Л.М. Свачій
кандидат фізико-математичних наук
Головна астрономічна обсерваторія НАН України
Понад чотири століття тому, 1609 року, великий Ґалілео Ґалілей спрямував свій телескоп на небо, насамперед на Місяць. Перші в історії астрономічні спостереження зі застосуванням телескопа показали місячні кратери, гори, гірські тіні… — неймовірно величне, захопливе видовище!
Минули віки — і на Місяць ступила Людина. З 1969 до 1972 р. здійснено шість успішних висадок астронавтів на Місяць — це польоти в рамках американської програми «Аполлон» («Apollo»). Досі вони — єдині космічні експедиції, під час яких люди побували на поверхні природного небесного тіла. У грудні 2022 р. минуло пів століття із часу останньої пілотованої експедиції на поверхню Місяця, яка відбулася в рамках місії «Аполлон-17» («Apollo 17»); загалом вона тривала 12,5 земної доби (305 год), ставши найтривалішим і найпродуктивнішим пілотованим польотом до нашого природного супутника. Астронавти цієї місії впродовж 75 год перебування посадкового модуля на місячній поверхні тричі виходили з нього й по кілька годин працювали поза його межами, загалом 23 год 10 хв.
Офіційна емблема місії «Аполлон-17»
У пропонованій читачеві замітці — стисла оповідь про названу місію, а також про директиву 2017 р. щодо космічної політики США та про сучасний стан програми з освоєння нашого природного супутника.
*****
7 грудня 1972 р. з Космічного центру ім. Кеннеді (мис Канаверал, шт. Флорида, США) за допомогою ракети-носія «Сатурн-5SA-512» здійснено успішний запуск американського космічного корабля (КК) «Аполлон-17» («Apollo 17»). Повна назва цього КК — «Apollo 17 Command and Service Module; Apollo 17 Lunar Module», звідки видно, що до його складу входили командний (командно-службовий) та місячний модулі.Командний модуль (його маса приблизно 30 т) ще дістав назву «Америка», а місячний (маса приблизно 16,5 т) — «Челленджер».
На світлині ліворуч — старт КК «Аполлон-17» (7 грудня 1972 р.), а праворуч — знімок Землі з кабіни КК «Аполлон-17» після 5 год польоту (з відстані приблизно 29 тис. км)
На борту КК «Аполлон-17» було троє астронавтів: командир екіпажу Юджин Сернан (Eugene Andrew Cernan, 1934—2017), пілот місячного модуля та вчений-геолог Гаррісон Шмітт (Harrison Hagan Schmitt, народ. 1935 р.) і пілот командного модуля Роналд Еванс (Ronald Ellwin Evans, 1933—1990). Відмітимо, що це перша експедиція програми «Аполлон», до складу якої ввійшов науковець. Екіпаж цього КК, як і астронавти двох попередніх місій «Аполлон-15» та «Аполлон-16», мав місячний автомобіль, названий «Місячний ровер №3». Для Ю. Сернана це був третій космічний політ (він уже і до Місяця літав, будучи пілотом місячного модуля місії «Аполлон-10»), а для Р. Еванса та Г. Шмітта — перший.
Екіпаж «Аполлона-17»: Ю. Сернан (сидить), Р. Еванс (стоїть праворуч) і Г. Шмітт
Космічною мандрівкою КК «Аполлон-17» керував Центр управління польотами, скорочено ЦУП (Космічний центр ім. Ліндона Джонсона) неподалік від Г’юстона (Houston), шт. Техас, США.
Обираючи місце на поверхні Місяця для висадки астронавтів, керівники місії врахували цілу низку побажань учених, зокрема:
а) отримати зразки давніх порід високогір’я; конкретніше це було сформульовано так — дослідити високогір’я, що їх не зачепив метеоритний удар, при якому утворилося Море Дощів;
б) виявити ознаки відносно молодого вулканізму (аналіз інформації з борту «Аполлона-15» вказував на ймовірність недавньої вулканічної активності в районі долини Тавр-Літтров);
в) отримати з навколомісячної орбіти світлини й інформацію наукових приладів про недосліджені до того райони поверхні Місяця;
г) здобути щонайбільше інформації за допомогою нових геофізичних приладів, які астронавти мали доправити на Місяць.
