Відродження обсерваторії на горі Піп-Іван
А. О. Корсунь
кандидат фізико-математичних наук
Головна астрономічна обсерваторія НАН України
Вигляд обсерваторії на горі Піп-Іван у 2010 р. (фото В. Л. Костюченка).
Астрономо-метеорологічну обсерваторію на горі Піп-Іван розпочали споруджувати коштом Військово-повітряних сил Польщі ще 1935 р. У липні 1938 р. відбулося урочисте відкриття обсерваторії (її підпорядкували Варшавському університетові). На відкритті серед інших були присутні директор Варшавської обсерваторії проф. М. Камінський, його помічник Я. Гадецький, директор Львівської обсерваторії проф. Е. Рибка. Та врочиста подія була перервана різким погіршенням погоди, що стало ніби провісником трагічної долі обсерваторії. А скептичне ставлення деяких чиновників до цього наукового закладу і великі кошти, яких він потребував, породили незвичайну назву обсерваторії — «Білий слон» — як символ непотрібного задуму. Місцеве населення (гуцули) сприймало обсерваторію як щось таємниче, сховане всередині гори. Ходили чутки, що ліфтом можна спуститися вглибину гори та виявити там ангари з літаками. А телескоп уважали за спеціальну гармату, що мала обстрілювати все навкруги. Насправді ж обсерваторія була суто науковою установою, і за допомогою астрографа планували фотографувати планети, астероїди, змінні зорі. Уже впродовж 1938—1939 рр. працівники обсерваторії здобули багатий спостережний матеріал, туди приїздили відомі вчені Європи. На жаль, початок Другої світової війни перервав звичний плин життя на горі Піп-Іван — наприкінці вересня 1939 р. обсерваторія перейшла до Радянської України.
Якраз у ті часи в її долі з’являється акад. О.Я. Орлов. Олександр Якович був першим астрономом — академіком Української академії наук (з 1919 р.), він успішно поєднував наукову діяльність з організаційною: очолював Одеську обсерваторію, брав участь у складанні гравіметричної карти України, вирішував питання про створення академічної обсерваторії в Україні, заснував Полтавську гравіметричну обсерваторію АН УРСР. Саме йому (вже не дуже молодому — напередодні його 60-річчя) Президія АН УРСР доручила піднятися на гору Піп-Іван і з’ясувати, чи можливо відновити функціонування обсерваторії.
Збереглися листи Олександра Яковича до дружини, Катерини Олексіївни, з різних пунктів подорожі, починаючи зі Львова. Він просив дружину зберегти ці листи, щоб потім використати їх для звіту про подорож. Копії деяких листів передав до Головної астрономічної обсерваторії НАН України онук О.Я. Орлова — професор з Новосибірська І.Г. Неізвестний.
Нижче подаємо (мовою оригіналу, зі збереженням авторського правопису) один з листів О.Я. Орлова (скорочено).
«С.Жабье, 2.01.1940
Дорогая Катюшенька, никогда, конечно, я не встречал нового года при такой обстановке, как третьего дня на высоте 2026 м в роскошном здании и необыкновенно мрачной и в то же время красивой обстановке. Я чувствовал большое удовлетворение, что добрался до вершины горы зимой при глубоком снеге й при таком ветре, что нас валило с ног.
