Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Головній астрономічній обсерваторії НАН України — 80 років

14 липня 2024

17 липня 2024 року виповнюється 80 років від часу заснування Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) Національної академії наук України.

 

 

Зусиллями кількох поколінь астрономів ГАО перетворилась у відому наукову установу, яка має висококваліфіковані кадри та займає провідне місце з різних напрямів астрономії. Обсерваторія має тісні наукові зв’язки з багатьма астрономічними закладами України та світу. Вона була ініціатором і учасником міжнародних програм і проєктів, зокрема створення Каталогу фундаментальних слабких зір та фотографічного огляду неба, спостереження комети Галлея, визначення варіацій глобальних характеристик Сонця, а також брала участь у підготовці та здійсненні космічних проєктів ВЕГА, ФОБОС, КОРОНАС та інших.

 

З нагоди ювілею в ГАО 1517 липня поточного року відбудеться Міжнародна наукова конференція «Головна астрономічна обсерваторія НАН України — від 1944 р. і надалі. Вплив міжнародної співпраці».

 

За інф. з сайту ГАО НАН України підготував Іван Крячко

Чорну діру середньої маси виявлено в наймасивнішому кулястому скупченні Молочного Шляху

11 липня 2024

Вивчивши понад 500 зображень, отриманих за допомогою Космічного телескопа імені Габбла, астрономи знайшли докази існування чорної діри з масою 20 000 сонячних мас у центрі Омега Кентавра, кулястого скупчення, яке лежить в сузір’ї Кентавра на відстані 5430 парсек (17 710 світлових років) від Сонця.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

news 25 03 23v

 

Зоря білий карлик може вибухнути як наднова, коли її маса перевищить межу приблизно в 1,4 маси Сонця. Наукова група, до якої входили науковці з Інституту позаземної фізики Макса Планка (Max Planck Institute for Extraterrestrial Physics, MPE) в Ґархінзі та Боннського університету, знайшла подвійну зоряну систему, в якій речовина перетікає на білого карлика від його супутника.

 

Систему виявили завдяки яскравому, так званому надм’якому рентгенівському випромінюванню (super-soft X-rays), яке виникає через ядерний синтез газу, що накопичився біля поверхні білого карлика. Незвичайність цього джерела полягає в тому, що перетікає і горить гелій, а не водень. Виміряна яскравість свідчить про те, що маса білого карлика зростає повільніше, ніж раніше вважали астрономи. Це може допомогти зрозуміти кількість наднових, спричинених вибухом білих карликів. Результати досліджень оприлюднив журнал Nature.

 

Білих карликів, що вибухають, вважають не тільки основним джерелом заліза у Всесвіті, вони також є важливим інструментом для космології. Як так звані наднові типу Ia (SN Ia), що усі приблизно однаково яскраві. Це дає змогу астрофізикам точно визначити відстань до галактик, де спалахнула наднова такого типу.

 

Однак навіть після багатьох років інтенсивних досліджень досі неясно, за яких обставин маса білого карлика може зрости до так званої межі Чандрасекара. Це теоретична верхня межа маси білого карлика, встановлена в 1930 році індійсько-американським астрофізиком і нобелівським лауреатом Субрахманьяном Чандрасекаром (Subrahmanyan Chandrasekhar).

 

На початку 1990-х надм’які джерела рентгенівського випромінювання зі стабільним горінням водню на їхніх поверхнях виявили як новий клас об’єктів за допомогою космічного телескопа ROSAT. І деякий час їх вважали потенційними кандидатами на попередники SN Ia. Проблема з цими джерелами, однак, полягає в надлишку водню: наднові типу Ia не виявляють жодних слідів водню.

 

Понад 30 років тому науковці передбачали існування подвійних зоряних систем, в яких білий карлик нарощує масу і стабільно спалює гелій на своїй поверхні, але такі джерела ніколи не спостерігали. Міжнародна наукова група під керівництвом дослідників з Інституту позаземної фізики Макса Планка знайшла джерело рентгенівського випромінювання, в оптичному спектрі якого повністю домінує гелій.

 

«Надм’яке джерело рентгенівського випромінювання [HP99] 159 відоме з 1990-х років, коли його вперше спостерігали за допомогою ROSAT, а потім за допомогою XMM-Newton і нещодавно за допомогою eROSITA», — пояснив Йохен Ґрейнер (Jochen Greiner), який виконує аналіз цього джерела в MPE. «Тепер ми змогли ідентифікувати його як оптичне джерело у Великій Магеллановій Хмарі. У його спектрі ми виявили головно лінії випромінювання гелію, що походять від акреційного диска».

 

Однак це не вирішує проблему попередників SN Ia: теоретичні моделі передбачають, що приблизно 2—5% гелію зорі-компаньйона білого карлика буде захоплено вибухом SN Ia та викинуто в навколишнє середовище. Проте таку кількість гелію не знайдено в більшості наднових зір типу Ia, які досі спостерігали астрономи. Існує, однак, підклас з меншою світністю (SN Iax), де вибух слабший, і тому менша кількість гелію «відчуває» його вплив.

 

Виявлена система [HP99] 159 може породити таку SN Iax згідно з поточними даними, бо вимірювання вказують на те, що неперервне горіння гелію в білих карликах можливе навіть при нижчих темпах акреції, ніж теоретично передбачено. Виміряна світність [HP99] 159 приблизно в десять разів менша, ніж мала би бути при теоретично встановленій (канонічній) швидкості. Натомість виміряна рентгенівська температура точно відповідає очікуваному діапазону для стабільного горіння гелію.

 

«Спостережувана яскравість рентгенівського випромінювання свідчить про те, що швидке обертання білого карлика стабілізує темп спалювання гелію, що надходить на його поверхню. Це уможливлює вибух наднової в системі», — сказав професор, доктор Норберт Ланґер (Norbert Langer) з Інституту астрономії Аргеландера.

 

Оскільки попередні вимірювання показують, що яскравість незмінна протягом приблизно 50 років, то швидкість акреції, яка призводить до вибухів, має, мабуть, широкий діапазон значень.

 

«Зорі без оболонок із водню, такі як зоря-компаньйон, виявлена в системі [HP99] 159, є важливим проміжним кроком у життєвому циклі подвійних зір. Вони мають бути приблизно в 30% таких систем», — сказала Джулія Боденштайнер (Julia Bodensteiner) з Європейської південної обсерваторії, яка вивчає масивні зорі з часу її магістерської роботи в MPE. «Таких зір мало б бути багато, але поки спостерігали лише декілька».

 

Тепер наукова група сподівається знайти десятки таких джерел у двох Магелланових Хмарах за допомогою eROSITA. Це має дозволити науковцям додатково обмежити умови для попередників SN Ia.

 

За інф. з сайту https://phys.org підготував Іван Крячко

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

astrospadok ua

afisha 1