Науково-популярні статті з різних галузей астрономії

Просвітня та наукова діяльність астрономічних товариств у докосмічну еру

Л. В. Казанцева

кандидат фізико-математичних наук

Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Наприкінці XVIII ст. астрономія як наука набула певної ваги, у тому числі й на теренах Російської імперії [1], — запрацювали університетські обсерваторії, налагодилося викладання астрономії, розпочалися теоретичні розробки, з’явилися видання з основ цієї науки та з її історії. Інтерес до астрономії зріс і серед населення, особливо серед освіченої молоді. І оскільки науковців, які серйозно працювали в галузі астрономії, можна було, як то кажуть, на пальцях перелічити, то стали виникати громадські організації — товариства.

Ще 1805 р. при Московському університеті виникло Товариство дослідників природи (російською мовою — «Общество испытателей природи»), діяльність якого спочатку стосувалася тільки біології, геології та мінералогії. Але згодом у працях Товариства з’являються роботи й астрономічного змісту. У 1845 р. було засноване Російське географічне товариство. До нього прилучилися також геодезисти й астрономи. Під час першої великої експедиції Товариства в 1847—1849 рр. вони визначали астрономо-геодезичні координати пунктів Північного Уралу.

У 1864 р. виникло Московське математичне товариство, серед засновників якого були й астрономи — Ф. О. Бредіхін (1831—1904) і М. Ф. Хандриков (1837—1915; з 1870 до 1901 рр. — директор обсерваторії Київського університету), а ще раніше, у 1863 р., засновано Товариство любителів природознавства, при якому в 1869 р. було організоване відділення фізичних наук.

Після І з’їзду дослідників природи і лікарів (1867, Петербург) стали виникати товариства дослідників природи безпосередньо при університетах: Петербурзькому, Казанському, Одеському, Київському і Харківському. III з’їзд відбувся у Києві (1871), серед чотирьох астрономів секції математики був і професор Київського університету М. Ф. Хандриков. Знаковим для астрономів-науковців став VI з’їзд (1879, Петербург) — на ньому серед 1400 учасників були присутні 30 професійних астрономів (не враховуючи вчителів і аматорів), серед них київські астрономи В. І. Фабриціус, І. І. Федоренко, І. А. Востоков. На засіданні астрономічної підсекції цього з’їзду була ухвалена резолюція про створення Російського астрономічного товариства.

Повне сонячне затемнення 1887 р., смуга якого пройшла і по Російській імперії, викликало неабиякий спалах інтересу до астрономії і спричинилося до створення першого астрономічного товариства в країні [2]. Жителі Нижнього Новгорода найняли три парових судна для 150-км подорожі Волгою, щоб побачити затемнення. Вражені величезним неуцтвом сільського населення, з яким їм довелося зіткнутися, Платон Демидов (місцевий повірений і банкір) та два молодих шкільних учителі вирішили створити товариство для поширення астрономічних знань. Подолавши численні перешкоди, вони через рік уже затвердили офіційний статут Нижегородського гуртка любителів фізики й астрономії. Демидов подарував гурткові особисту бібліотеку і невеликий телескоп, а невдовзі були зібрані гроші на купівлю чотиридюймового рефрактора фірми Мерца.

Цьому гуртку вдалося пережити і революцію, і війни, і терор. Його члени друкували свої спостереження, листувалися з зарубіжними колегами, виписували закордонні наукові журнали, а з 1894 р. почали видавати щорічний загальнодоступний астрономічний календар.

Кумедна ситуація склалася, коли радянські астрономи в 1930 р. відправили відкритого листа Папі Римському Пію XI, звинувативши римо-католицьку церкву у спаленні Джордано Бруно та в переслідуванні Галілея. Ватикан відповів: «У СРСР нам відомі лише астрономи з Нижнього Новгорода, з якими ми обмінюємося публікаціями. Інші особи, які називають себе «російські астрономии», нам невідомі».