<...> Мы 31-го отправляемся (из горной гостиницы — Авт.) в составе пяти человек (я, Захаров, два милиционера и хозяин лошади) и четыре провожатых, знающих дорогу. Вышли ровно в 10 ч. утра. Дорога сразу пошла вверх. Снег, пурга, ветер. Идти в очках нельзя: это я увидел еще вчера и еще вчера спрятал свои очки в новый футляр. Да и мало бы я увидел, потому что гора была окутана туманом, а пурга мешала смотреть. Видно было, однако, что мы очень высоко, потому что внизу в ту и другую сторону чернели верхушки соседних, более низких гор. Кое-как мы взобрались на первую горку, с которой опять с досадой должны были спуститься чуть ли не больше, чем поднялись, и через полчаса подошли к горке, вид которой меня прямо испугал: она крутая и высокая; чтобы не сбиться с пути, на ней через каждые 10 м поставлены вешки. Я стал колебаться и подумал уж не вернуться ли; тем более, что я шубы не взял и останавливаться, да еще на сильном ветре, было нельзя. Я, однако, останавливался и был очень тронут, когда ко мне с подветренной стороны подошли мои спутники и стали «стеной», чтобы защитить меня от ветра. Меня это очень тронуло й я пошел. На мне было надето две спортивных «футбольных» фуфайки и мое пальто. При ветре 35 м/с (так сообщили с обсерватории) стоять было холодно на морозе; однако у каждой второй вешки я должен был останавливаться, чтобы отдышаться; у каждой задерживаться было уже совестно. Один милиционер мне очень помог. Он был обут приблизительно так, как я, и мне было удобно идти за ним. Он оставлял следы, по которым я и поднимался. Заметив это, мой милиционер еще более «протаптывал» мне «лестницу» и так кое-как мы поднялись наверх и очутились на венгерской границе. Здесь место совсем открытое. Путь идет дальше по границе, которая проходит как раз по вершине хребта, подходящего к последней горе «Поп-Иван», где уже стоит обсерватория. Ветер дул так, что приходилосьнапрягать все силы, чтобы устоять и кое-как двигаться. С той и другой стороны откосы хребта довольно круты и обледенелые. Меня предупреждали, что если свалишься, то прямо не выбраться назад; придется обходить весь хребет, чтобы вернуться обратно. Однако же полоса на вершине хребта была метров 15 й до ската все-таки далеко; кроме того, я следовал за своим милиционером. Хотя путь по венгерской границе был довольно трудный, но сначала было из-за ветра очень трудно; снегу стало меньше, потому что его сдувал ветер; он оставался лишь как раз на столько, что дорога все-таки не была ледяная, а снежная. Это создается благодаря мелким камням, которые задерживают мелкий снег й делают зимний путь ровным и довольно удобным. Пришлось бороться только с ветром. Так шли с полчаса, й я совсем измучился, а тут подошли опять к горке, уже самой крутой из всех, какие встречались до сих пор. По счастью, она защитила нас от ветра, и мы могли постоять минут пять. Вышло солнце; ветер не мешал, и я мог посмотреть вниз. Венгрию увидел всю, как на ладони. Видна была конечно й наша сторона прикарпатской Руси. Было очень приятно, а красота такая, что и не опишешь. Однако впереди крутая горка, а на ней закутанная в дымку обсерватория. Сквозь туман виднеется уже ее силуэт, но подробностей не было еще видно. Мне стало холодно стоять. Вышли из-за камней, защищавших нас от ветра, и пошли на подьем. Тут-то й помог нам ветер. Он дул со страшной силой; на горке он чувствовался еще больше, но он дул как-то с боку, справа, но так, что какая-то его составляющая гнала нас наверх. Благодаря этому самую крутую горку мы одолели с большей легкостью, чем другие. Правда, видна была уже цель нашего путешествия. Обсерватория была уже совсем близко, й я вошел в нее 31.12.1939 г. в 12 ч. 30 мин. Таким образом, 3,5 километра мы шли 2,5 часа. Что нашли там, что видели и как спустились, как Новий год встретил, опишу в другой раз. Целую»
На жаль, у нашому архіві це — останній лист із гори Піп-Іван від О.Я. Орлова. Проте з інших літературних джерел можна уявити, що саме побачив О.Я. Орлов, піднявшись на гору Піп-Іван.
Будівля обсерваторії зі стінами завтовшки 1.5 м у плані мала форму букви «Г». Над верхнім поверхом височіла башта з мідним куполом діаметром 10 м, який відкривався автоматично. Там був установлений 33-см астрограф, виготовлений в Единбурзі. На першому поверсі розміщувались конференц-зал, квартира керівника й житлові кімнати. На другому — їдальня, кабінети, готель і приміщення для зв’язку; ще вище — зал для метеорологічних інструментів. У підвалі були акумуляторна, звідки подавали електричний струм, котельня та інші господарські приміщення.
