Науково-популярні статті з різних галузей астрономії

Крім рисунків у «Селенографії» вміщено три великі (розміром на дві сторінки — 28,5 см) карти Місяця. Одну з них зображено на рис. 4. На ній можна чітко простежити ефект оптичної лібрації природного супутника Землі. Так називаються видимі коливання Місяця відносно його середнього положення, зумовлені нерівномірним орбітальним рухом Місяця та нахилом площини його орбіти до екліптики. У літературі можна натрапити на твердження, що оптичну лібрацію Місяця відкрив Ян Гевелій. Це не зовсім так. Першовідкривач оптичної лібрації Місяця — Ґалілео Ґалілей. На основі багаторічних спостережень він зауважив, що Місяць обернений до Землі не строго одним боком, а ніби коливається по широті в різні боки відносно середнього положення. Таким чином, Г. Ґалілей фактично відкрив ефект лібрації Місяця в широті. Ян Гевелій помітив, що супутник Землі проявляє лібрацію не лише в екліптичній широті, але й у довготі, і вирахував положення, яких набуває центр видимого диска Місяця, на кожний місяць упродовж 1600—1700 рр.

Рис. 4. Одна з карт Місяця

Строго кажучи, рисунки Яна Гевелія, хоча вони і досконало виконані, не можна назвати картами — на них нема меридіанів і паралелей. Лише в середині XVIII ст., тобто через сто років після виходу «Селенографії», німецький астроном Тобіас Майєр (1723—1762) увів поняття першого радіуса Місяця і, використовуючи складену ним мережу з 24 опорних точок на місячній поверхні, запровадив селенографічну систему координат, у якій побудував першу в історії карту Місяця (1750 р.).

Опрацьовуючи свої «карти», Ян Гевелій, як і його попередники, виділив кілька типів утворень на Місяці (гори, моря, затоки, материки, острови, миси, озера) і деяким з них дав назви, умістивши їх у таблицю. Попередньо він замислив найвизначніші з рельєфних утворень назвати іменами видатних учених. Наприклад, крім Океану Бур пропонував такі назви: Океан Тіхо Браге, Море Кеплера, Озеро Ґалілея, півострів Ґассенді, Мис Крюгера, але від такої думки невдовзі відмовився, побоявшись бути нескромним. Номенклатура Яна Гевелія не залишилася в науці, за винятком запропонованих ним назв, запозичених у земних утворень: гірські масиви — Альпи, Кавказ, Алтай, Карпати, Апенніни, Піренеї, миси — Агарський та Архерузія. Водночас системи найменувань місячних об’єктів запропонували в середині XVII ст. ще фламандець Мікаель Флорент ван Лангрен (1600— 1675) та італійський астроном-єзуїт Джованні Баттіста Річчолі (1598—1671). Перемогла система Дж. Річчолі, який на відміну від Яна Гевелія не вагався і назвав кратери іменами добре відомих учених, насамперед тих, які досліджували Місяць. Не оминув також Я. Гевелія та М. Лангрена, назвавши їхніми іменами кратери відповідно діаметром 115 і 127 км. А от Ґ. Ґалілей, котрий започаткував епоху телескопічних спостережень, але був гнаний інквізицією за підтримку системи М. Коперника, «дістав» невеличкий кратер діаметром усього 15 км скраю видимого боку Місяця. Цим Дж. Річчолі намагався принизити ненависного йому особисто Ґалілео Ґалілея. Проте подбав про себе — кратер Річчолі має діаметр 139 км. Нині так зробити було б неможливо, бо назви на честь людей надають тепер лише посмертно.

Тріумф «Селенографії»

«Селенографія» принесла Янові Гевелію міжнародну славу. Завдяки цій праці гданський астроном увійшов до когорти найвидатніших астрономів світу.

