Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Виявлено залишки 11 галактик, яких «з’їв» Молочний Шлях

17 січня 2018

Виявлення 11 нових зоряних потоків — залишків розірваних і поглинутих нашим Молочним Шляхом невеликих галактик — названо одним з головних результатів огляду неба в рамках міжнародної програми Dark Energy Survey (DES). Над виконанням програми працюють понад 400 дослідників з різних наукових установ світу, а її мета — розкрити таємницю темної енергії.

Докладніше:

Сонячна система могла утворитися в бульбашці навколо гігантської мертвої зорі

11 січня 2018

Нова теорія формування Сонячної системи стверджує, що вона утворилася в оболонці навколо мертвої зорі.

 

З попелу однієї зорі народжується інша...

 

Астрономи вже давно знали: більшість елементів з періодичної системи синтезуються в ядерних печах, що світяться в нічному небі. Тоді, коли ці зорі доходять свого фінішу, вони скидають напрацьований в цих печах матеріал назовні — в цьому своєрідному насінні Космосу вже присутні ті елементи, які стануть будівельним матеріалом для формування зір нового покоління. Сонце не є винятком. Але оскільки Сонячна система, безумовно, утворилася із залишків попередніх зір, ситуація залишається актуальною темою для дискусій.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

 

Каталоги небесних об’єктів

 

 

Спостерігач без допомоги оптичних приладів (наприклад, бінокля чи телескопа) бачить на зоряному небі близько 3000 світил. Ця кількість залежить від стану неба: якщо воно темне й прозоре, то можна побачити й більше, якщо світле, то значно менше. Хай там як, але кілька тисяч об’єктів можна нанести на мапу зоряного неба (одну, або кілька, створивши атлас), і виготовити її на папері.

 

Інша річ, коли спостерігач має можливість за допомогою телескопів спостерігати мільйони небесних об’єктів. Намагатися помістити їх на зоряну мапу — марудна справа не лише суто технічно, але й з огляду на зручність користування таким атласом зоряного неба. Тим паче, що мапа зоряного неба для астрономів — не самоціль. Вона потрібна для того, щоб вказати кожному конкретному світилу його місце (положення) на небесній сфері, тобто координати.

 

Це завдання можна вирішити в інший спосіб — скласти список (наприклад, у вигляді таблиці) небесних об’єктів, вказавши для кожного його координати (якщо вони, звісно, відомі). Таблиця може містити не лише положення світил, але й деякі інші параметри, що їх характеризують, — відстань до небесного об’єкта, швидкість його власного руху, спектральні дані тощо. Такі таблиці, їх називають астрономічними каталогами, для небесних світил стали складати відносно давно. Зважаючи на те, що наявність координат небесного об’єкта — визначальна умова для його спостережень, робота з укладання каталогів триває й нині.

 

Від першого відомого з історії астрономії каталогу небесних об’єктів, укладеного Гіппархом, дотепер астрономи створили багато різних каталогів. Про найвідоміші з них коротко сказано нижче.

 

 

Найвідоміші астрономічні каталоги

(з методичного посібника «Нове в астрономії»)

 

Зоряний каталог Гіппарха — перший каталог небесних об’єктів, про який є згадки в історичних документах. Був укладений, імовірно, близько 129 р. до нашої ери. Каталог не зберігся.

 

Каталог Птолемея — зоряний каталог, уміщений в астрономічному творі Клавдія Птолемея «Альмагест». Каталог містить опис 1025 зір на епоху 138 р. н. е. Понад тисячу років цей каталог використовували в західному та арабському світі. Дехто з дослідників вважає, що Птолемей запозичив більшу частину координат у Гіппарха, переобчисливши їх довготи на свою епоху.

 

Каталог Улугбека (Гурганський зідж, або Зідж Улугбека) — зоряний каталог, виданий султаном Улугбеком 1437 р. Каталог, що містить відомості про 1018 зір, створила група мусульманських астрономів, які працювали в обсерваторії Улугбека (м. Самарканд) під його керівництвом. Зідж Улугбека вважають найточнішим і найповнішим зоряним каталогом свого часу, що перевершив роботи видатних попередників: Птолемея, Ас-Суфі й астрономів Марагинської обсерваторії. Тривалий час, аж до появи в ХVI ст. праць Тіхо Браге, цей каталог був найдосконалішим серед астрономічних робіт такого роду.

 

Каталог Мессьє — список 110 астрономічних об’єктів, який склав французький астроном Шарль Мессьє; уперше виданий 1774 р. Укласти каталог спонукала потреба виділити на зоряному небі нерухомі туманності й зоряні скупчення, які можна було сплутати з кометами. Каталог містив 102 об’єкти, але В. Гершель додав до нього й інші об’єкти, які спостерігав Мессьє, але які не потрапили до останнього видання каталогу.

 

Боннський огляд (Bonner Durchmusterung, BD) — зоряний каталог, складений під керівництвом німецького астронома Ф. Аргеландера в 50—60-х рр. XIX ст. у Боннській обсерваторії. Повна версія каталогу з усіма доповненнями містить близько 1,5 млн зір до 10-ої зоряної величини.