Остаточне утвердження Російського астрономічного товариства (РАТ) відбулося в 1890 р. У Києві 1898 р. на X з’їзді дослідників природи і лікарів астрономи вже були виділені в окрему секцію, якою керував професор Київського університету М. Ф. Хандриков разом з Р. П. Фогелем. Узагалі ж з’їзди дослідників природи та лікарів охоплюють майже півстолітній період (1867—1913). Їхня діяльність відображає основні напрямки розвитку астрономії за цей час. Більша частина доповідей містила ще не опубліковані результати, які часто мали новаторський характер і спонукали до активних спостережень і застосування нових методик. З’їзди так і не встигли стати юридичною асоціацією, що діє постійно, хоча мова про це велася з 1869 р.

РАТ об’єднувало і професіоналів, і аматорів, але стати його членом було непросто — для цього треба було зібрати п’ять рекомендацій членів. Виняток був зроблений лише для одного 15-літнього гімназиста 5-ї Київської гімназії, який першим 1901 р. доповів про появу Нової в сузір’ї Персея. Андрій Борисяк захоплювався астрономією, регулярно виписував «Російський астрономічний календар», добре знав зоряне небо. Того лютневого вечора він з товаришами повертався після занять і помітив зорю, яку не зміг знайти на жодній з зоряних карт. Помчавши на телеграф, він відправив телеграму до Петербурга проф. С. П. Глазенапу. А нова зоря розгорялася, і блиск її досяг нульової зоряної величини (як Вега чи Арктур). Про неї вже заговорили і астрономи, і аматори. Але Борисяк був першим (це встановили за телеграфним відбитком), і честь відкриття Нової Персея належить йому, в майбутньому відомому віолончелісту та музикознавцю [3].

За це відкриття Андрій отримав членство у Російському астрономічному товаристві, а цар Микола II (до речі, почесний член того ж Товариства) подарував Андрієві телескоп Цейса.

У 1911 р. в Петербурзі відбувся II Менделєєвський з’їзд, у складі якого вперше в історії наукових з’їздів була організована підсекція астрономії, а перший суто астрономічний з’їзд на теренах Російської імперії відбувся лише навесні 1917 р.

Російське товариство любителів світознавства (астрономії та геофізики) (російська назва — «Русское общество любителей мироведения», абревіатура — РОЛМ) було створене в Петербурзі 1908 р. дійсним членом Французького та Британського астрономічних товариств М. О. Морозовим, людиною, яка є яскравим взірцем нескореності людського духу. За участь у революційній організації «Народна воля» він 1879 р. був ув’язнений на 25 років до Шліссельбурзької фортеці. Але це не зламало його. Перебуваючи у в’язниці, М. О. Морозов вивчав хімію, фізику, астрономію, математику й історію. Згодом він здобув вищу освіту, зробив низку наукових відкриттів, написав чимало книг, за що і був відзначений астрономічною спільнотою: на його честь названо одну з малих планет («Морозовія») і кратер на Місяці.

Новостворене Товариство ставило собі за мету надавати всіляку допомогу молодим ученим, збирати та публікувати результати астрономічних спостережень. Крім того, воно здійснювало організацію актуальних наукових досліджень, забезпечувало керівництво ними, сприяло об’єднанню всіх охочих до природничих та фізико-математичних наук. Товариство планувало відкривати свої обсерваторії, лабораторії, метеорологічні та біологічні станції. Воно сприяло створенню майстерень для виготовлення наукових приладів і наочного приладдя, засновувало бібліотеки для науковців і широкого загалу, організовувало лекції та екскурсії, брало участь у наукових експедиціях.

Товариство проіснувало 20 років і багато чого реалізувало зі своєї програми. Воно мало безпосередню причетність до відомої експедиції Л. О. Кулика до місця падіння Тунгуського метеорита, коли вперше був досліджений район катастрофи та були зібрані свідчення очевидців. Товариство прийняло у свої ряди К. Е. Ціолковського і тим самим урятувало його від голодної смерті. Цей геніальний винахідник, основоположник космонавтики та ракетної техніки, не мав вищої освіти, був самоуком, і його розробки з теорії руху реактивних апаратів довгий час сприймались як дивацтво, тому вчений не міг розраховувати на отримання пенсії. Лише в 1921 р. 64-річному К. Е. Ціолковському була призначена персональна пенсія, і значною мірою — за сприяння Товариства.

