Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Перші переконливі докази існування супутника в екзопланети

04 жовтня 2018

Астрономи з Колумбійського університету за допомогою Космічного телескоп імені Габбла та космічного телескопа «Кеплер» зібрали переконливі докази існування супутника в екзопланети Кеплер-1625б, що лежить на відстані 8000 світлових років від Землі.

 

У статті, оприлюдненій 3 жовтня в журналі Science Advances, Алекс Тіачі (Alex Teachey) і Девід Кіппінґ (David Kipping) повідомляють про виявлення кандидата в екзосупутники, тобто супутника, що обертається навколо планети біля іншої (не Сонця — Ред.) зорі. Цей кандидат є незвичним через його великий розмір, співмірний з діаметром Нептуна. У Сонячній системі, де відомо близько 200 природних супутників планет, таких великих об’єктів цього типу не існує.

Докладніше:

Виявлено сильні джети в нейтронної зорі з потужним магнітним полем

28 вересня 2018

Уперше астрономи стали свідками швидкого руху речовини, викинутої назовні від нейтронної зорі з надзвичайно потужним магнітним полем, що приблизно в 10 трильйонів разів більше, ніж у Сонця. Несподіване відкриття не лише здивувало дослідників, але й змусило їх кардинально переосмислити нинішні теорії про те, як струмені (джети — Ред.) виникають всюди в космосі.

 

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

Астрономічне просвітництво кінця XIX — початку XX ст.

(за матеріалами старих видань)

 

Л. В. Казанцева

кандидат фізико-математичних наук

Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

 

Наприкінці XIX — початку XX ст. в суспільстві на теренах Російської імперії помітно активізувався інтерес до природничих наук, зокрема до астрономії. Ентузіасти організовували різноманітні товариства й гуртки, які об’єднували тих, що були жадібні до знання, і які навіть надавали посильну допомогу науковцям. За кошти, що складалися з добровільних внесків гуртківців і членів товариств, із пожертв і надходжень від прочитаних лекцій, фінансували наукові проекти, закуповували прилади, публікували наукові праці й інструкції. Але, насамперед, ці громадські об’єднання за науковими інтересами вели величезну просвітницьку роботу, яка тоді не була під силу нечисленним науковим установам.

 

У Музеї астрономії Київського університету зберігається багато матеріалів, що демонструють зазначений інтерес. Звичайно ж, повної картини вони не дають, але ілюструють масштаби цієї суспільної течії.

 

У грудні 1893 р. на засіданні фотографічного відділу Київського відділення Імператорського Російського технічного товариства (ІРТТ) приват-доцент університету Св. Володимира Роберт Пилипович Фогель (у майбутньому — директор університетської астрономічної обсерваторії) прочитав доповідь «Застосування фотографії для вирішення астрономічних питань». Із дозволу голови Товариства О. П. Бородіна ця доповідь була надрукована 1894 р. окремим випуском [1].

 

ІРТТ виникло з ініціативи 11 відомих промисловців, інженерів і викладачів С.-Петербурзького університету і стало третьою всеросійською організацією після Імператорського Вільного економічного товариства, заснованого Катериною II у 1777 р., і Російського географічного товариства, яке заснував Микола І у 1845 р. З’явилося Товариство 1866р., а через вісім років за великі заслуги імператор Олександр ІІ дарував йому найменування «Імператорське» і взяв над ним шефство. Товариство мало дев’ять відділів за галузями знань і 40 відділень у різних губерніях країни. Це об’єднання ставило перед собою такі завдання: поширювати теоретичні й практичні відомості про досягнення техніки, науки та виробництва через періодичні видання, лекції, виставки та конкурси, сприяти технічній освіті, допомагати у вирішенні наукових, технічних і технологічних проблем. Товариство мало свою гербову печатку з девізом «Міра, вага, число», фірмові бланки, присуджувало власну Велику бронзову медаль і Золоту медаль від імператора. У 1889 р. Людвіг Еммануїлович Нобель (1831—1889) заповів ІРТТ надавати раз на п’ять років премію та медаль імені свого померлого батька Еммануїла (1801—1872) за дослідження та розробки в галузі науки й техніки. До речі, сучасну Нобелівську премію, яку запровадив молодший брат Людвіга — Альфред Нобель (1833—1896), стали присуджувати пізніше, з 1901 р.

