Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Калібрування маркерів шкали космічних відстаней

12 грудня 2018

Нове дослідження, виконане в рамках здійснення проекту «Наднова Карнеґі», дало змогу отримати найкращі калібрування для використання Наднових типу Ia для вимірювання космічних відстаней. Це важливо для розуміння того, як швидко розширюється Всесвіт і яку роль може відігравати в цьому процесі темна енергія. Результати наукової роботи, яку очолював астрономом Кріс Барнс (Chris Burns) з Інституту науки Карнеґі, оприлюднив The Astrophysical Journal.

Докладніше:

Космічний зонд OSIRIS-Rex прибув до астероїда Бенну

04 грудня 2018

Автоматична міжпланетна станція NASA OSIRIS-REx, перший посланець цього космічного агентства, який має доставити зразки ґрунту з астероїда на Землю, досягла 3 грудня 2018 р. своєї мети ― астероїда Бенну. Космічний зонд OSIRIS-REx (Origins, Spectral Interpretation, Resource Identification, Security-Regolith Explorer), який стартував із Землі у вересні 2016 р. і протягом 27 місяців подорожував Сонячною системою на шляху до Бенну, що обертається навколо Сонця між Землею та Марсом, тепер перебуває на відстані приблизно 20 кілометрів від астероїда.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

Ретроспективний погляд на «Астрономічний календар»

 

К. М. Ненахова

Головна астрономічна обсерваторія НАН України

 

 

AK 2004Читачі, напевно, звернули увагу на цифру «50», яка прикрашає обкладинку нашого «Календаря». Це означає, що порадник і помічник усіх тих, хто цікавиться астрономією, побачив світ у п’ятдесятий раз. Перший його випуск («Короткий астрономічний календар на 1948 рік») з’явився у книгарнях, мабуть, на початку IVкварталу 1948 р. Це твердження грунтується на таких фактах. По-перше, у вихідних даних «Календаря» вказано, що його «підписано до друку 21/VII1948 р.». По-друге, в архіві автора зберігається екземпляр, подарований С.В. Дроздовим (одним з упорядників «Календаря») 7 жовтня 1948 р.

 

У перший рік існування «Календар» мав усього неповних 19 сторінок і містив такі найнеобхідніші дані: моменти сходу та заходу Сонця; фази Місяця та моменти проходження його через апогей і перигей; умови видимості планет; координати 35 міст, серед них 16 — в Україні; екваторіальні координати Сонця, Місяця, планет; таблицю для знаходження широти й азимута за спостереженнями Полярної зорі. У наступному році обсяг «Календаря» вже збільшився, бо була вміщена як додаток стаття С.І. Селешникова «Меніскові телескопи». Упорядники «Календаря» — викладачі астрономії С.В. Дроздов (Полтавський державний педагогічний інститут) і С.І. Селешников (Ленінградське військове морське училище) — щороку попов­нювали його новими матеріалами, збільшуючи таким чином інформативність видання та заслуговуючи схвальні відгуки читачів. Наприклад, у «Календарі» уперше з’явилися:

  • 1950 р. — таблиця рефракції, каталог яскравих зір до 2.5 зоряної величини та 30° південного схилення;
  • 1951 р. — умови видимості Меркурія на широтах 40°, 48°, 56°; ефемериди малих планет і дані про них; покриття зір і планет Місяцем для п’яти міст СРСР (Москва, Львів, Одеса, Київ, Харків); фізичні координати Юпітера та Марса, дані про кільця Сатурна; моменти мінімумів і максимумів змінних зір; пам'ятні дати;
  • 1952 р. — юліанський період; поправки моментів сходу Сонця для різних гео­графічних широт (φ = 38°, 40°, 42° ... 64°); час і тривалість видимості Венери, Марса, Юпітера та Сатурна для широти 56°; покриття зір Місяцем для 10 міст СРСР; список 12 основних метеорних потоків;
  • 1953 р. — рівняння часу, довідник спостерігача, таблиця для переведення часток доби в години, хвилини та секунди, поправка за річну прецесію;
  • 1954 р. — таблиця поправок для перетворення проміжків середнього часу на зоряний та зоряного часу на середній, новинки астрономічної літератури;
  • 1955 р. — таблиця тривалості громадянських присмерків і три допоміжні таблички: для визначення кількості днів, що минули від якоїсь дати до даної, для перетворення годин і хвилин у частки доби та діб — у частки року;
  • 1956 р. — таблиця азимутів точок сходу та заходу Сонця, карти видимих шляхів Марса, Юпітера, Сатурна;
  • 1957 р. — карти видимих шляхів Урана та Нептуна, таблиця геліоцентричних довгот планет;
  • 1958 р. — карти видимих шляхів Меркурія та Венери;
  • 1959 р. — список 49 найголовніших метеорних потоків, які можна спостерігати в північній півкулі Землі.

