Близько 70 000 років тому, коли на Землі вже була людина, маленька червона зоря наблизилася до Сонячної системи і спричинила своєю гравітацією збурення руху комет і астероїдів. Астрономи з Мадридського університету Комплутенсе та Кембриджського університету підтвердили, що рух деяких з цих об’єктів все ще визначає така взаємодія.
Тоді, коли сучасні люди почали залишати Африку, а неандертальці жили на нашій планеті, зоря Шольця наближалася до Сонячної системи на відстань одного світлого року. Фото з сайту www.agenciasinc.es.
У той час, коли сучасні люди почали залишати Африку, а неандертальці жили на нашій планеті, зоря Шольця — названа на честь німецького астронома, який її відкрив, — наближалася до Сонячної системи на відстань одного світлого року. Нині відстань до неї становить майже 20 світлових років, але 70 тисяч років тому вона ввійшла в хмару Оорта, резервуар транснептунівських об’єктів, розташованих на межі Сонячної системи.
Це відкриття зробила в 2015 році група астрономів на чолі з професором Еріком Мамажеком (Eric Mamajek) з університету Рочестера в США. Особливості зоряної зустрічі, найближчої з досі встановлених, були оприлюднені в The Astrophysical Journal Letters.
Тепер два астрономи Мадридського університету Комплутенс, брати Карлос і Рауль де ла Фуенте Маркос разом з Сверре Дж. Аарсте (Sverre J. Aarseth) з Кембриджського університету (Великобританія), проаналізувавши вперше майже 340 об’єктів Сонячної системи з гіперболічними орбітами (дуже відкриті V-подібні, а не типові еліптичні), виявили, що траєкторії деяких з них досі є наслідком проходження зорі Шольця.
«Використовуючи чисельне моделювання, ми розрахували радіанти або позиції на небесній сфері, з яких приходять всі ці об’єкти з гіперболічними орбітами», — пояснив Карлос де ла Фуєнте Маркос, який разом з іншими співавторами оприлюднив результати в журналі «Щомісячні повідомлення Королівського астрономічного товариства» (Monthly Notices of the Royal Astronomical Society).
«У принципі», додає він, «можна було б очікувати, що ці позиції будуть рівномірно розподілені в небі, особливо якщо такі об’єкти походять з хмари Оорта, однак, ми знайшли зовсім інше: статистично істотне скупчення радіантів. Їхня явно виражена концентрація з проекцією в напрямку сузір’я Близнюків є прийнятною для випадку тісної зустрічі із зорею Шольця».
Той момент, коли ця зоря пройшла поруч з нами, і її позиція на той час, збігаються з даними нового дослідження, а також з результатами Мамажека і його команди. «Це може бути випадковим, але малоймовірно, щоб збіг був одночасним як в місцеположенні, так і в часі», — сказав Де ла Фуєнте Маркос. Він також зазначив: їхні моделювання показують, що зоря Шольця наближалася на меншу, ніж 0,6 світлових років (у дослідженні 2015 р. її визначали як нижню межу), відстань.
Зіткнення із зорею 70 000 років тому «відчули» тільки ті об’єкти Сонячної системи, які були тоді найближче до неї. «Наприклад, радіант відомого міжзоряного астероїда Оумуамуа лежить в сузір’ї Ліри, дуже далеко від Близнюків, тому він не належить до виявленої концентрації», — сказав Де ла Фуєнте Маркос. Він впевнений — нові дослідження та спостереження підтвердять думку про те, що зоря пройшла близько від нас відносно недавно.
Уявлення художника про зорю Шольця та її коричневого карликового супутника (на передньому плані) під час їхнього проходження повз Сонячну систему 70 тисяч років тому. Нині ці зорі перебувають на відстані приблизно 20 світлових років від нас. Сонце показано ліворуч у вигляді яскравої зорі-цятки. Фото з сайту www.agenciasinc.es.
Зоря Шольця насправді є подвійною зоряною системою. Її утворює маленький червоний карлик, маса якого становить близько 9% маси Сонця. Навколо нього обертається менш яскравіший коричневий карлик. Цілком імовірно, що наші предки бачили слабке червоне світло цієї зорі на нічному небі.
За інф. з сайту www.agenciasinc.es підготував Іван Крячко