 

Новий загальний каталог туманностей і зоряних скупчень (New General Catalog of Nebulae and Clusters, NGC) уклав 1888 р. Джон Дрейєр, помістивши відомості про 7840 об’єктів. (Головним першоджерелом для NGC був «Загальний каталог туманностей» Джона Гершеля, виданий 1864 р.) У 1895 р. та в 1908 р. Дж. Дрейєр опублікував два додатки до NGC, названі Індексними каталогами (Index Catalogues of Nebulae and Clusters, IC). Після цього загальна кількість об’єктів каталогу становить 13 226.

 

Каталог зоряних спектрів Генрі Дрепера (Henry Draper, HD) — астрономічний каталог, що містить спектроскопічну інформацію про 225 300 яскравих зір, пронумерованих у порядку зростання їх прямих піднесень. Каталог підготували Енні Джамп Кеннон та її колеги з Гарвардської обсерваторії під керівництвом Едварда Чарлза Пікерінга на початку XX ст. Його видано упродовж 1918—1924 рр. і названо на честь астронома Генрі Дрепера, чия вдова пожертвувала кошти на створення каталогу. Каталог покриває все небо й містить зорі до 9m. Пізніше був опублікований додаток — Henry Draper Extension (HDE), що містить дані про понад 400 тис. зір.

 

Зоряний каталог Смітсоніанівськоїастрофізичноїобсерваторії (SAO) вміщує положення для 258 997 зір до 9m, позначених за прямим піднесенням у межах смуг по 10 за схиленням від північного полюса до південного. Каталог опубліковано 1966 р. у Гарварді.

 

Астрометричні каталоги положень і власних рухів зір «Гіппаркос» (HIPPARCOS, HIP) і «Тіхо» (TYC) створено за результатами астрометричної космічної місії «Гіппаркос» (1989—1993 рр.) Європейського космічного агентства. Перший каталог містить інформацію (положення, власні рухи, паралакси й зоряні величини) про 118 218 зір до 8m, а другий — про 1 058 332 зорі до 11,5m. Пізніше було створено каталоги «Tycho-2» (2 557 501 зір до 12m) та «Tycho Input Catalog» (3 154204 зорі до 12,1m).

 

Каталог-гід (для гідування) Космічного телескопа ім. Габбла (Hubble Guide Star Catalog, GSC) створено з метою забезпечити спостереження на цьому телескопі. GSC містить координати й зоряні величини для майже 19 мільйонів об’єктів до 15-ої зоряної величини. Близько 15 млн із них — це зорі, решта — слабкі галактики.

 

USNO-A1.0 — каталог астрометричних стандартів, створений у Морській обсерваторії США шляхом сканування та обробки фотоплатівок Паломарського огляду неба, а також платівок з інших обсерваторій, зокрема з Південної європейської обсерваторії. Каталог містить координати 488 006 860 джерел, на підставі яких можна задати астрометричну систему відліку.

 

Третій кембриджськийкаталог(3C) опубліковано 1959 р. Містить інформацію про 471 космічне радіоджерело на частоті 159 МГц. Пізніше з’явилися каталоги 4С (1967), 5С (1977) та ін.

 

Атлас пекулярних галактик (Atlas of Peculiar Galaxies, ARP) — каталог пекулярних (від англ. peculiar — незвичайний, особливий) галактик, який створив Гелтон Арп. Був опублікований 1966 р. Каліфорнійським технологічним інститутом. У нього занесено інформацію про 338 галактик, класифікованих відповідно до зовнішнього вигляду.

 

Каталог скупчень галактик Ейбелла (George O. Abell) охоплює 4073 багаті скупчення галактик із червоними зміщеннями від 0,02 до 0,2. До каталогу віднесено всі скупчення, що вміщують, як мінімум, 50 галактик і видимі зоряні величини яких лежать у межах від m3 до m3+2, де m3 — видима зоряна величина третьої за яскравістю галактики у скупченні.

 

Каталог Цвіккі — «Каталог галактик і скупчень галактик» (Catalogue of galaxies and of clusters of galaxies — CGCG) підготовлений упродовж 1961—1968 рр. Каліфорнійським технологічним інститутом і заснований на аналізі фотографічних знімків, зроблених у Паломарській обсерваторії. До каталогу занесено 9134 скупчення галактик. Оскільки першим автором каталогу був Фріц Цвіккі, то його ім’я використовують для позначення об’єктів, наприклад, I Zwicky 18 — 18-й об’єкт із першого тому каталогу.

 

Астрономічні каталоги — безцінні для науки інформаційні продукти, адже вони вміщують не просто опрацьовані астрономічні дані, а параметри небесних об’єктів, що змінюються з плином часу. Отже, каталоги — це фіксований «у часі» погляд на мінливе довкілля, це своєрідна світлина, що фіксує назавжди певну мить існування нашого Всесвіту.

 

 

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1