Перші три примірники «Селенографії» вчений вручив, ще перед публічним її розповсюдженням, королю Владиславу IV, королеві Марії Гонзага та її особистому секретареві. Після цього відразу розширилось коло знайомств гданського астронома при королівському дворі. Один з перших примірників «Селенографії» Ян Гевелій презентував також міській раді Гданська, за що отримав у подарунок срібний посуд і грошову винагороду. Усього він виготовив 100 подарункових примірників «Селенографії», які призначалися для можновладців, учених, приятелів і бібліотек. При нагоді розсилав їх через купців і книготорговців. Одночасно виготовляв лунети і також розповсюджував їх, особливо серед вельможного панства.

Публікація «Селенографії» викликала загальне здивування і в наукових колах. Одними з перших ознайомились із цим твором французькі вчені: згаданий уже П. Гассенді, Марен Марсен (1588—1648) й Ісмаель Буйо (1605—1694), котрий був знаним пропагандистом геліоцентризму. Відгуки надходили дуже похвальні. Вони відзначили Яна Гевелія, з одного боку, як одного з найскрупульозніших учених, а з другого — як довершеного художника, «який тільки може бути на цьому світі». П. Ґассенді як давній приятель Я. Гевелія активно сприяв розповсюдженню «Селенографії», ознайомлюючи з нею своїх друзів. Серед них був поет і критик Жан Шаплен (1595—1674), через якого один із примірників «Селенографії», обрамлений позолотою (плями на Місяці — сріблом), був переданий королю Франції Людовику XIV. Твір одразу став окрасою королівської бібліотеки, а Ян Гевелій отримав від короля одноразову грошову винагороду та довічну щорічну субсидію.

В особливому захваті був французький учений М. Марсен — творець «реферативного центру», який письмово повідомляв усіх відомих учених Європи про відкриття, зроблені іншими дослідниками. Йому просто «перехопило дух» від побачених гравюр, до яких, як він висловився, «навіть ангел не зумів би щось додати».

У грудні 1650 р. «Селенографія» дійшла до Англії (університети Оксфорда й Кембріджа). Сенат і проканцлер Оксфордської академії прирівняли її до відкриття «небесної Америки». Того ж 1650 р. Ян Гевелій подарував «Селенографію» та лунету королеві Швеції Кристині. Нарешті кілька примірників «Селенографії» дістались Італії. І відразу схвальні відгуки. Отримав «Селенографію» й Дж. Річчолі, який високо оцінив її, хоча, як уже згадувалось, і був противником теорії М. Коперника. Приховане захоплення твором Яна Гевелія міститься і в реакції Папи Римського на нього: «... твір був би вартий схвалення, якби не був справою єретика ...».

Спадок Яна Гевелія

«Селенографія» була першим й основним утвором Яна Гевелія, який приніс ученому загальне визнання та славу. Він і далі активно спостерігав і публікував результати. Усі свої книжки Ян Гевелій видавав у власній друкарні, діставши від польського короля дозвіл на її обладнання. У залах Гданської обсерваторії виконували спостереження, обчислення, гравіювання та друкування. Згодом Ян Гевелій активно спостерігав комети (відкрив чотири нові комети), планети, не пропускав жодного затемнення Сонця та Місяця, визначав положення зір і, звичайно, вивчав Місяць. Зокрема, запропонував метод для визначення висоти місячних гір, яким астрономи користувалися тривалий час. Суть методу полягає в тому, щоб зафіксувати момент, коли вершина гори з’являється біля термінатора. Цим методом Ян Гевелій здобував результати, які непогано узгоджуються із сучасними визначеннями.

Серед доробку Яна Гевелія такі книжки: «Кометографія» (1668 р.), двотомна «Небесна будова» (1673 і 1679 рр.), «Переломний рік ...» (1685 р.), «Провісник астрономії» — «Каталог нерухомих зір на епоху 1660 р.» (1687 р.) та атлас неба «Уранографія» (1690 р.). Дві останні праці видала вже після смерті вченого його друга дружина Ельжбета, яка впродовж 24 років допомагала йому проводити астрономічні спостереження. Після смерті Яна Гевелія вона перестала спостерігати, але видавничу справу чоловіка не припиняла за фінансової підтримки польського короля Яна Собеського.

