Науково-популярні статті з різних галузей астрономії

З історії планетної номенклатури (планетна топоніміка)

В. С. Кислюк

доктор фізико-математичних наук, професор

Головна астрономічна обсерваторія НАН України

Положення деталей на поверхнях тіл Сонячної системи однозначно визначаються їхніми сферичними координатами: широтою і довготою. Проте, як і на Землі, на планетах широко застосовуються власні назви об’єктів, які дають змогу однозначно ототожнювати деталі на поверхнях планет, супутників та астероїдів, а також: давати зручні пов’язані з місцевістю назви окремих аркушів карт різних масштабів. Планетна топоніміка аналогічно земній — це наука про планетографічні назви, їхні походження, розвиток і сучасний стан, написання, вимову, передачу з однієї мови на іншу, первинне найменування та перенайменування об’єктів. Питаннями кла­сифікації форм рельєфу в сукупності з прийнятим переліком їхніх назв займається планетна номенклатура.

При встановленні назв деталей на поверхнях тіл Сонячної системи керуються певними принципами, причому максимально враховуються традиції щодо назв деталей на Місяці і Марсі, багато з яких були запропоновані ще у XVIIст. Так, варіанти місячної номенклатури були запропоновані майже одночасно в середині XVII ст. бельгійським астрономом М. Ф. ван Лангреном, польським астрономом Я. Гевелієм та італійським астрономом Дж. Б. Річчолі. Перший пропонував для назв об’єктів на Місяці використовувати імена вчених, а також членів королівської сім’ї та вищої знаті. Пропозиція Я. Гевелія зводилась до того, щоб віддзеркалити на Місяці карту Європи з частинами Азії та Африки, тобто присвоїти місячним деталям назви земних прототипів.

Найдосконалішою виявилась система найменувань, запропонована Дж. Б. Річчолі, який фактично заклав основи нинішньої місячної номенклатури. Основні принципи присвоєння найменувань він перейняв у М. Ф. ван Лангрена та Я. Гевелія. Проте найсуттєвішим в підході Річчолі виявилось те, що він запропону­вав давати назви кратерам за іменами астрономів, філософів та інших вчених, діяльність яких якимось чином була пов’язана з вивченням Місяця. Найбільш виразні кратери були названі іменами найвидатніших вчених, головним чином астрономів та філософів-мислителів.

Система Дж. Б. Річчолі виявилась досить продуманою та логічною. Іменами давніх вчених він назвав утворення у північній частині видимого з Землі диску Місяця. Наприклад, невеликі кратери, що оточують кратер Платон, — іменами друзів та учнів Платона. Іменами середньовічних вчених та сучасників були названі місячні утворення у південній частині. Тут, наприклад, знаходиться кратер Тихо, названий на честь видатного данського астронома Тихо Браге, прихильником якого був Дж. Б. Річчолі. Деякі об’єкти навколо кратера Тихо теж одержали імена його однодумців.

Характерно, що в системі Дж. Б. Річчолі символічні назви присвоєні місячним морям. Ці назви пов’язані з астрологічними уявленнями про вплив Місяця на погоду. Так з’явились Море Дощів, Море Хмар, Затока Райдуги, Океан Бур тощо. Горам та гірським пасмам Дж. Б. Річчолі дав земні назви (це щось трохи від Я. Гевелія) — Кавказ, Піренеї, Альпи, Карпати та ін.

Наступні епохи внесли суттєві доповнення до системи найменувань Дж. Річчолі. Особливо ця робота пожвавилась на початку XVIIIст., коли завдяки використанню телескопів стало можливим детальне картографування місячної поверхні. Піонером в цій області став німецький астроном-аматор Й. Шрьотер, який склав найдетальніші на той час карти Місяця. Він запрпонував багато нових назв. Таким чином, систему найменувань Дж. Б. Річчолі було значно доповнено.

Найбільш упорядковану систему найменувань згодом розробили в 1834—1836 рр. німецькі вчені В. Бер та Й. Медлер. Запозичивши більшість назв з систем Річчолі та Шрьотера, вони ввели близько 150 нових найменувань. Крім того, вони запропонували для малих кратерів літерні позначення з латинського алфавіту, а для окремих гір (вершин) — з грецького. Після цієї великої роботи настала пора стихійного розвитку місячної номенклатури, що існувала тривалий час.

На початку XXст. законодавцем планетної і супутникової номенклатури стала Міжнародна астрономічна спілка (МАС), яка з моменту проведення її першої асамблеї в 1919 р. регулює процес присвоєння назв на планетах: спочатку на Місяці і Марсі, а пізніше і інших тілах Сонячної системи.

Перша міжнародна номенклатура Місяця була створена в 1935 р. М. Блегг і К. Мюллером, які виконали цю роботу за дорученням МАС. Складений ними каталог охоплював близько 3.5 тис. об’єктів місячної поверхні з їхніми власними назвами та позначеннями. Така система повністю задовольняла астрономів аж до початку космічної епохи вивчення Місяця, хоча вона й мала численні недоліки. Згодом в місячно-планетній лабораторії Аризонського університету (США) під керівництвом Дж. Койпера та Д. Артура було завершено складання нової системи найменувань місячних об’єктів. Загальна кількість деталей, що отримали позначен­ня, досягла 17 тис.

Принципово новий етап у розвитку місячної номенклатури розпочався в 1959 р., коли були одержані перші фотографії зворотного боку Місяця. Для землян відкрились небачені до цього часу місячні краєвиди. Для упорядкування системи найменувань на Місяці та поширення її на зворотний бік Місяця на ХІІІ з’їзді МАС (м. Прага, 1967 р.) була створена спеціальна робоча група, яка зайнялась вивченням відповідних рекомендацій від національних академій та еквівалентних їм організацій різних країн. З подачі цієї групи уже на наступному з’їзді МАС (м. Брайтон, Великобританія, 1970 р.) був затверджений список понад 500 найме­нувань деталей, переважно зворотного боку Місяця.