На основі цього обрано район Тавр-Літтров (ще кажуть: Таурус-Літтров) на східному краю Моря Ясности, неподалік від Таврських гір. Це долина завширшки 7 км, оточена з трьох боків горами заввишки понад 2 км. Координати точки примісячення КК: 20◦10′ півн. широти, 30◦ 46′ сх. довготи. Таке місце посадки давало змогу астронавтам зібрати зразки місячної породи не тільки тієї, яка в долині, але й високогірної, бо багато валунів скотилося з навколишніх гір. Багато світлин цього району надіслано було з борту «Аполлона-15»; аналіз даних показав, що Тавр-Літтров має такі особливості: темніший колір, як порівняти з кольором Моря Ясности; наявність кратерів з темною облямівкою, яка може бути вулканічного походження. Фахівці сподівалися, що в цьому районі астронавти знайдуть зразки речовини Місяця, як старіші, так і молодші від тих, котрі вже доставлено на Землю іншими місіями «Аполлона» та АМС «Луна-16; 20».
Вигляд (a) району посадки «Аполлона-17» («примісячення» модуля «Челленджер») зі селеноцентричної орбіти (місце посадки позначене білою стрілкою), район (b) примісячення «Аполлона-17» у більшому масштабі (зверху — Північний масив, знизу — Південний масив) та район (c) посадки місячного модуля «Челленджер» ще детальніше (ліворуч скраю світлини — кратер Камелот)
Район Тавр-Літтров. Панорама зі знімків: удалині Південний (ліворуч) і Північний (праворуч) масиви (відзняли Ю. Сернан і Г. Шмітт через ілюмінатори «Челленджера» перед першим виходом на поверхню). На вставці (праворуч) в центрі — Південний масив (сфотографував Ю. Сернан за один виток до «примісячення»)
КК «Аполлон-17» ніс на борту цілу низку приладів для наукових досліджень: заплановано було провести п`ять наукових експериментів. Деякі з цих приладів мали бути розміщені на поверхні Місяця вперше, зокрема стаціонарний місячний гравіметр, мас-спектрометр для визначення складу атмосфери Місяця тощо.
Крім названих вище, на борту «Аполлона-17» були такі прилади: для дослідження теплових потоків у ґрунті Місяця; для визначення електричних властивостей місячної поверхні; для вимірювання потоку нейтронів; портативний мобільний гравіметр, який можна перевозити на «Ровері»; детектор космічних променів; скандувальний інфрачервоний радіометр; ультрафіолетовий спектрометр; панорамна й картографувальна камери; лазерний альтиметр та ін.
Старт КК «Аполлон-17» відбувся о 0 год 33 хв за місцевим часом. У Південній Кароліні та на півдні Куби його було добре видно простим (неозброєним) оком. Приблизно через 10 хв КК вийшов на майже колову навколоземну орбіту (заввишки приблизно 170 км над поверхнею Землі). Після двох повних витків навколо Землі «Аполлон-17» перейшов на траєкторію польоту до Місяця, набувши швидкости 10,8 км/с.
Невдовзі за командою зі Землі був увімкнений двигун третього ступеня ракети-носія «Аполлона-17», щоб цей ступінь упав на Місяць у заданій точці. Сейсмічні хвилі від падіння мали бути зафіксовані чотирма сейсмографами, що їх залишили на місячній поверхні попередні експедиції.
Під час польоту до Місяця астронавти провели спостереження візуальних спалахів — фосфенів. Це явище спостерігали астронавти і під час попередніх польотів, коли заплющували очі. Згідно з припущенням науковців, такі спалахи зумовлені космічними променями високих енергій. Тому Р. Еванс одягнув на обличчя спеціальний шолом із вмонтованою фотоплівкою, на якій мали б відбитися сліди космічних променів. Астронавти помічали в середньому один спалах кожних 2,5 хв.
Підлітаючи до нашого природного супутника-красеня, астронавти «Аполлона-17» побачили те, що не вдалося побачити екіпажам попередніх місій, — освітлений Місяць. Попередні пілотовані експедиції підлітали до нього в космічній темряві і, тільки вийшовши на селеноцентричну орбіту, бачили освітлену поверхню Місяця. А з борту «Аполлона-17», завдяки місцю посадки на сході, вже з відстані 9 тис км було видно великий диск Місяця, який і далі збільшувався.
