Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Формування Місяця привело до появи води на Землі

22 травня 2019

Земля унікальна в Сонячній системі: вона єдина планета з твердою поверхнею, яка має багато води і великого супутника, що стабілізує її вісь. Ці дві обставини потрібні для розвитку життя на нашій планеті. Тепер планетологи з Вестфальського університету імені Вільгельма в Мюнстері (Німеччина) змогли показати, що вода потрапила на Землю під час формування Місяця приблизно 4,4 млрд років тому.

 

Докладніше:

Нові свідчення про те, як давні галактики освітлювали Всесвіт

09 травня 2019

Космічний телескоп «Спітцер» (Spitzer) допоміг виявити, що деякі з ранніх галактик Всесвіту були яскравішими, ніж очікувалося. Надлишок світла є побічним продуктом галактик, що випускають неймовірно велику кількість іонізуючого випромінювання. Знахідка дає підказки про причину епохи реіонізації — великої космічної події, що перетворила головно непрозорий Всесвіт на світ сяючих зір, які ми бачимо нині.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

news 06 02 19mЗ допомогою багатокомпонентного спектроскопічного приймача (Multi Unit Spectroscopic Explorer, MUSE), який встановлено на Дуже великому телескопі (Very Large Telescope) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO), отримано яскраве кольорове зображення однієї з ділянок Великої Магелланової Хмари (Large Magellanic Cloud, LMC). Ділянка, що має назву LHA 120-N 180B, або коротко N180 B, ― це тип туманності, відомий як H II регіон (вимовляється «аш-два»). Такі туманності є розсадниками нових зір.

 

news 06 02 19 1v

 

Разюче зображення ділянки з новонародженими зорями у Великій Магелановій Хмарі (Large Magellanic Cloud, LMC) отримано з допомогою встановленого на Дуже великому телескопі Європейської південної обсерваторії багатокомпонентного спектроскопічного приймача (Multi Unit Spectroscopic Explorer, MUSE). Відносно невелика кількість пилу в LMC і «гострий зір» MUSE дали змогу побачити у видимому світлі складні деталі цього регіону. Фото з сайту www.eso.org.

 

Галактика LMC ― це супутник Молочного Шляху. Її видно на зоряному небі південної півкулі Землі. Відстань до неї становить лише близько 160 000 світлових років, тобто вона практично лежить біля нашого порогу. Окрім близької відстані, єдиний спіральний рукав LMC повернений до нас анфас, що дозволяє легко спостерігати такі регіони, як N180 B.

 

Ділянки H II ― міжзоряні хмари йонізованого водню ― це ядра атомів водню. Ці ділянки є «зоряними яслами» новонароджених масивних зір, які йонізують навколишній газ, що приводить до появи захопливих картин. Форма N180 B характерна тим, що її утворює гігантський пузир йонізованого водню, оточений чотирма меншими бульбашками.

 

У глибині цієї світної хмари, MUSE виявив струмінь (джет), вивержений молодою зорею ― великим молодим зоряним об’єктом з масою в 12 разів більшою, ніж маса Сонця. Джет «Гербіґ-Аро» (Herbig-Haro 1177), або коротко HH 1177, ― докладно видно на поданому нижче зображенні. Це перший випадок, коли такий струмінь спостерігали у видимому світлі за межами Молочного Шляху, оскільки їх зазвичай затуляє навколишній пил. Однак відносно вільне від пилу міжзоряне середовище LMC дає змогу спостерігати HH 1177 в оптичному діапазоні електромагнітного спектра. Це один з найдовших (майже 33 світлових років) джетів, які досі спостерігали.

 

news 06 02 19 2v

 

Сині та червоні ділянки на зображенні ― це частини струменя, виявлені через випромінювання в лінії Hα, зміщене відповідно в синю і червону ділянки електромагнітного спектра. Фото з сайту www.eso.org.

 

HH 1177 розповідає нам про початок життя зір. Пучок випромінювання високою мірою колімований; він майже не розширюється на всій його довжині. Такі джети пов’язують з акреційними дисками довкола материнських зір. Вони можуть пролити світло на те, як навколо молодих зір накопичується речовина. Астрономи виявили, що зорі як з великою, так і малою, масою вивергають колімовані струмені, подібні HH 1177, внаслідок дії схожих процесів. А це є натяк на те, що масивні зорі можуть формуватися так само, як і їхні маломасивні посестри.

 

Нещодавно MUSE суттєво покращили шляхом використання системи адаптивної оптики. Перші спостереження з нею в режимі широкого поля були виконані в 2017 році. Адаптивна оптика дає змогу телескопам ESO компенсувати розмиття зображення, спричинене впливом земної атмосфери, і отримувати зображення зір, що мерехтять, чіткими та з високим розділенням. Отримавши ці дані, було виконано спостереження в режимі малого поля. Якість зображень, отриманих при цьому з допомогою MUSE, стала майже такою, як і від Космічного телескопа імені Габбла. Це дає змогу досліджувати Всесвіт більш докладно, ніж було раніше.

 

За інф. з сайту www.eso.org підготував Іван Крячко

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1