Не згадуючи всіх подробиць з історії календаря (їх можна знайти в книзі І. А. Климишина «Календарь й хронология». — М.: Наука, 1981.—192 с.), зупинимось лише на реформі, яку провів Юлій Цезар — визначний римський імператор, верховний жрець, письменник та полководець. Саме він в 46 р. н. е.* за допомогою александрійського астронома Созігена провів реформу календаря. В основі календаря, який згодом отримав назву юліанського, покладено тривалість тропічного року, яку округлено прийнято рівною 365.25 добам. Але рік повинен мати лише цілу кількість днів. Тому після трьох звичайних років тривалістю в 365 діб було високосним. Юлій Цезар упорядкував тривалість місяців. Кожному парному місяцеві відводилось 30 днів, а непарному — 31 день, кожен «простий лютий» мав 29 днів, а високосний (через кожні 3 роки) — 30 днів. Згодом це правило було порушене, але на цьому ми зупинятись не будемо.
* Нова ера була введена в 525 р. після «Різдва Христового» за пропозицією римського монаха Діонісія Малого. Саме момент «Різдва Христового», який відповідав 5500 р. від «Створення світу», був взятий за початок нової ери. Діонісій Малий також дав строге правило для розрахунку дат святкування Пасхи.
Рахунок за юліанським календарем було введено з 1 січня 45 р. до н. е. До речі, саме на цей день і було перенесено початок року з березня. Але плутанина, в основному стосовно встановлення високосів та тривалості місяців, продовжувалась ще більше ніж 50 років, аж поки імператор Август не навів певний порядок в календарній справі, дещо порушивши принцип встановлення тривалості окремих місяців. З 8 р. до н. е. юліанський календар почав функціонувати нормально і проіснував до середини XVI ст., коли з ініціативи церкви була проведена нова реформа календаря. Чому саме церква виступала за проведення реформи календаря?
Причина ось у чому. Юліанський рік на 0.0078 доби, або на 11 хв 14 сек довший від тропічного. Отже за кожні 128 років набігає по одному дню. Це означає, що момент проходження Сонця через точку весняного рівнодення постійно зміщується назад. Якщо в 45 р. до н. е., тобто в рік прийняття юліанського календаря весняне рівнодення припадало на 23 березня, то в середині XVI ст. воно наступало уже 11 березня, а до кінця другого тисячоліття рівнодення змістилося б ще на дві доби в бік зими. Таким чином, якщо повня в XVI ст. наступала між 11 і 23 березня, то вона не могла вважатись весняною, а Пасха, відправною точкою розрахунку якої є точка весняного рівнодення, відзначалась лише через 30 днів після наступної повні, тобто зсувалась ближче до літа. Порушувалась також хронологія відзначення інших свят.
Нова реформа календаря була здійснена в 1582 році римським папою Григорієм ХIIІ за проектом італійського лікаря і математика Луїджі Ліліо (1520— 1576). Згідно реформі після четверга, 4 жовтня 1582 р. наступала п’ятниця, але не 5 жовтня, а 15 жовтня. Таким чином весняне рівнодення, яке в цей рік припадало на 11 березня, пересувалось на 21 березня, тобто на своє «законне» місце. Справа в тому, що в 325 р. н.е. рішенням Нікейського вселенського собору (Туреччина) 21 березня було зафіксоване як вічна дата весняного рівнодення. Новий календар стали називати григоріанським.В ньому високосним роком є кожен четвертий рік — саме той, порядковий номер якого ділиться на 4 без остачі. Для запобігання накопичення похибки в майбутньому було вирішено кожні 400 років відкидати три доби. Вікові роки календаря, для яких число сотень не ділиться без остачі на 4, вважаються простими (це 1500, 1700, 1800, 1900 рр. і т. д.).
Деякі країни (Італія, Іспанія, Португалія, Польща, Франція) прийняли григоріанський календар того ж 1582 р. Через 170 років на новий стиль перейшла консервативна Великобританія, а на початку XX ст. — практично вся Європа. Радянська Росія прийняла новий стиль в 1918 р. (мабуть швидше як крок на шляху відокремлення церкви від держави, бо як відомо, православна церква при визначенні найбільших Християнських свят до нині користується старим стилем). На цей час різниця моментів настання весняного рівнодення досягла 13 днів. Тому в 1918 р. було прийняте рішення 1 лютого вважати 14 лютого.