Після 83 годин польоту КК «Аполлон-17» вийшов на навколомісячну орбіту, апоселеній якої 315 км, а периселеній — 97 км. Через годину третій ступінь ракети-носія упав на місячну поверхню (врізався в неї) зі швидкістю 9180 км/год на відстані 156 км від розрахованої точки — як і планували організатори місії, чотири сейсмографи на Місяці зареєстрували коливання від цього удару.
Невдовзі космічний корабель вийшов на витягнену орбіту зниження з апоселенієм 109 км і периселенієм 27 км (тут вказано висоти над поверхнею Місяця); на цій же орбіті астронавти 11 грудня 1972 р. відстикували місячний модуль від службово-командного. Після цього обидва модулі, «Америка» і «Челленджер», ще півтори години летіли поряд. Згодом Р. Еванс перевів службово-командний модуль на майже колову орбіту 130 км × 100 км, а місячний модуль перейшов на нову орбіту зниження 110 км × 11,5 км. Незадовго до «примісячення» Ю. Сернан і Г. Шмітт бачили прямо перед собою долину Тавр-Літтров, над якою в незвичному небі Місяця висіла Земля.
«Челленджер» здійснив успішну посадку на Місяці 11 грудня 1972 р. в точці з координатами 20,19080◦ північної широти та 30,77168◦ східної довготи, всередині чотириметрового кратера. Через чотири години після «примісячення» астронавти розгерметизували кабіну цього модуля. Командир Юджин Сернан першим вийшов із «Челленджера» і сказав, що свій перший крок на Місяці екіпаж «Аполлона-17» хоче присвятити всім тим, хто зробив його (цей крок) можливим.
Незабаром з місячного модуля вийшов і Г. Шмітт. Обидва астронавти насамперед вивантажили «Місячний ровер», на якому Ю. Сернан одразу ж здійснив тестову поїздку, — ровер виявився повністю справним. Після цього місячні мандрівники встановили на нього наукові прилади, місячний передавальник інформації (англ.: «Lunar Communications Relay Unit», скорочено «LCRU»), телекамеру тощо. Невдовзі на Землі отримали телевізійне зображення з Місяця.
Ю. Сернан випробовує ровер (тестова поїздка)
Після такої прелюдії Ю. Сернан та Г. Шмітт заходилися ще активніше поратися на місячній поверхні. Спершу вони розмістили наукові прилади на відстані кілька десятків метрів від «Челленджера». Зокрема, пробуривши дві ями завглибшки 2,5 м, вставили туди два датчики приладу для вивчення теплових потоків у місячному ґрунті; астронавти розмістили також стаціонарний гравіметр для реєстрації припливних явищ на Місяці та виявлення гравітаційних хвиль у космічному просторі, установили прилад для реєстрації частоти падіння метеоритів тощо. На тій же місцевості вони зібрали зразки ґрунту та ін.
Стаціонарний гравіметр (на передньому плані) і місячний модуль (удалині ліворуч); Г. Шмітт під час першої геологічної зупинки та валун на краю 20-метрового кратера
Г. Шмітт розгортає панелі сонячних батарей передавача
Перемістившись у східному напрямку на 140 м від «Челленджера», Ю. Сернан і Г. Шмітт установили прилад для визначення електричних властивостей поверхні. Далі, проїхавши 1,2 км на ровері, вони зупинилися біля кратера Стено, де було багато валунів. Астронавти відкололи молотком шматки від цих валунів, також зібрали трохи реголіту — зразки місячної породи мають бути різноманітні.
Ця перша робота астронавтів «Аполлона-17» за межами місячного модуля, тобто на поверхні прекрасної Селени, перевищила сім годин. За цей час вони зібрали приблизно 14 кг зразків місячної породи; водночас виявилося, що Г. Шмітт — єдиний із тих, хто побував на Місяці, у кого місячний пил спричинив алергічну реакцію (на щастя, вона тривала недовго).