З ініціативи РОЛМ на базі Біологічної лабораторії, яку ще 1893 р. організував відомий анатом, педагог і просвітник П. Ф. Лесгафт і якій згодом надано ім’я засновника, була створена обсерваторія. До речі, кошти на лабораторію та великий будинок для неї в центрі Петербурга пожертвував учень П. Ф. Лесгафта, син золотопромисловця І. М. Сибіряков. У 1918 р. лабораторія була перетворена в Природничонауковий інститут ім. П. Ф. Лесгафта, першим директором якого став М. О. Морозов. У цьому інституті працювало багато тепер відомих астрономів: засновник школи теоретичної астрофізики В. А. Амбарцумян, автор гіпотези про вплив часу на енергію космічних тіл М. О. Козирев, спеціаліст у галузі теорії фігури Землі та відомий історик астрономії Н. І. Ідельсон, майбутній директор Київської обсерваторії О. Ф. Богородський та ін.

Товариство також видавало журнал «Мироведение» («Світознавство»), який був цікавий як для широкого загалу, так і для професійних науковців. Журнал у популярній формі знайомив читача з передовими науковими проблемами, а від класичних наукових видань відрізнявся широтою поглядів і толерантним ставленням до нових наукових ідей. Редактором журналу був метеоролог і астроном, історик науки Данило Осипович Святський, відомий своїми фундаментальними дослідженнями з історії астрономії в Стародавній Русі, зокрема, в Україні.

Головним у світогляді Товариства було «зовсім непомітне, але цілком відчутне і навмисне одухотворення Землі» [4]. Уже в 20-ті рр. на його зібраннях заслуховувалися доповіді з питань на кшталт «Біосфера та її ритми», які лише наприкінці XX ст. стали належним чином вивчатися. Найпильніша увага приділялася спробам установити закономірності впливу космосу на земні явища. Наслідуючи Фламмаріона, світознавці «сприймали життя природи як оркестр, у якому першу скрипку грає Астрономія».

Можливо, через такі настрої, за сприяння анонімів, які писали доноси про досить вільну атмосферу на засіданнях Товариства, у 1930 р. РОЛМ було закрите, а замість нього, «виправленого» ініціативою «зверху», було створене Всесоюзне астрономо-геодезичне товариство (ВАГТ). Геофізика з нової назви була вилучена, а журнал «Мироведение», змінивши головного редактора, цілком і повністю втратив свій імідж і невдовзі взагалі перестав існувати. Редактора Д. О. Святського та вченого секретаря В. А. Казіцина заарештували, після тривалого утримання у в’язниці судили і заслали на будівництво Біломорське-Балтійського каналу «каналоармійцями», як вони себе називали в листах до М. О. Морозова [5]. Були засуджені й інші члени товариства, серед них — відомий дослідник планет В. В. Шаронов і дослідниця атмосфери Землі Н. М. Штауде.

Під впливом уже згадуваного РОЛМ у Києві 1927 р. співробітники Київської астрономічної обсерваторії С. Д. Чорний, І. Г. Ільїнський і М. А. Рудський заснували Українське товариство світознавства. На його засіданнях, які відбувалися в КАО, науковці читали доповіді на астрономічну тематику. Містом розповсюджувалися об’яви про чергове засідання в обсерваторії, і до неї потягнулися ті, кого цікавили астрономія й інші природничі науки.

На початку 30-х рр., за ініціативою проф. С. Д. Чорного, КАО розпочала також інтенсивну екскурсійну роботу. Екскурсії складалися з науково-популярних лекцій з астрономії та з демонстрації зоряного неба за допомогою телескопів. Із записів, у яких І. Г. Ільїнський фіксував групи своїх екскурсантів [6], випливає, що протягом 10 років лише він провів близько 200 великих екскурсій, на яких побувало майже 5000 осіб. Це не враховуючи нечисленних груп і постійних відвідувачів — школярів і студентів. Такі ж екскурсії, щоправда не так інтенсивно, проводили С. Д. Чорний, Є. В. Лаврентьєва, А. А. Карамишев, а також молоді співробітники обсерваторії М. Рудський, М. Остафов, О. Король.

