Карликова планета Церера — найбільший об’єкт у поясі астероїдів. Починаючи з 1991 р. астрономи іноді виявляли «екзосфери» (це така тонка атмосфера, що для неї і назви гідної не підбереш!) із водяних молекул в різних регіонах Всесвіту. Водяний лід становить значну частину макіяжу Церери. Науковці вважають, що є глобальний шар товщиною до 1—2 метри під поверхнею, але астрономи не розуміли, яким чином молекулам вдається вирватися в космічний простір.
Одне з пояснень — у всьому винне... сонячне світло. З приповерхневих гірських порід, що містять 10% маси води, сонячне випромінювання може перетворити деяку частку цього льоду в пару, створивши екзосферу. До речі, саме цей сублімаційний процес руйнує комети при їх наближенні до Сонця. Але випадки детектування екзосфери Церери не завжди збігаються з її найближчими підходами до Сонця, тому не має розумних підстав розглядати процеси сублімації як тригер появи екзосфери в Церери.
Спостереження, виконані з допомогою космічного супутника «Міжнародний ультрафіолетовий дослідник» (International Ultraviolet Explorer, IUE) і космічного телескопа «Гершель» (Herschel), виявили тимчасову дифузну водяну атмосферу навколо карликової планети Церери — таких епізодів було чотири. (З облавку IUE зареєстровано молекулу ОН, яка, імовірно,утворилася з H2O). Це уявлення художника показує розріджену водяну екзосферу (примітка: пояс астероїдів насправді не такий переповнений). Фото з сайту www.skyandtelescope.com.
На щастя, астрономи мають в своєму розпорядженні космічний зонд «Сітанок» (Dawn) на орбіті навколо цієї карликової планети. У червні 2015 р., незабаром після його прибуття в околиці Церери, він виявив короткоживучу екзосферу навколо неї. Ба більше, космічний апарат також виявив передісторію події: появу великого згустку енергійних заряджених частинок, що приходять від Сонця, і віщують появу екзосфері.
Натхненні несподіваним і перспективним розвитком дослідження, Міхаель Вільярреал (Michaela Villarreal) з Каліфорнійський університету і його колеги, занурились в архівні дані з 1990 р. і виявили, що в ті кілька разів, коли астрономи спостерігали екзосферу навколо Церери, поява тонких хмар була тісно прив’язана до моменту розвитку в навколишньому (відносно Церери) середовищі потужного імпульсного зростання швидкості сонячного вітру — буквально вибух. Ці швидкі сонячні частинки, ймовірно, були прискорені ударними хвилями від корональних викидів маси на Сонці, які промчали через Сонячну систему й бомбардували Цереру.
Потрапивши на поверхню карликової планети, високошвидкісні частинки сонячного вітру вибивають молекули води в космічний простір, створюючи в такий спосіб екзосферу, здатну існувати протягом 2—9 діб.
Науковці сповістили про результати своїх досліджень в журналі Astrophysical Journal Letters.
За інф. з сайту www.skyandtelescope.com підготував Георгій Ковальчук