Як згодом з’ясувалося, працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання: п’ять лінз великого діаметра, дві лінзи — меншого, два мікрометри та два хронометри. Ці прилади потрапили в листопаді 1939 р. до Будапештської астрономічної обсерваторії, а наприкінці війни — до Відня, звідки повернулися до Польщі у перші повоєнні роки. Змонтований трилінзовий об’єктив перебуває в Шльонському планетарії. Об’єктив рефрактора служив упродовж кількох років в Острівку для візуального спостереження слабких змінних зір.
На основі звіту О.Я. Орлова Президія АН УРСР постановила, що Карпатська астрономічна обсерваторія (таку назву дістала обсерваторія на горі Піп-Іван) буде передана до складу АН УРСР (Постанова РНК1 УРСР від 2 січня 1940 р.).
1 РНК — Рада народних комісарів
Про те, що було далі, свідчать протоколи засідань Президії АН УРСР
«Протокол № 7 засідання ... від 25 лютого 1940 р.
...7. Взяти до відома заяву акад. О.Я. Орлова, що Гідрометеорологічний комітет при РНК СРСР підніс клопотання перед РНК СРСР про включення гідрометеорологічної частини Обсерваторії на горі Піп-Іван до відання Комітету, та ухвалити повідомити РНК УРСР, що спільне існування Гідрометеорологічної обсерваторії, Гідрометеорологічного комітету та Астрономічної обсерваторії АН УРСР на горі Піп-Іван цілком можливе і тому АН УРСР залишає за собою тільки організацію в цій обсерваторії астрономічної частини роботи.»
«Протокол № 11 ... від 5 квітня 1940 р.
...5. Вирішили утворити у складі Карпатської астрономічної обсерваторії теоретичну групу у складі: проф. С.С. Банаха (керівник групи), С.Т. Мазура, Ю.С. Шаудера, Г.Б. Стенгауса і М.О. Зарецького.»
«Протокол № 15 ... від 5 травня 1940 р.
...7. Заслухавши заяву директора Гравіметричної обсерваторії академіка О.Я. Орлова про вияснення питання щодо підпорядкування Астрономічної обсерваторії на горі Піп-Іван, констатувати, що астрономічна частина обсерваторії є філіалом Полтавської гравіметричної обсерваторії АН УРСР і підпорядковується директору гравіметричної обсерваторії акад. О.Я. Орлову.»
«Протокол № 27 ... від 22 жовтня 1940 р.
... 1. Прийняли рішення:
а) призначити виконувачем обов’язків директора Карпатської астрономічної обсерваторії на горі Піп-Іван акад. О.Я. Орлова (за сумісництвом), заступником директора з наукової та адміністративної частини — М.Б. Коростенка;
б) зберегти Обсерваторію як окрему науково-дослідну установу в системі АН УРСР, підпорядковану безпосередньо Академії наук, а не Полтавській гравіметричній обсерваторії, як це передбачалося в Постанові Президії АН УРСР від 5 травня 1940 р.;
в) доручити дирекції Обсерваторії в найближчий час підібрати відповідні кадри наукових та інших співробітників;
г) затвердити попереднє погодження з високогірною геофізичною обсерваторією ... про порядок розподілу і спільне користування приміщеннями, обладнанням й іншим майном на горі Піп-Іван;
д) просити акад. О.Я. Орлова скласти та подати на засідання Президії АН УРСР тематичний план робіт на 1941 рік, а також на найближчий час 1940 р.;
ж) відрядити акад. О.Я. Орлова до Ленінграда для з’ясування можливості замовлення в 1941 р. оптичного обладнання до астрографа Обсерваторії.»
Але в дальшу долю Карпатської обсерваторії втрутилися події Другої світової війни... Наприкінці 1941 р. будинок обсерваторії зайняли угорські війська, які обладнали тут пункт спостереження. Коли війська залишили гору, то місцеві жителі рознесли по домівках усе, шо ще можна було рознести. З того часу ніхто не охороняв будівлю і вона поступово перетворилася на руїну.