Інтерес до астрономічних явищ зростав і став охоплювати, крім школярів, різні верстви населення, про що свідчать записи І. Г. Ільїнського. Наприклад, у 1935 р. серед екскурсантів були студенти географічного факультету Держуніверситету (35 чол.), Російського педагогічного технікуму (три групи), Будівельного технікуму (30 чол.), Художнього інституту, Польського педагогічного технікуму (62 чол.), Меліоративного технікуму, слухачі Військової школи (18 чол.) та Українських педагогічних курсів (29 чол.), працівники Центральної електростанції (27 чол.), Трамвайного тресту (30 чол.), Дивізіону особливого призначення, Народного Комісаріату зв’язку (25 чол.), бібліотеки ВУФР (у записнику цю абревіатуру не розшифровано), Водоканалпроекту (12 чол.), Укрпостачу (15 чол.), Київторгу (10 чол.), Укркомуненергобуду (20 чол.), Українського Дому Червоної Армії та ін.

Під час затемнення 1936 р. обсерваторію відвідав голова Всеукраїнського ЦВК Г. І. Петровський, який із зацікавленістю спостерігав «ущерблене» Сонце в розривах між хмарами.

У записах І. Г. Ільїнського за 1938 р. є такі рядки: «Потрібен планетарій, оскільки таку кількість екскурсій Обсерваторія обслуговувати не в змозі, ніколи працювати».

Інтенсивна екскурсійна діяльність і налагодження з 1933 р. регулярного викладання астрономії в школі сприяли тому, що до обсерваторії потягнулися школярі, які марили професією астронома. Для них у 1934 р. почали проводити спеціальні заняття, а в 1936 р. з рішення адміністрації КАО був створений офіційний астрономічний гурток, який у 1939 р. перетворено в Юнацьку секцію ВАГТ. Більшу частину занять проводив І. Г. Ільїнський. Гуртківці слухали курс лекцій з загальної астрономії, готували персональні доповіді з різних галузей астрономії, в ясні вечори вивчали зоряне небо, а вдень, спостерігаючи в телескоп Сонце, робили замальовки плям на ньому. Постійних членів гуртка було 10—15 чоловік, але вхід до нього був відкритий усім, і часто гуртківці приводили з собою рідних, знайомих, сусідів, особливо на спостереження. Багато гуртківців ставали згодом студентами університету і спеціалізувалися в галузі астрономії.

У 1939 р. за ініціативою Москви в Києві було організоване Київське відділення ВАГТ, першим головою якого був обраний І. І. Путілін. Рада Київського відділення розгорнула активну діяльність, і на кінець року в цій громадській організації налічувалося вже 62 особи. На загальних зборах Товариства обговорювалися різні наукові питання, висвітлювалися астрономічні новини, воно також проводило екскурсії. При Товаристві була створена бібліотека.

На жаль, друга світова війна, яка жорстоко пройшлася і по Києву, перекреслила роботу цих громадських організацій.

1. Перель Ю. Г. Вопросы астрономии на съездах русских естествоиспытателей и врачей. // Астрон. журн. — 1953. — 30, № 3. — С. 352—365.

2. Масликов С. Любительская астрономия в России: прошлое, настоящее и будущее — http://fidel.savelovo.net.ru/Observers/Arhiv/arhiv_09.htm

3. http://schools.keldysh.ru/schooll413/astronom/rasskaz/new.html

4. Орлова Н. Б. Молодой астрофизик (Дмитрий Иванович Еропкин) —

5. Бронштэн В. А. Советская власть й давление на астрономию // Философские исследования. — 1993. — № 3. — С. 207—223.

6. Записники І. Г. Ільїнського за 1930 — 1941 рр. — Музей історії КАО.

Джерело: Астрономічний календар 2007, с.224—228