 

Відділ фотографії та її застосування при ІРТТ був утворений у 1878 р. Членами цього відділу в різних губернських відділеннях були й астрономи. Доповідь Р. П. Фогеля розкривала історію використання фотографії для потреб астрономії. Він згадує Бонда, що здобув зображення подвійної зорі у Великій Ведмедиці; Рутерфорда, який уперше сфотографував Плеяди; Дрепера з Америки та Деларю з Англії, які отримали чудові знімки Місяця. Доповідач показав переваги мокрого колоїдного способу над дагеротипією та водночас його недоліки у разі точних астрономічних вимірів. Зазначив, що лише після того, як англійський лікар Маддокс винайшов у 1871 р. сухі бромжелатинові пластинки, розпочалась ера астрофотографії. Для тих, хто захотів би самостійно виконувати фотоспостереження, у доповіді були детально розглянуті конструкція «двоствольних» інструментів для фотографування, технологія вибору чутливості пластинки для різних об’єктів, метод спектроскопії в поєднанні з фотографією. Р. П. Фогель продемонстрував також перші результати використання фотографії в астрономії: фотографічний атлас слабких зір братів Піккерінгів і братів Анрі, відкриття малих планет Вольфом та ін. Наприкінці Р. П. Фогель робить висновок: «питання спостережної астрономії, в яких використовується фотографія, виявилися в найвищому ступені успішними».

 

У 1900 р. Товариство ревнителів військових знань (ТРВЗ) опублікувало повідомлення, яке прочитав 10 грудня 1899 р. на 20-х Звичайних зборах дійсний член товариства професор Академії Генерального штабу полковник В. В. Вітковський1. Як зазначено на обкладинці видання, ТРВЗ було засноване 25 липня 1898 р. (С.-Петербург) і перебувало «під найяснішим покровительством Його Імператорської Високості Великого Князя Володимира Олександровича». Як мету своєї діяльності товариство проголосило взаємне сприяння членів збільшенню їхніх військових і загальних знань, а також сприяння розробці військової науки. Досягнення мети відбувалося різними шляхами. Заслуховували повідомлення з різних питань на зборах членів і влаштовували систематичні платні та безплатні лекції. Видавали оригінальні та перекладені твори й один-два рази на місяць — «Вісник Товариства», який надсилали безкоштовно всім членам. Намагалися оприлюднити та зробити суспільно-корисними такі відомості, які залишалися раніше без застосування в приватних руках або в різних архівах. Товариство також сприяло своїм членам у розробках ними різних питань, у поповненні їхніх знань, у застосуванні ними знань до справ, у виданні їхніх праць та ін.

 

1 Вітковський Василь Васильович — геодезист, професор астрономії в Академії Генерального штабу. Протягом 1897—1905 рр. був головою відділення математичної географії Імператорського Російського географічного товариства. Основні праці: «Военная телеграфия» (СПб., 1881, 1883 рр.); «За океан: путевые записки» (СПб., 1894, 1901); «Практическая геодезия» (1893,1911); «Топография» (1904); «Картография» (1907); перевод «Геодезии» Кларка (1890).

 