Відданість науці особливо проявилась у Яна Гевелія після великої пожежі, що сталася проти ночі 27 вересня 1679 р. (уважають, через його необачність), під час якої були знищені обсерваторія, інструменти, велика частина рукописів та архіву спостережень, усе майно. Незважаючи на таке велике нещастя, Ян Гевелій знайшов у собі сили, щоб уже наступного року з великим завзяттям приступити до відбудови обсерваторії. За словами істориків, це була «самовіддана, одержима праця, гідна глибокої повагий захоплення». Відновленню сприяв також король Ян Собеський, який за рік до пожежі ще встиг відвідати обсерваторію і навіть спостерігав небесні світила в найбільший телескоп Яна Гевелія. Була допомога і від французького короля Людовика XIV Обсерваторія була поновлена, проте попередньої слави вона вже не досягла. З часом обсерваторія Яна Гевелія зазнала занепаду.

Його нащадки не подбали про збереження напрацювань свого знаменитого попередника. Не збереглися до наших днів мідні гравюрні плити до «Селенографії». Вони «заважали» в домі, тому пішли головним чином на злам і виготовлення різних побутових предметів, таких, наприклад, як таці до кави. Залишились уцілілі рукописи та частина листів, які можна знайти в бібліотеках Європи.

Мешканці Гданська шанують пам’ять свого вірного земляка, який свого часу відмовився від заманливої пропозиції короля Людовика XIV стати директором новоствореної обсерваторії в Парижі. Як відомо, її очолив Джованні Доменіко Кассіні (1625—1712). Заслуги Яна Гевелія перед астрономією були ще за його життя повсюдно визнані. Він був обраний членом Королівського наукового товариства в Лондоні, а з 1663 р. отримував щорічну субсидію від французького короля Людовика XIV, цього «освіченого монарха». Гостями та покровителями Яна Гевелія були польські королі Ян Казимир і Ян ІІІ Собеський. Ім’я останнього вчений увічнив, назвавши одне сузір’я (з 11 запропонованих ним) Щитом Собеського (тепер відоме як сузір’я Щита). Пам’ять про знаменитого астронома сьогодні — це надгробна плита з епітафією в костелі св. Катажини та пам’ятник перед ратушею Старого Міста (рис. 5). На медалі, яку викарбувала на честь Яна Гевелія міська рада Гданська, є такі слова «...утіха королів і князів і сам король астрономів ...».

Рис. 5. Пам’ятник Янові Гевелію в Гданську. Фото з сайту http://jeziorki.blogspot.com.

Помер Ян Гевелій у день свого народження — 28 січня 1687 р. Рік 2011-й оголошено офіційним Роком Гевелія в Гданську.

У всій багатій науковій творчості Ян Гевелій, з погляду застосування ним спостережної техніки, стоїть на порозі двох епох: давньої астрономії — дотелескопічної та нової — телескопічної. Наприклад, астрономічні спостереження він виконував за допомогою як телескопа, так і секстанта й квадранта. Найбільшими авторитетами для вченого були М. Коперник і Т. Браге, яких він називав відповідно «Великим» і «Незрівнянним». Ян Гевелій стояв на засадах геліоцентризму Миколая Коперника. Хоча він і не погоджувався із запропонованою Тіхо Браге системою світу (фактично геоцентричною), але був у захваті від нього як неперевершеного астронома-спостерігача дотелескопічної епохи.

Науковий доробок Яна Гевелія великий, та найвидатнішим його твором залишається «Селенографія», яка, за твердженням істориків, закріпила за ним ім’я «батько селенографії».

Джерело: Астрономічний календар 2011, С. 270—281