Ось так, у відповідальній праці й неймовірних враженнях, промайнула перша доба (у земному понятті) Ю. Сернана та Г. Шмітта на місячній поверхні; нагадаємо, що Р. Еванс увесь цей час кружляв навколо Місяця у командно-службовому модулі «Америка».
Настало, за земним календарем, 12 грудня. Після шестигодинного сну та сніданку в «Челленджері» Ю. Сернан і Г. Шмітт знову приступили до напруженої діяльности на поверхні нашого природного супутника. Спершу вони, збираючи зразки породи й реголіту, проїхали на ровері аж 9 км, витративши на це більше години, — це була найдовша поїздка по Місяцю за всю програму «Аполлон». Астронавти зупинили ровер біля кратера Нансен, що поблизу підніжжя Південного масиву; пряма відстань від «Челленджера» становила 7,6 км. Вони зібрали там трохи зразків: відкололи шматки валунів, назбирали ґрунту з-під валуна. Як виявилося пізніше, серед цих зразків місячної породи є найдавніший, доставлений на Землю в рамках програми «Аполлон»; його вік оцінено в (4,6+-0.1) млрд років.
Кратер Нансен з валунами
Після цього Ю. Сернан та Г. Шмітт поїхали на ровері в район кратера Лара, зупинившись поблизу молодого кратера завширшки 20 м. Вони попрацювали з гравіметром, відзняли панораму, а також назбирали тамтешніх зразків місячної породи, зокрема командир запакував один стовпчик ґрунту (реголіт із дрібними камінцями) в герметичний металевий контейнер — його планували не відкривати на Землі досить довго, аж до істотного поліпшення методів дослідження, і дослідили тільки через 50 років, про що розкажемо нижче.
Астронавти помандрували на ровері далі, зробивши чергову зупинку на краю кратера Шорті, діаметр якого 100 м. Там вони побачили дещо особливо цікаве — оранжевий ґрунт — та зібрали його зразки. На переданому телезображенні фахівці з ЦУПу теж розрізнили це оранжеве забарвлення. Як пізніше показали дослідження, до складу того ґрунту входять дрібненькі кульки скла з високим вмістом титану й низьким вмістом кварцу. Коло того ж кратера Шорті Ю. Сернан і Г. Шмітт виконали деякі наукові дослідження та відзняли панораму.
Г. Шмітт біля ровера поблизу кратера Шорті
Після цього астронавти поїхали до кратерів Вікторі та Камелот, коло них теж зібрали геологічні зразки: шматки валунів, пил і реголіт, а також попрацювали з науковим приладдям.
На світлині ліворуч — валуни на краю кратера Камелот; на задньому плані — Північний масив. У центрі світлини — Г. Шмітт збирає геологічні зразки на краю кратера Камелот, а праворуч — Г. Шмітт біжить до ровера (поблизу кратера Камелот)
Загалом тієї доби Ю. Сернан і Г. Шмітт провели 7,6 год поза модулем «Челленджер», проїхавши понад 20 км і зібравши 34 кг речовини Місяця.
Місячний модуль «Челленджер» на Місяці (ліворуч на світлині). Г. Шмітт біля ровера перед третьою поїздкою по місячній поверхні
Після вечері та повноцінного восьмигодинного сну в місячному модулі для астронавтів наступила третя доба на поверхні Селени, впродовж якої вони мали добратися до Північного масиву гір. Проїхавши на ровері 3 км до підніжжя однієї з гір, астронавти піднялися по схилу й зупинилися біля величезного валуна, який скотився колись із цього масиву. Далі вони чергували поїздки та зупинки, зокрема зупинялися біля кратера Ван Зерг на відстані 2,2 км від «Челленджера». Впродовж цієї доби астронавти загалом проїхали 12 км, назбирали зразків речовини Місяця: реголіт з різних глибин, камінці, ґрунт з-під валуна. Вони підібрали також великий камінь масою понад 8 кг; до фрагментів цього каменя потім на Землі дозволялося торкатися всім охочим.