Повідомлення, про яке йдеться, мало назву «Падаючі зорі» («Падающие звезды») і фактично за змістом було одночасно і науково-популярним роз’ясненням, і інструкцією для проведення спостережень за метеорними явищами [2]. На початку книги подано пояснення явища, історію його досліджень від Плутарха. Далі йде інформація про відомі метеорні потоки, а наприкінці — «практичні вказівки для тих, хто хотів би присвятити свій вільний час спостереженням падаючих зір». І наостанку наголошено, що крім зазначеного явища, яке можна спостерігати кожної ясної ночі, інколи можна бачити падіння болідів та «уранолітів». Болідам дано таке визначення — «кулясті тіла значних розмірів, яскравого блиску, які проносяться із значними швидкостями, часто з характерним свистом, і часто на очах людей розриваються на шматки». «Ураноліти — просто камені, які впали з неба в присутності людей або були знайдені на земній поверхні та визнані як дари неба за своїм зовнішнім виглядом або за внутрішнім складом». Як зазначає автор, до початку XIX ст. навіть учені не хотіли визнавати можливість падіння речовини з неба. Але достовірні факти, що з’явились протягом століття, а також і давніші, виявлені в літописах різних народів, змусили переглянути цю думку та провести додаткові дослідження. Наведено перелік останніх знахідок уранолітів. У 1838 р. в районі Кайля (Приморські Альпи) знайшли космічний камінь вагою 38 пудів2. В Австралії поблизу Кранбурна 1854 р. знайшли один з найбільших уранолітів — вагою майже 200 пудів. Багато каменів упало 1866 р. поблизу села Кніагиніа в Угорщині, з тисячі підібраних найважчий мав масу 18 пудів. У 1868 р. такий же кам’яний дощ відбувся поблизу Пултуска в Росії. Навесні 1899 р. було помічене падіння ураноліту над Фінською затокою, а в морі поблизу Борго (Фінляндія) знайшли камінь вагою 5 пудів. По-різному трактували раніше походження уранолітів. Аристотель, наприклад, стверджував, що камені підіймаються з поверхні Землі силою вітру. Існували версії, що то є уламки кришталевої сфери, результат вулканічної діяльності на Місяці або навіть на Землі в давноминулі геологічні епохи.

 

2 Пуд — російська міра маси (ваги). 1 пуд становить 16,38 кг.

 

Автор доповіді переконує, що метеорні явища цілком зрозумілі і не мають викликати страх і забобони. Він зауважує, що «бути вбитим уранолітом досить неймовірно і щорічно незрівнянно більше людей гине від гроз, бур, ураганів й інших природних катаклізмів, не говорячи вже про хвороби та війни». Розглядаючи можливість зіткнення Землі з іншими космічними тілами, В. В. Вітковський стверджує, що «всередині нашої сонячної системи нема причин, які могли б в найближчому майбутньому порушити мирний великий успіх народів».

 

У публікаціях Фізико-математичного товариства при університеті Св. Володимира в Києві час від часу з’являлися теми астрономічного змісту, переважно небесно-механічні. Товариство було засноване 1890 р. і в рік свого 20-ліття налічувало 304 члени, у тому числі й з інших міст [3]. До нього входили не тільки професори університету, були також студенти, учителі шкіл, гімназій і реальних училищ. Завдяки субсидіям міністерства народної освіти товариство мало можливість придбавати потрібні прилади та препарати для наукових досліджень своїх членів. У роботі Товариства в зазначений рік взяли участь Д. О. Ґраве, М. Б. Делоне та С. Д. Чорний. Останній, бувши на той час професором Варшавського університету та директором університетської обсерваторії у Варшаві (протягом 1923—1939 рр. очолював обсерваторію при Київському університеті), підготував доповідь «Парадоксальний випадок під час обчислення орбіти комети 1910 а за способом Гаусса». Поява яскравої комети Галлея (1910 а) тоді цікавила багатьох, а передобчислити обставини її видимості намагалися не тільки науковці, а й аматори. С. Д. Чорний довів у своїй роботі, що добре відомий усім ще з 1809 р. спосіб Гаусса обчислення орбіт небесних світил за трьома спостереженнями не завжди спрацьовує у разі кометних орбіт. Тому він запропонував детальні математичні викладки для окремих випадків.

 

Інтерес до комети Галлея 1910 р. сприяв створенню у Києві гуртка любителів астрономії, який став широко відомим по всій країні. У статуті, на підставі якого «постановою Київською губернського у справах товариств Присутствія зазначена установа була внесена до реєстру», діяльність гуртка визначено так: популяризувати відомості з астрономії серед осіб, які цікавляться цією наукою; установити спілкування між людьми, прихильними до астрономі; сприяти цим людям у проведенні астрономічних спостережень і обчислень. Десятки лекцій, прочитаних цим гуртком для населення протягом 1910—1914 рр., збільшили кількість його членів у багато разів. Найкращі київські зали надавали гурткові час для просвітництва, відомий архітектор О. В. Кобелєв безплатно склав для гуртка проект будівництва народної обсерваторії [4].

