Загадкові темні смуги на Марсі не можуть бути однозначним свідчення наявності на планеті рідкої води. Ці довгі й вузькі утвори, відомі як рекурентні лінії схилів (recurring slope lineae — RSL), затемнюють деякі схили поблизу марсіанського екватора упродовж кількох тижнів, особливо, в теплий сезон. Їх виявили 2011 р. під час вивчення знімків, отриманих космічним апаратом «Марсіанський розвідувальний супутник» (Mars Reconnaissance Orbiter, MRO).
Деякі дослідники вважають, що RSL — це потоки солоної води, які, отже, можуть бути ознаками потенційно придатного для життя навколишнього середовища. Таку ідею стимулювали повідомлення (2015 р.) деяких науковців про виявлення космічним апаратом гідратованих солей в цих утворах.
Темні смуги, названі рекурентними лініями схилів, прикрашають стіни марсіанського кратера «Ґарні» (Garni) на цьому зображенні, отриманому при опрацюванні спостережень з використанням камери високої роздільної здатності Imaging Science на борту космічного апарата «Марсіанський розвідувальний супутник» (Mars Reconnaissance Orbiter). Фото з сайту www.space.com.
Але гіпотеза рідкої води — не єдине можливе пояснення. Наприклад, деякі науковці припустили, що поява RSL спричинена сезонною появою замерзлого двоокису вуглецю. Інші вчені схильні вважати, що ці смуги утворені лавинами сухого бруду і піску. Нове дослідження, результати якого опубліковані 20 березня поточного року в журналі Nature Geoscience, підтверджує велику ймоврність останньої гіпотези. Команда дослідників під керівництвом Фредеріка Шмідта (Frédéric Schmidt) з університету Paris-Sud у Франції вивчила RSL-потоки з використанням чисельного моделювання. Воно вказує на те, що зсуви на схилах RSL може викликати тільки сонячне світло (має діяти ефект «теплової повзучості»). Так Шмідт прокоментував результати роботи своєї дослідницької групи.
Сонячне нагрівання, головно, дестабілізує матеріал на схилах RSL, зменшуючи «кут природного укосу» й спричиняючи зсуви.
«Внаслідок дії сонячної інсоляції відбувається підвищення температури в ґрунті — це приводить в рух повітря у пористому просторі ґрунту, що, своєю чергою, дестабілізує зерна в ньому» — зауважив Шмідт. «Цей ефект посилюється, коли є тінь валуна. Отже, винуватця, здається, знайдено — валуни!».
Справді, модель, створена командою науковців, передбачає, що поблизу валунів мають бути джерела запуску RSL-потоків — такий вердикт вчених.
Модельовані потоки добре узгоджуються з реальними RSL на схилах марсіанського кратера Гарні, з урахуванням сезонності їх появи і поширеності на певних типах схилів. Наприклад, на кратері «Ґарні» (Garni) їх більше на західних схилах, як порівняти зі східною стороною, бо перші поглинають більше сонячної енергії. Так науковці пропонують просте і логічне пояснення закономірності.
Передбачений успіх моделі «теплової повзучості» — лише частина доказів, що вказують на сухі лавини як причину RSL — упевнений Шмідт і його колеги. Водночас, потенційне джерело води для раніше прийнятного пояснення RSL досі є загадкою. Конденсація атмосферної води на марсіанському екваторі — найсухішої частини планети — малоймовірна, кажуть дослідники, а скупчення вода-лід в місцях локалізації RSL вкрай нестабільні. Також дуже суттєвим аргументом є те, що наявність підземних водоносних горизонтів не дозволяє пояснити RSL поблизу кільцевих кратерів.
Крім того, RSL-смуги — вузькі й прямі, схожі на сухі кам’янисті лавини, що є на Землі. (У водних потоках, зазвичай, наявні «дамби» речовини на їх боках і в кінці) Темний колір RSL не обов’язково вказує на вогкість — ще один аргумент на користь нової моделі.
«Ми розуміємо, що відносний зовнішній вигляд — більш високе альбедо — зумовлений ефектом сортування зерен у процесі руху потоку» — резюмують вчені в своїх висновках. «Найменші зерна також можуть бути захоплені потоком. Зменшення швидкості в такому разі можна приписати осадженню більш тонкої атмосферної компоненти».
Навіть гідратовані солі не можуть бути безумовним свідченням наявності рідкої води. Експерименти, виконані останнім часом в лабораторії іншої дослідницької групи, припускають, що вода в RSL може надходити з марсіанської атмосфери, а не міститися постійно на поверхні ґрунту або в підповерхневих шарах.
Таким чином, дослідники виконали дуже великий обсяг робіт, щоб отриманий результат був переконливим. Інші експерименти лабораторії і дані, зібрані на Марсі, зможуть в недалекому майбутньому допомогти отримати вагоміші докази реалістичності нової теорії — переконаний Шмідт.
«У доповненні до експериментальних даних, дані орбітальних апаратів мають допомогти визначити час дня, коли процеси активні. Тим самим, можна очікувати формування більш сухих RSL-потоків у другій половині дня і вологіших — в ранкові години. Підтвердження цієї гіпотези має здобути в найближчому майбутньому космічний апарат ExoMars».
За інф. з сайту www.space.com підготував Георгій Ковальчук