Протягом 12 років (1948—1959) обсяг «Календаря» збільшився в 4,5 раза — з 2,6 обліково-видавничого аркуша до 11,62. Він мав великий попит, про що свідчили листи від читачів до редакції. Але 13-й випуск (на 1960 р.) виявився дійсно нещасливим: на ньому призупинилося видання «Календаря». Оскільки слабка поліграфічна база АН УРСР насилу забезпечувала друкування наукових журналів і монографій, то «Краткий астрономический календарь» викреслили з видавничих планів «Наукової думки». Усе ж 1962 р. він був поновлений, тоді вийшов випуск на 1963 р. Попередні обсяг і зміст «Календаря» в основному залишилися тими самими, тільки з’явилася (1963 р.) нова таблиця «Метеорні радіанти на кожну ніч року» і був започаткований (1964 р.) розділ «Періодичні комети». З 1964 р. формат «Календаря» змінився: замість брошури розміром 14,5×22 см читачі одержали «кишенькову» книжечку розміром 11×16,5 см.

 

Улітку 1964 р., коли повним ходом ішла робота над наступним випуском, знов «ударив грім»: Редакційно-видавнича рада АН СРСР (!) визнала за недоцільне видавати два астрономічні календарі російською мовою — у Москві та Києві («Календарь» на 1965 р. усе-таки був надрукований). Між іншим, засновники нашого «Календаря» замишляли його саме як український, і, дійсно, протягом перших трьох років він друкувався українською мовою й звався «Короткий астрономічний календар на ... рік». Але 1951 р. Президія АН УРСР ухвалила (без відома впорядників) видавати «Календар» російською мовою, щоб зробити його доступним для читачів усього Радянського Союзу. Через 13 (!) років ця ухвала дала себе взнаки і «Краткий астрономический календарь» перестав існувати. За сприяння астрономічної громадськості вдалося поновити видання — 1969 р. з’явився «Корот­кий астрономічний календар». Однак на 1970 р. «Календар» знову не вийшов через організаційні «неув’язки». Починаючи з випуску на 1971 р., він виходить без переривів.

 

Намагаючись якомога повніше задовольняти читацькі інтереси, редколегія «Календаря» продовжувала поповняти його новими матеріалами. Так, 1969 р. введено таблицю подвійних зір, доступних для спостережень у невеликі телескопи; 1972 р. вміщено табель-календар; 1973 р. з’явилися таблиці сходу та заходу Місяця й поправки до них для різних широт; 1976 р. — ефемериди для фізичних спостережень Місяця; 1977 р. в таблицю сходу та заходу Місяця додано ще моменти його кульмінацій. На численні прохання читачів у «Календарі» на 1995 р. вміщено таблицю «Проходження Місяця по знаках зодіаку», а в наступному випуску — ще й відомості про проходження Сонця знаками зодіаку. Того ж 1996 р. з’явився ще графічний календар фаз Місяця та видимості планет. (Слід зауважити, що у випусках «Календаря» на 1957 і 1958 р. уже публікувався графічний календар. Його складав М.Є. Набоков. Той календар був більш інформативним, але менш «прозорим»).

 

Щоб розширити коло користувачів «Календаря» на українську діаспору, у випуску на 1994 р. були наведені моменти покриттів зір Місяцем для трьох канадських міст (Вінніпег, Торонто, Монреаль) і подані обставини затемнень. (До речі, того року збіглися ювілеї «Календаря» та Головної астрономічної обсерваторії: 40-й випуск і 50-річчя з дня заснування). У 1995 р. додали ще умови спостережень змінних зір для Канади.