 

Одеський науково-популярний журнал «Вісник дослідної фізики та елементарної математики», що виходив на початку XX ст. 24 рази на рік під редакцією В. Ф. Кагана, своєю програмою вибрав: оригінальні та перекладені статті з фізики та математики, досліди й прилади, теми для співробітників і задачі на премію, новини науки, огляд спеціальних журналів [5]. Комісія міністерства народної освіти рекомендувала це видання для чоловічих і жіночих гімназій, реальних училищ, прогімназій, міських училищ, учительських інститутів, семінарій і військових училищ. Серед різноманітних статей були й астрономічні, наприклад, стаття Ф. Генкеля «Зодіакальне світло». Ще 1659 р. в працях Чілдрея, капелана лорда Сомерсета, трапляється згадка про результати спостережень дивного явища, яке було видно лише ввечері на заході в лютому та березні, а зранку — у жовтні. Яскравіше за смугу Чумацького Шляху, як світлий конус від горизонту в напрямі зеніту, це «загадкове світло» міститься в площині екліптики, або сонячної орбіти, тому і назвали його зодіакальним. Явище досліджували Кас-сіні та Гумбольдт, Гершель і Мейер, описували Фламмаріон та Іннес. Про походження цього явища існувало багато думок, автор згадує кожну, відзначає їхні недоліки й переваги та дає поради тим, хто побажає спостерігати це світло з користю для науки.

 

Публікація досліджень князя Н. Долгорукова про рух місячного перигею стала можливою завдяки Російському астрономічному товариству «під найяснішим покровительством государя імператора Миколи Олександровича на проценти з капіталу імені в Бозі спочившого спадкоємця цесаревича Георгія Олександровича» [6].

 

Московське товариство любителів астрономії у 1914 р. запропонувало каталог діапозитивів з астрономії для проектора (проекційного ліхтаря) [7] як посібник до курсу космографії, а також для читання лекцій з астрономії. Діапозитиви були розподілені за темами: Сонце, Місяць, планети, комети, зорі, зоряні скупчення, туманності, Чумацький Шлях, інструменти й обсерваторії, портрети. Фотографії небесних об’єктів були відтворені головним чином за оригінальними фотовідбитками Єркської обсерваторії (Вільямс Бей, шт. Вісконсін, США). Малюнки ж були взяті з Анналів різних обсерваторій, інших видань. Зразки діапозитивів були виставлені на 1-му Всеросійському з’їзді викладачів фізики, хімії та космографії в С.-Петербурзі.

 

Допитливо гортаючи сторінки старих видань, ще багато чого цікавого можна взнати про астрономічне просвітництво в минулому.

 

1. Фогель Р. Ф. Применение фотографии к решению астрономических вопросов. — Киев: Типограф. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1894. — 9с.

2. Витковский В. В. Падающие звезды. — С.-Петербург: Изд. Общества ревнителей воєнних знаний, 1900. — 59 с.

3. Отчет и протоколы физико-математического общества при Императорском университете Св. Владимира за 1910 г. — Киев: Тип. Импер. унив. Св. Владимира, 1911. — 17 с.

4. Отчет Киевского Кружка Любителей Астрономии за 1912 г. — Тип. Газеты «Последние новости», 1913. — 15с.

5. Вестник Опытной физики и элементарной математики. — Одесса: Тип. Акц. Южно-Русского О-ва печ. дела, 1912. — № 570, ХLVIII семестра. — 36 с.

6. Движение лунного перигея — исследование кн. Н. Долгорукова. — С.-Петербург: Русское астрономическое общество, 1912. — 16 с.

7. Каталог диапозитивов по астрономии для проекционного фонаря. — М: Тип. «Ломоносовъ», 1914. — 15 с.

 

Джерело: Астрономічний календар 2008, с. 249 — 252

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1