То ж повернімось до питання потрібно чи не потрібно, доцільно чи не доцільно проводити нову реформу календаря. В зв’язку з цим звернемо увагу на ступінь неузгодженості григоріанського календаря з тривалістю тропічного року (див. згадану книгу І. А. Климишина). Повний цикл григоріанського календаря (точне повторення днів тижня і комбінацій дат календаря) становить 400 років. В кожному 400-річному циклі (15 жовтня 1982 р. завершився перший з них) міститься 303 роки по 365 днів і 97 років — по 366 днів, тобто всього 146097 днів. Отже, середня тривалість календарного року складає 365.24250 днів, що на 0.00030 доби або 26 с довше тривалості тропічного року. Похибка в 1 добу набігає за 3300 (!) років. Причому, така розбіжність, як ми бачили, легко знімається за допомогою високосів, що забезпечує стабільність григоріанського календаря протягом тисячоліть. Правда, в середині 400-річних циклів момент проходження Сонця через точку весняного рівнодення може зміщуватись приблизно на 1.5 доби і припадати на 20 або на 21 березня. Але ж чи може така недосконалість григоріанського календаря розглядатись як серйозний аргумент щодо необхідності його реформування? Мабуть, що ні. Більше того, внаслідок вікового сповільнення обертання Землі тривалість тропічного року змінюється у відношенні, порівнюваному з різницею між ним і григоріанським роком, що з астрономічної точки зору зводить нанівець доцільність проведення реформи календаря.
Таким чином, можна розглядати лише аргументи політичного, фінансово-економічного та побутового характеру, які можуть стати вирішальними в питанні проведення реформи календаря. З цієї точки зору найбільшій критиці піддається недосконалість внутрішньої структури григоріанського календаря — неоднакова кількість днів в місяцях (28—31) та їх нерівномірне чергування у році. Як наслідок —неоднакова тривалість кварталів (90—92 дні) і півріч (перше півріччя на 2—3 дні коротше другого) та різна кількість робочих днів у місяцях. Крім того, початок років, місяців, а також числа в місяцях припадають на різні дні тижня. Все це ускладнює планову, фінансову і статистичну діяльність та змушує щорічно складати нові календарі. Не всім подобаються також теперішні назви місяців та днів тижня тощо.
Безперечно, з введенням стандартного вічного календаря всі ці незручності знімаються назавжди. Але, мабуть не варто забувати і про те, що в епоху суцільної комп’ютеризації всіх сфер людської діяльності та широкого впровадження автоматичних систем управління, всі ці незручності не мають суттєвого значення. Введення стандартного календаря (особливо запропонованого 13-місячного) — це крок на шляху космізації людства, в результаті якої воно має розділитись на 7 категорій людей відповідно до днів їх народження (Понеділки, Вівторки тощо). Одноманітним видається життя при закріпленні чисел місяців за конкретними днями тижня (саме це є одним з основних аргументів на користь проведення реформи календаря). Не забуваючи про свою належність до Космосу, варто пам’ятати, що ми перш за все — жителі планети Земля, характерною ознакою якої є розмаїття форм життя, мов, звичаїв, традицій тощо. Нині діючий календар — живе втілення цього різнобарв’я.
Якщо ж все-таки реформа календаря відбудеться, то варто було б зупинитись на 12-місячному варіанті. Перш за все він краще успадковує григоріанський календар. В 13-місячному варіанті довелося б розривати окремі місяці при поділі року на квартали. Виникають також заперечення щодо запропонованих назв місяців (астрономічних замість міфологічних). Чому саме назви англійською мовою мають стати стандартними. Крім того, і в діючому варіанті календаря не всі народи користуються римськими назвами. Зокрема назви місяців українською мовою (Січень, Лютий, Березень і т. д.) якнайкраще узгоджені з порами року. То чи не варто було б подібний «земний» підхід взяти за стандартний.
Чи готова громадська думка планети Земля до реформування календаря? Не завадило б провести широке вивчення її на всій планеті.
Джерело: Астрономічний календар 1997, с. 173—177
- << Попередня
- Наступна
