Шлях у вічність: до 80-річчя з дня народження фундатора лабораторії космічних досліджень

Ужгородського національного університету професора Мотрі Братійчук

Мотря Братійчук (08.09.1927 — 04.04.2001)

З її іменем пов’язані не лише історія наймолодшої своєрідної обсерваторії на теренах України, що народилася практично з початком космічної ери 4.10.1957 р., але й становлення і розвиток астрономії на Закарпатті в цілому.

Уродженка Рівненщини, випускниця і аспірантка фізичного факультету Київського державного університету по спеціальності «Астрофізика», Мотря Василівна розпочала свою трудову діяльність в Ужгородському держуніверситеті з липня 1956 року. Читаючи розділи з загального курсу фізики, вона з великим ентузіазмом і захопленням взялася за організацію і проведення в Ужгороді оптичних спостережень нових в історії людства космічних тіл — штучних супутників Землі. Вже 6-го жовтня 1957 року рукотворне космічне чудо вперше з Землі побачили в Ужгороді та Ленінграді. І першу точку сліду супутника на карту зоряного неба наніс тодішній студент, а пізніше професор фізфаку УжДУ І. Алєксахін.

Протягом всього життя навколо Мотрі Василівни гуртувалося багато молоді. Вона вміла передати своє захоплення красотою зоряного неба і азарт мисливця в погоні за швидкорухомими небесними тілами багатьом своїм учням. Бувало цей азарт так захоплював молодих спостерігачів на горі Кальварія, що вони і не помічали, як пролітала ніч навіть у 15-ти градусний мороз. І лише ранішня побудка солдат у військовій частині на вулиці Горького під мелодію гімну нагадувала, що вже незабаром світанок. А потім в день з подивом один в одного відмічали обморожені брови від довгого їх «спілкування» з окулярами спеціальних фото і візуальних камер.

Успіхи молодого колективу помітили у Москві. В 60-ті роки Ужгородську станцію спостережень кілька разів відвідали академіки М. Келдиш і Л. Арцимович. Після чого Постановою ДКНТ при Раді Міністрів СРСР вона була розширена до провідної лабораторії і увійшла організаційно до складу ПНДЛ ФЕЗ УжДУ.

У 1957 році на теренах Радянського Союзу було відкрито кілька десятків станцій оптичних спостережень за ШСЗ. Та лише три з них (Ризька, Звенигородська та Ужгородська) виросли в потужні науково-дослідні підрозділи астрономічного спрямування з тематикою, якою до них не займався жоден астрономічний колектив світу. Паралельно на кафедрі оптики УжДУ започаткували спеціалізацію «Астрофізика» і відповідно аспірантуру.

Програми всіх спецкурсів на перших порах розроблялися лише М.В. Братійчук. З часом до педагогічної роботи була залучена її перша учениця І.Швалагін, пізніше ще кілька підготовлених нею співробітників лабораторії. За неповних 40 років спеціалізацію з астрофізики закінчило біля 400 випускників фізичного факультету, які працюють в найрізноманітніших галузях народного господарства і не лише в Закарпатті. Найбільше їх задіяно на освітянській ниві. Серед науковців є два член-кореспонденти національних, російської і української, академій наук, відповідно, Ю.Балега та Р. Костик. Штат лабораторії завжди був укомплектований більш ніж на 90% випускниками фізичного факультету УжНУ, практично її учнями.

Основні наукові напрямки, започатковані в лабораторії проф. М. Братійчук, зводяться до наступних:

1. Проведення контролю руху штучного небесного об’єкта з наступним прогнозом його зміни під впливом природних факторів, знаходження відповіді на вузлові питання космічної геодезії та геодинаміки.

2. На базі фотометричних, колориметричних та поляризаційних спостережень ШСЗ здійснення розв’язку так званих обернених задач — розпізнавання і ототожнення космічних об’єктів, виявлення впливу на них збурень природного і штучного походження, дослідження зміни в оптичних характеристиках їх поверхні і орієнтації.

3. Дослідження впливу земної атмосфери на проходження світлового променя і радіовипромінювання від швидкорухомого ШСЗ до спостерігача. В останній час розв’язується задача переходу від глобальної моделі винесення результатів спостережень за атмосферу до регіональних моделей.

4. Астрономічні спостереження природних космічних об’єктів: комет, астероїдів, метеорів.

Під керівництвом М. Братійчук колектив ЛКД пройшов шлях від проведення найпростіших візуальних до складних комплексних і лазерних спостережень різноманітних космічних об’єктів з наступним використанням власних методик їх обробки, інтерпретації і впровадження в розв’язок фундаментальних і прикладних задач. На кінець XX століття ЛКД УжНУ стала єдиним колективом із всієї мережі оптичних спостережень на теренах бувшого СРСР, що проводила спостереження ШСЗ в комплексі на такому рівні. А їх наземні лазерні і поляризаційні спостереження, проведені в Ужгороді, були в Україні взагалі першими.

Чого гріха таїти. Не всі витримували запроваджений режим роботи, що існував в лабораторії в 60-80 роки минулого століття. Тривалі нічні спостереження, навіть у вихідні і без винятку святкові дати, без якоїсь суттєвої компенсації, приводили до перевтоми, помилок і, відповідно, роздратування, образ і навіть звільнення. Мотря Василівна часто з нашої точки зору була жорсткою і не завжди толерантною до оточуючих. Та навіть у поривах гніву вона щедро ділилася з оточуючими знаннями щодо таємниць Всесвіту, фізичних проблем, літератури або мистецтва. Людина широкого світогляду, різноманітних захоплень і уподобань, М. Братійчук в різних життєвих ситуаціях завжди залишалась особистістю. Щось подібне намагалась відшукати і у своїх співбесідників. З нею було важко, але цікаво. Можливо тому до цієї людини тягнулася обдарована молодь. Студенти запрошували її до себе в гуртожиток, приходили за порадами. Сама вона організовувала прекрасні вечори дозвілля, наприклад, у клубі «Евріка», виступала з цікавими і глибокими за змістом лекціями перед студентами і викладачами факультету, учителями, по лінії товариства «Знання» в найвіддаленіших куточках Закарпаття, на телебаченні, радіо і в пресі. Всі, хто хотів подивитися на нічне небо в телескоп, ні разу не отримували від неї відмови.

Патріотка України до останньої клітини свого єства, М. Братійчук з радістю зустріла проголошення незалежності України, але з болем сприймала переоцінку пріоритетів в нашій молодій державі — особливо, що стосується освіти, науки, культури. З жалем спостерігала як втрачає інтерес сучасна молодь до фізики і Космосу. Будучи мрійником і оптимісткою, вона все таки надіялася, що доживе до тих часів, коли загальний курс з астрономії в університеті читатиметься на всіх природничих факультетах УжНУ, а не лише для половини студентів фізфаку.

Не судилося ... Після важкої і тривалої хвороби її не стало 4.04.2001 р. У квітні 2002 року вдячні учні та колеги на свої кошти відкрили учителю, науковцю, просвітителю і просто красивій жінці на стіні павільйону першого в Ужгороді телескопу меморіальну дошку.

А десь в глибинах Всесвіту мандрує мала планета за № 3372. Саме їй навічно присвоєно ім’я лауреата премії Української астрономічної асоціації «За видатний внесок у розвиток астрономії в Україні» та премії Астроради АН СРСР ім.Фіолетової, відмінника освіти України, почесного члена УАА та товариства Авіації і Космонавтики, члена МАС, професора світового визнання «Братійчук».

В.П.Єпішев, науковий керівник ЛКД, доцент

Джерело: http://ua-reporter.com