Астронавт-учений Г. Шмітт біля велетенського валуна поблизу кратера Літтров (третій вихід з «Челленджера»)
На світлині: ліворуч — Г. Шмітт біля ровера (зупинка 7), у центрі — Г. Шмітт з ровером біля підніжжя Скальпчат Гілз (зупинка 8), праворуч — ровер серед валунів поблизу кратера Ван Зерг (зупинка 9)
Г. Шмітт застрибнув на сидіння ровера (зупинка 9). Праворуч — Ю. Сернан наприкінці третьої позакорабельної діяльности
Настала пора прощатися з Місяцем — астронавти вирішили зробити це урочисто. Вони стали перед телекамерою з трикілограмовим шматком базальту в руках. Юджин Сернан виголосив звернення до молоді планети, в якому сказав, що шматочки цього каменя з Місяця будуть розіслані в усі країни світу — як символ мирного майбутнього людства. Згодом цей камінь назвали «Камінь доброї волі» (англ. «The Goodwill Rock»), а його шматочки передали 135 державам, серед них, звичайно, і Радянському Союзові.
Закінчивши промову, командир «Аполлона-17» відкрив меморіальну табличку на передній опорі «Челленджера». На табличці зображено Місяць між Західною і Східною півкулями Землі та зроблено напис: «Тут Людина завершила своє перше дослідження Місяця, грудень 1972 р. від Різдва Христового. Хай дух миру, з яким ми прийшли, відобразиться в житті всього людства!»; нижче під ним є підписи всіх трьох астронавтів «Аполлона-17» і тодішнього Президента США Річарда Ніксона.
Меморіальна табличка, яку екіпаж «Аполлона-17» залишив на Місяці
Після цього Юджин Сернан зробив останній вимір гравіметром і поставив ровер на місце його останньої зупинки:160 м на схід від «Челленджера». Гаррісон Шмітт в останні хвилини на Місяці теж не дармував — він сфотографував усі прилади, витяг детектор потоку нейтронів з глибокої ямки в ґрунті та ін. Далі астронавти почистили один одного від місячного ґрунту й пилу, Г. Шмітт зайшов у кабіну «Челленджера» з камерами, відзнятою плівкою та зразками місячної породи, а Ю. Сернан, перед тим, як зайти в кабіну, знову виголосив коротеньку спонтанну, не підготовлену заздалегідь, промову на тему прощання з Місяцем, у якій висловив сподівання, що американці повернуться туди з миром і надією для всього людства.
Ровер на місці останньої зупинки (світлина Ю. Сернана)
Остання світлина астронавта програми «Аполлон» на Місяці поза космічним кораблем: Г. Шмітт щойно кинув геологічний молоток і спостерігає за його падінням
Це була остання доба, коли астронавти працювали на поверхні Місяця, — того разу 7 год 15 хв.; вони зібрали 62 кг зразків місячної породи. Загалом же Ю. Сернан і Г. Шмітт провели на місячній поверхні понад 22 год, проїхавши на ровері майже 36 км і зібравши 110,5 кг зразків породи Місяця.
Місце посадки «Аполлона-17», яке відзняв американський космічний апарат «LunarReconnaissanceOrbiter» у серпні 2011 р. У центрі — посадковий модуль «Челленджера», трохи на північ — прапор США, ліворуч — скала Геофон Рок; ALSEP і SEP — прилади; LRVFinalParkingSpot — місце останньої зупинки ровера
Після повноцінного сну та сніданку і після 75 годин перебування цих двох астронавтів на поверхні Місяця «Челленджер» піднявся на орбіту 90 км × 17 км, потім — на орбіту 120 км × 90 км і став зближуватися з командно-службовим модулем «Америка», котрим, нагадаємо, весь той час успішно керував Р. Еванс на селеноцентричній орбіті. Через дві з чвертю години Ю. Сернан зістикував ці два модулі і разом з Г. Шміттом, прихопивши скафандри та зразки місячної породи, перейшов у модуль «Америка». А «Челленджер» відвели від командного модуля та спустили з орбіти, так що він упав на Місяць в районі Південного масиву гір, у точці з координатами 19,96◦ півн. широти й 30,50◦ сх. довготи, утворивши кратер завширшки 17 м; цей удар зафіксували всі сейсмографи на Місяці. Астронавти на селеноцентричній орбіті з ілюмінаторів «Америки» продовжили дослідження — уважно розглядали кратери з околицями, оцінюючи їхнє забарвлення.
