливості телескопа Вебба астрономи вивчали ці явища, щоб краще зрозуміти магнітосферу Юпітера.

Полярні сяйва виникають, коли високоенергетичні частинки потрапляють в атмосферу планети поблизу її магнітних полюсів і стикаються з атомами газу. Полярні сяйва на Юпітері не тільки величезні за розміром, але й у сотні разів енергійніші, ніж полярні сяйва на Землі. Тут полярні сяйва викликані сонячними бурями — коли заряджені частинки падають на верхні шари атмосфери, збуджують гази та змушують їх світитися червоним, зеленим та фіолетовим кольором. Тим часом Юпітер має додаткове джерело своїх полярних сяйв; сильне магнітне поле газового гіганта захоплює заряджені частинки з навколишнього середовища. Це включає не лише частинки сонячного вітру, але й частинки, що викидаються в космос його супутником Іо, відомим своїми численними та великими вулканами.

Докладніше про Моріса Ейгенсона

Український радянський астроном Моріс Семенович Ейгенсон народився 21 січня 1906 р. Народився у Дніпропетровську. Вчився в Ленінградському університеті, де закінчив аспірантуру і почав працювати. В 1939 р. його обрано професором. Одночасно з викладанням в університеті з 1934 р. працював у Головній астрономічній обсерваторії АН СРСР в Пулково, протягом 1938—1951 рр. очолював відділ Служби Сонця. З 1937 по 1951 р., перебуваючи на посту голови Сонячної комісії Астрономічної ради АН СРСР, керував роботою мережі Служби Сонця в нашій країні. У 1953 р. став професором Львівського університету і тут працював до кінця життя; до 1959 р. був директором університетської обсерваторії.

Одним із основних напрямів наукової діяльності Ейгенсона було вивчення галактик. У низці праць 1935—1938 рр. він дослідив галактичне поглинання світла. Вчений першим показав, що у всіх спіральних галактиках, а не тільки у тих, які ми бачимо «з ребра», є матерія, що спричиняє поглинання; вперше довів наявність темної матерії між галактиками; розробив нові методи визначення оптичної товщі нашої Галактики. Ейгенсон остаточно довів відсутність систематичної орієнтації напрямків осей обертання спіральних галактик — факт, який має велике космогонічне значення. В 1936 р. опублікував першу в світовій літературі науково-популярну монографію з позагалактичної астрономії — «Великий Всесвіт», у 1960 р. вийшла книга «Позагалактична астрономія» — огляд тогочасного стану науки про світ галактик. Низка праць стосується проблем космології.

Другий напрям досліджень Ейгенсона — вивчення закономірностей проявів сонячної активності і впливу її на геофізичні явища. Ця галузь науки, яку вчений називав геліогеофізикою, відкриває можливість науково обґрунтованих прогнозів деяких процесів на Землі, зумовлених Сонцем. Ейгенсон запропонував нові індекси сонячної активності, разом зі своїми учнями встановив існування вікового сонячного циклу, що відбивається в деяких геофізичних явищах. У 1948 р. під його керівництвом було створено монографію «Сонячна активність та її земні прояви», у 1957 р. він написав «Нариси фізико-географічних проявів сонячної активності». У 1957—1958 рр. вчений провів велику роботу з організації спостережень за програмою Міжнародного геофізичного року.

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1981