Як і на видимому боці Місяця, на зворотному боці кратери названі іменами видатних вчених, в основному астрономів, математиків, фізиків та спеціалістів у галузі ракетної і космічної техніки. Ці назви присвоюються відповідно до заслуг того чи іншого вченого в розвитку світової науки і техніки. Так, найбільш виразні утворення невидимої для нас поверхні Місяця отримали найменування на честь конструктора космічних кораблів С.П. Корольова, астронома Е. Герцшпрунга, математика П.Л. Чебишова, фізика Р. Оппенгеймера тощо. З’явились кратери Курчатов, Ломоносов, Менделєєв, Попов, Склодовська-Кюрі, Ціолковський та ін. Є назви, що вшановують пам’ять інших видатних людей. Серед них поети Сірано де Бержерак, біологи І. І. Мечніков і Г. Й. Мендель, мореплавці Ф. Ф. Беллінсгаузен і Ф. П. Літке, письменник-фантаст Г. Уеллс, римський філософ Лукрецій та ін. Два кратери — Дедал і Ікар — названі за іменами батька та сина, героїв давньогрець­кого міфу, який відображає одвічну мрію людини про опанування космічного простору. Близько 50 назв утворень на Місяці пов’язані з Україною.

Як відомо, за допомогою радянських космічних апаратів досконаліше вивчено західний сектор зворотного боку Місяця, а за допомогою американських — східний. Відповідно найбільші утворення в цих регіонах дістали назви Море Москви та Аполлон. Остання назва присвоєна на честь програми США по висадці людини на Місяць. Навколо Моря Москви та місцевості Аполлон є багато маленьких кратерів, частина яких названа на честь померлих всесвітньо відомих діячів науки різних країн. Низку кратерів в районі Моря Москви названо іменами радянських космо­навтів (Комаров, Беляєв, Добровольський, Пацаєв) а в районі місцевості Аполлон — іменами американських космонавтів (Гріссом, Уайт, Чаффі). Один з найбільших кратерів недалеко Моря Мрії названий ім’ям Ю. О. Гагаріна — першої людини, що побувала на навколоземній орбіті.

Успіхи в дослідженні Місяця, Марса, а згодом і інших тіл Сонячної системи за допомогою космічних апаратів призвели до активізації діяльності МАС стосовно перегляду, розширення і вдосконалення позаземної номенклатури. Перш за все це стосувалось Марса. Ще в 1958 р. МАС з подачі її спеціального комітету під головуванням французького астронома А. Дольфюса затвердила назви 128 альбедо деталей (світлі, темні та кольорові утворення), які можна було спостерігати через наземні телескопи. Ці назви стали основою системи номенклатури Марса, розвину­тої наприкінці XIXст. італійським астрономом Дж. В. Скіапареллі та на початку XXст. французьким астрономом грецького походження Е. Антоніаді.

У 1970 р. була створена робоча група з номенклатури Марса, а в 1973 р., на Генеральній Асамблеї МАС, що проходила в Сіднеї (Австралія), враховуючи стрімкий розвиток космічних досліджень, номенклатурна група МАС була реор­ганізована і розширена. Була створена спеціальна Робоча група з номенклатури планетної системи (РГНПС). Для проведення попередньої роботи з вибору назв нових деталей на планетах було створено 5 тематичних груп стосовно назв відповідно на: Місяці, Меркурії, Венері, Марсі та зовнішніх планетах і їхніх супутниках. В 1984 р. була сформована шоста тематична група для проведення аналогічної роботи стостовно назв на астероїдах і кометах.

Рішенням МАС встановлена єдина система номенклатурних позначень деталей рельєфу на поверхні планет, їхніх супутників і астероїдів за допомогою латинських термінів. В табл. 1 дається перелік латинських позначень основних форм рельєфа на планетах та їхнє еквівалентне позначення в українській термінології.

Для забезпечення об’єктивності при встановленні назв та з метою усунення небажаних тлумачень у номенклатурі планет та їхніх супутників не використовують імена людей сьогодення, політичних, релігійних діячів та воєнних полководців, за винятком діячів древніх релігій, що нині не існують. Як виняток, кратер Аббот на Місяці був названий на честь 100-річчя від дня народження американського астронома Ч.Г. Аббота, яке відмічалось в 1972 р. (помер в 1973 р.). Крім того, на карті зворотного боку Місяця можна знайти назви на честь шести радянських та шести американських космонавтів, які були першими в тому чи іншому космічному експерименті. Кратери Титов, Ніколаєв, Терешкова, Феоктистов, Леонов та Шата-лов розташовані в районі Моря Москви. Кратери Андерс, Борман, Ловелл названі на честь астронавтів космічного корабля «Аполлон-8», що першими облетіли Місяць. Ці кратери знаходяться біля місцевості Аполлон. Іменами космонавтів Н. Армстронга, Е. Олдріна та М. Коллінза, які першими висадились на місячну поверхню, названі три кратери на видимому боці Місяця поблизу точки висадки в Морі Спокою. Зважаючи на те, що ці кратери дуже малі, і їх неможливо показати на звичайних місячних картах, для місця посадки КК «Аполлон-11» затверджено назву Стоянка Спокою. Затверджені також назви Затока Лунника та Рівнина Примісячення в місцях перших твердої та м’якої посадок радянських космічних станцій (відповідно «Луна-2» і «Луна-9»).