Здійснивши 75 витків навколо Місяця, «Аполлон-17» розпочав шлях до Землі; 17 грудня 1972 р. зі швидкістю 4226 км/год він перетнув ту межу, за якою земне тяжіння перевищує місячне; сама уявна межа міститься на відстані 62638 км від Місяця і 317790 км від Землі. Тієї ж доби Р. Еванс вийшов у відкритий космос у міжпланетному просторі — він перебував за межами корабля 45 хв.
Наступної доби екіпаж провів ще один експеримент зі спостереження фосфенів (візуальних спалахів), подібно до того, як вони робили таке на шляху до Місяця, проте цього разу не вдалося зафіксувати жодного спалаху.Того ж дня астронавти дали півгодинну пресконференцію, яку транслювало телебачення.
Нарешті наступив день приземлення «Аполлона-17» — 19 грудня 1972 р. На віддалі 46330 км від нашої планети була проведена корекція його траєкторії, а трішки згодом службовий модуль від’єднали від командного. Космічний корабель увійшов у щільні шари атмосфери зі швидкістю приблизно 40000 км/год на висоті 122 км і невдовзі приводнився в Тихому океані в районі островів Самоа; гвинтокрил доправив екіпаж і космічний корабель (командний модуль) на борт авіаносця. Загалом зворотний шлях «Аполлона-17» (від Місяця до Землі) тривав 67,5 год.
На авіаносці «Тікондероґа» («Ticonderoga») зліва направо: Ю. Сернан, Р. Еванс і Г. Шмітт (19 грудня 1972 р.)
А тепер коротко розповімо про наукові результати космічної місії «Аполлон-17» — найтривалішого пілотованого польоту до Місяця.
Під час цієї місії зібрано й доставлено на Землю рекордну кількість зразків породи й реголіту Місяця: 741 зразок загальною масою 110,5 кг (для порівняння: під час місій «Аполлон-11» та «Аполлон-16» доставлено, відповідно, 21 і 96 кг зразків породи й реголіту Місяця). Зразки, що їх зібрали астронавти «Аполлона-17» у долині Тавр-Літтров, виявилися, головно, базальтами віком 3,7—3,8 млрд років.
Шукаючи свідчення молодого вулканізму на Місяці, фахівці проаналізували зразки оранжевої речовини, що її астронавти зібрали на краю кратера Шорті. Як виявилося, ця речовина утворилася внаслідок вулканічного виверження 3,64 млрд років тому, а сам кратер Шорті є набагато молодшим і має не вулканічне, а ударне походження, тобто виник унаслідок падіння метеорита.
Аналіз каменів, зібраних біля підніжжя гір, показав, що басейн Моря Ясности утворився внаслідок дуже сильного метеоритного удару 3,89 млрд років тому. Деякі камені ще старші: їм 4,2—4,5 млрд років.
На основі доставлених астронавтами «Аполлона-17» зразків речовини фахівці визначили також вік кратера Тихо (південна частина видимого боку Місяця; діаметр 85 км). Сам кратер віддалений від місця посадки на 2250 км, а один з його променів перетинає долину Тавр-Літтров. Як показало дослідження, метеоритний удар, що став причиною утворення кратера Тихо, відбувся (109+-4) млн років тому.
Як сказано вище, вчені мали намір частину зразків, доставлених астронавтами «Аполлона-17», дослідити не зразу, а зберегти їх для вивчення пізніше, коли відповідні технології дослідження будуть значно досконалішими. Так і зробили. Протягом 50-ти років Національне управління з аеронавтики й дослідження космосу (NASA) зберігало деякі зразки речовини Місяця у вакуумних упаковках за низької температури. У травні 2022 р. ці зразки реголіту передано вченим із Центру космічних польотів імені Ґоддарда (велика дослідницька лабораторія NASA, розміщена неподалік від Вашингтона в Ґрінбелті, шт. Меріленд, США). Цю роботу провадять у рамках «Програми новітнього дослідження зразків місії “Аполлон”» («Apollo Next Generation Sample Analysis Program»). Такі дослідження є особливо важливими з огляду на проєкт «Артеміда» (“Artemis”), який передбачає освоєння Місяця і про який скажемо далі.