Після визволення Києва з окупації (1943 р.) О.Я. Орлов заходився втілювати в життя свою давню мрію — організувати академічну астрономічну обсерваторію. Цю мрію вчений плекав ще з 1919 р., але багато обставин перешкоджало йому в цьому, зокрема і війни. І ось нарешті 17 липня 1944 р. Рада народних комісарів УРСР ухвалила рішення про будівництво Головної астрономічної обсерваторії Академії наук (ГАО АН УРСР) у Києві. Про загальний стан обсерваторій в Україні на той час свідчить такий документ.
«Протокол № 23 засідання Президії АН УРСР від 29 грудня 1944 р.
...9. Заслухали повідомлення акад. О.Я. Орлова про стан обсерваторій АН УРСР, а саме:
а) в Карпатах — на горі Піп-Іван Обсерваторію повністю зруйновано в 1941 р. Рештки астрографа перевезено до Львівської обсерваторії;
б) Обсерваторія Академії в м. Полтаві проводить наукову роботу в складних умовах (відсутнє скло у вікнах, приміщення не відремонтоване, немає світла, транспорту);
в) проект будівництва ГАО АН УРСР буде поданий на розгляд Президії на початку лютого 1945 р.
Погодилися з пропозицією акад. О.Я. Орлова про скликання розширеного засідання Президії АН УРСР в лютому 1945 р. для розгляду проекту ГАО АН УРСР.»
Виникало запитання: «Невже це кінець такої трагічної долі обсерваторії на горі Піп-Іван?». Та «Білий слон» все ж сподівався на своє відродження...
Доконечну потребу відновити обсерваторію на горі Піп-Іван уже давно усвідомили як українські, так і польські науковці. На початку 2002 р. за участі зацікавлених установ України та Польщі була створена Наукова рада для координації науково-дослідних робіт обсерваторії. У червні 2004 р. в Міністерстві освіти та науки України відбулася робоча зустріч представників обох сторін, де було зазначено: якщо українська сторона відновить обсерваторію на 70%, тоді можна очікувати на фінансову допомогу польської сторони. Міносвіти України пообіцяло сприяти цьому проектові.
8 квітня 2005 р. в Івано-Франківську відбулася чергова нарада щодо відновлення обсерваторії на горі Піп-Іван та будівництва дороги від с. Шибени Верховинського району до кордону з Румунією. На цій нараді відмітили, що відновлення названої обсерваторії потрібне, але воно має відбуватися через інвестування та із застосуванням тендерного підходу. Тоді ж були визначені першочергові заходи: оцінити вплив майбутньої обсерваторії на навколишнє середовище; виготовити техніко-економічне обґрунтування та робочу документацію, а також проект ескізної забудови для її відновлення. Термін проведення цих робіт за умови вчасного фінансування їх — три місяці.
І ось нарешті таке повідомлення в Інтернеті: планується коштом Євросоюзу відновити обсерваторію на горі Піп-Іван.
Створено проект відновлення колишньої обсерваторії на горі Піп-Іван, яка згідно з Дорученням Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2009 р. № 47376/3/1–0 стане частиною майбутнього Молодіжного центру.
Перший транш коштів ЄС прийде на Івано-Франківщину після затвердження кошторису. У червні 2009 р. архітектори з України та Європейського Союзу ознайомилися з технічним станом будівлі колишньої обсерваторії на Чорногірському хребті. За результатами експертизи 22 липня 2009 р. український проект відновлення колишньої обсерваторії зі збереженням окремих первісних архітектурних деталей дістав схвалення. На підставі висновків експертів Прикарпатський національний університет ухвалив рішення про відновлення обсерваторії як навчально-наукового центру вишу для студентів, котрий би діяв з травня до вересня.
Крім того, у будівлі обсерваторії планується розташувати Науковий центр з дослідження рослинності Карпатського національного парку й археологічну експедицію.
Є надія, що «Білий слон» таки оживе!
Джерело: Астрономічний календар 2011, с. 282—288