 

У 1997 р. «Календар» зазнав значного реформування, По-перше, з’явилися, як і раніше, нові матеріали: наведено основні дані про Місяць, геліо- та геоцентричні відстані планет; у довідникові спостерігача подано щомісячні зоряні карти; віднов­лено геліоцентричні довготи планет. По-друге, запроваджено рубрикацію тексту, у зв’язку з чим знадобилося змінити розташування таблиць. По-третє, збільшився формат видання, змінився лицьовий бік обкладинки. По-четверте, змінилася назва. Оскільки «Календар» за обсягом і насиченістю матеріалами насправді вже перестав бути коротким, то його перейменували в «Астрономічний календар».

 

Дальші зміни були такі:

  • 1998 р. — уведено рубрику «Хронологія — календарі», додано основні дані про Сонце, наведено конфігурації галілеєвих супутників Юпітера, відновлено ефемериди яскравих малих планет;
  • 1999 р. — уведено нову рубрику «Зоряні скупчення, галактики, туманності»;
  • 2000 р. — наведено фізичні характеристики планет Сонячної системи та середні елементи їхніх орбіт;
  • 2003 р. — подано дані про покриття зір астероїдами та пошукові карти.

 

* * *

 

За час існування «Календаря» у ньому були опубліковані понад 150 статей. У випуску на 1994 р. уміщено покажчик авторів і статей за 1949—1993 рр., у цьому ж випуску ми додаємо список статей наступного десятиріччя.

 

Окремо слід сказати про пам’ятні дати з історії астрономії. Розділ із такою назвою започаткував 1951 р. (про це повідомлялося вище) С І. Селешников, бо вважав, що (далі мовою оригіналу) «история любой науки, а история астрономии в особенности, всегда вызывала большой интерес широких слоев населення. Вопросы, связанные с историей борьбы астрономии за новое мировоззрение, имеют первостепенное идеологическое значение». Він згадував у «Пам’ятних датах» не тільки астрономів (як професіоналів, так й аматорів), але і визначні явища та знаменні події. Наприклад, 1951 р. з 53 пам’ятних дат лише 13 стосувались осіб, 1952 р. — 10 із 36, 1953 р. — 12 із 37. Починаючи із сьомого випуску (1954 р.), кількість згаданих осіб майже зрівнялася з кількістю наведених явищ і подій. До речі, пам’ятні дати в ньому вже розподілено по місяцях. Це створювало зручність для вчителів під час планування позакласних занять.

 

С.І. Селешников намагався донести до найширшого читацького кола відомості про творців астрономії (до них були зачислені всі ті, хто, за висловом Д. Пуассона, вклав свій камінь у струнку будівлю цієї науки). Тому іноді прізвище одного й того ж ученого з’являлося у кількох випусках з невеликим інтервалом між ними. Наприклад, С.І. Селешников згадує тричі про Бредіхіна: 1951 р., 1954 р., 1956 р. — з нагоди 120-ї річниці від дня народження, 50-річчя від дня смерті, 125-ї річниці (у «Календарі» на 1954 р. помилково вказано «120 лет». — К.Н.) від дня народження відповідно; чотири рази про Костинського: 1951 р., 1952 р., 1956 р., 1957 р. — з нагоди 15-ї річниці від дня смерті, 85-річчя з дня народження. 20-ї річниці від дня смерті, 90-ліття з дня народження відповідно.

 

Матеріали до розділу «Пам’ятні дати» готували С.І. Селешников (1951 — 1965 рр.), М.Г. Родрігес (1971 — 1986 рр.), Л.О. Колоколова (1987—1991 рр.), А.М. Довгопол (1992—1994), Л.М. Свачій (з 1995 р.). Ці автори розповіли на сторінках «Календаря» за весь час його існування майже про 300 осіб...

 

Текст подано зі скороченням

Джерело: Астрономічний календар 2004, с. 231—235

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1