Учені досліджують зразок речовини Місяця через пів століття після того, як його доставив екіпаж «Аполлона-17»
Результати експериментів, які астронавти «Аполлона-17» провели на поверхні Місяця, показали, що в районі посадки «Челленджера» шар базальту має товщину (1—1.4) км, а дуже розріджена атмосфера Місяця складається головним чином з гелію, неону та аргону, є також інші гази й речовини (водень, азот, кисень, соляна кислота тощо). За допомогою інфрачервоного радіометра вимірювали температуру об’єктів рельєфу на Місяці; це дає змогу оцінити фізичні характеристики місячної породи в тому чи тому місці. Експеримент зі сейсмічного профілювання дав змогу зареєструвати і зліт «Челленджера», і його падіння на Південний масив, а також визначити швидкість поширення хвиль у реголіті.
Дані, зібрані за допомогою мобільного гравіметра, показали, що долина Тавр-Літтров заповнена шаром базальтових порід завтовшки 3—4 км.
Астронавти «Аполлона-17» встановили рекорди щодо тривалості перебування на селеноцентричній орбіті та на поверхні Місяця (22 год), а також щодо пройденої (проїханої на ровері) відстані на Місяці (36 км). Панорамною камерою зроблено понад 1600 знімків, з них — 1580 на білямісячній орбіті; картографувальною камерою зроблено 2350 знімків поверхні Місяця.
Ми стисло розповіли про надзвичайно цікаву, дуже продуктивну, майже безпроблемну експедицію американських астронавтів на Місяць. Наступних 50 років люди не здійснювали таких складних польотів, проте є надія на це. Зокрема, п’ять років тому, 11 грудня 2017 р., якраз у 45-ту річницю примісячення модуля «Челленджер» у долині Тавр-Літтров тодішній президент США Дональд Трамп підписав директиву щодо поновлення пілотованих експедицій на Місяць; її повна назва: «Директива №1 про космічну політику». Цікаво, що підписав він її не просто так, а в присутності самих Базза Олдріна — члена екіпажу «Аполлона-11» і другої людини на Місяці та Гаррісона Шмітта — як ми вже розповідали тут, члена екіпажу «Аполлона-17», пілота місячного модуля «Челленджер», дванадцятої і передостанньої людини, яка побувала на Місяці (Юджин Сернан — командир «Аполлона-17», остання людина, яка ступала по місячній поверхні, — помер 16 січня 2017 р.). На церемонію принесли шматок від восьмикілограмового базальта з Місяця, доставленого місією «Аполлон-17». Дональд Трамп сказав, що ця Директива є першим кроком щодо повернення американських астронавтів на Місяць.
Президент США Д. Трамп підписує Директиву про космічну політику США; праворуч від нього — Г. Шмітт, ліворуч — зразок породи Місяця у скляній ємності (12 грудня 2017 р.)
А тепер кілька слів про «Артеміду» («Artemis») — програму дослідження Місяця, яку очолює NASA і в якій задіяні ще Європейське космічне агентство, Японське агентство аерокосмічних досліджень, Канадське космічне агентство, а також космічні агентства багатьох інших держав, серед яких і Україна. Названа програма має на меті поновити польоти людей на Місяць — уперше після експедиції «Аполлон-17». Довгострокова ціль програми — створення постійної бази на Місяці, сприяння цим самим здійсненню пілотованих польотів на Марс.
Одними з елементів програми «Артеміда» є ракета-носій «Space Launch System» (скорочено: РН «SLS») та космічний корабель «Оріон» («Orion»). У листопаді—грудні 2022 р. їх успішно випробувано, поки що без екіпажу. У рамках місії «Артеміда-1», яка тривала 25 земних діб, КК «Оріон» був запущений 16 листопада 2022 р., вийшов на селеноцентричну орбіту, а 11 грудня 2022 р. повернувся на Землю.
На 2024 р. заплановано місію «Артеміда-2», під час якої космічний корабель з чотирма астронавтами вийде на селеноцентричну орбіту.
Насамкінець вкажемо лінк для 20-хвилинного відеоролика НАСА про місію «Аполлон-17»:
