Шістдесят шість мільйонів років тому Земля зазнала катастрофічних змін. Тоді на нашій планеті переважали динозаври, але подія, що спричинила масове вимирання, прискорила загибель цих величезних рептилій і проклала шлях для розвитку ссавців. Хоча дебати про те, чи було вимирання динозаврів викликане однією катастрофою чи серією катастроф, але хай там що — Земля постраждала від масивної комети чи астероїда і цей мало глобальні наслідки.
Суть основної теорії полягає в тому, що величезна комета впала на нашу планету, утворивши величезний Чиксулубський кратер, похований під півостровом Юкатан в Мексиці. Це падіння призвело до того, що в атмосферу потрапило багато «сміття», яке на багато років закрило Сонце.
Зображення комети C/2012 S1 (ISON), отримане 2013 р. з допомогою бельгійського телескопа TRAPPIST-South в обсерваторії Ла-Сілья (Європейська південна обсерваторія в Чилі). Фото з сайту www.space.com.
Хоча існують сильні докази, що комети впливають на Землю, цих далеко віддалених космічних мандрівників, як відомо, важко відслідковувати, вже не кажучи про передбачення, коли і як часто вони можуть з’явитися. Все, що ми знаємо, це те, що їх є більше, ніж ми вважали, і вони, як відомо, влучають інколи в планети Сонячної системи і можуть завдати апокаліптичних ушкоджень.
Тепер, використавши нові спостереження місії «Гайя» (Gaia) Європейського космічного агентства, астроном Корин Бейлер-Джонс (Coryn Bailer-Jones), який працює в Інституті астрономії імені Макса Планка в Мюнхені (Німеччина), додав цікавий компонент для нашого розуміння поведінки комети.
Зоряний рух
Довгоперіодичні комети — найзагадковіший і найнебезпечніший клас комет. Вони часто з’являться раптово з глибин космічного простору, проходять через внутрішню Сонячну систему і зникають — часто назавжди. Або вони зазнали зіткнення з чимось на своєму шляху. Ці крижані тіла є залишком речовини з якої п’ять мільярдів років тому сформувалася наша планетна система. Вони вийшли далеко за межі орбіт планет і утворили окремий район Сонячної системи, який називають хмарою Оорта.
У хмарі Оорта ці давні тіла перебувають у відносному затишку, уникаючи гравітаційної нестійкості, яку «відчувають» тіла, що близько підходять до Сонця. Протягом віків відбулося дуже багато близьких проходжень інших зір в нашому галактичному околі, що спричиняло дуже незначний гравітаційний вплив на хмару Оорта. Астрономи вважають, що такі зоряні зустрічі відповідальні за виштовхування комет з цього регіону та відправку їх на прогулянку до внутрішньої Сонячної системи.
Місія «Гайя» — це космічний телескоп, завдання якого в тому, щоб точно встановити розподіл та рух зір в нашій галактиці. Бейлер-Джонс досліджував темп проходження зір повз Сонячну систему. Використавши інформацію ї першої версії даних «Гайя» (DR1), він опублікував першу систематичну оцінку зоряних зустрічей — іншими словами, він оцінив темп руху зір в околицях Сонячної системи. І трафік виявився напрочуд великим.
У своєму дослідженні, який оприлюднить журнал Astronomy & Astrophysics, Бейлер-Джонс оцінює, що в середньому протягом мільйона років від 490 до 600 зір перебуває в межах 16,3 світлових років (5 парсек) від Сонця і 19 — 24 з них прийдуть від нього в межах 3,26 світлових років (1 парсек).
Згідно з прес-релізом, всі ці зорі спричинять певний гравітаційний ефект на хмару Оорта, хоча найближчі проходження матимуть більший вплив.
Цей перший випуск даних «Гайя» дозволяє з’ясувати рух зір протягом п’яти мільйонів років у минулому і в майбутньому, але астрономи сподіваються, що наступний випуск даних (DR2) дозволить зробити оцінку зоряного трафіку в минуле та майбутнє до 25 мільйонів років. Для вивчення зоряного руху, який, можливо, спричинив дестабілізацію комет, що поцілили в Землю 66 мільйонів років тому й знищили динозаврів, треба краще розуміти розподіл маси в нашій галактиці (і як це впливає на рух зір) — саме це є довготерміновою метою місії «Гайя».
Раннє попередження?
Розвиток цієї ідеї на майбутнє в тому, чи може вона бути основою для створення системи раннього попередження? Чи можна її використати для прогнозування того, коли і в якому місці небесної сфери будуть з’являтися довгоперіодичні комети?
Якщо коротко: «Ні» — відповідає Бейлер-Джонс — «Деякі зоряні зустрічі, однозначно, збурюють хмару Оорта та призводять до виштовхування комет у внутрішню Сонячну систему, але якими будуть орбіти цих комет ми вказати не можемо».
Він стверджує — ймовірність гравітаційного впливу на комети можна статистично моделювати, але для цього треба зробити багато припущень щодо хмари Оорта, тієї частини космічного простору, про який ми знаємо дуже мало.
Крім того, хмара Оорта лежить далеко за межами геліосфери Сонця, і, як вважають має протяжність від 50 000 до 200 000 а. о. (астрономічна одиниця — середня відстань між Сонцем та Землею), тому комета буде довго рухатися з цього регіону. Це вплине на неї, бо утвориться тривале відставання в часі між близьким підходом зорі й станом комети.
«Зазвичай комета досягає внутрішньої Сонячної системи упродовж кількох мільйонів років», — зауважив Бейлер-Джонс. Він також зазначив, що інші чинники можуть ускладнити обчислення, наприклад, сильна гравітація Юпітера, яка може відхиляти шлях проходження комет, або навіть відкинути їх назад з Сонячної системи.
Це захопливе дослідження показує, що гравітаційні збурення у хмарі Оорта — не такі вже й рідкісні події. Дуже високий потік зір буде постійно збурювати неактивні комети, але скільки їх буде виштовхнуто й спрямовано на довгий шлях в середину Сонячної системи, залишається питанням статистики та ймовірності.
За інф. з сайту www.space.com підготував Іван Крячко
