Ювілеї перших «надхмарних» астрономічних спостережень

Л. В. Казанцева

кандидат фізико-математичних наук

Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Nadkhmarni sposterezh 6

Сьогодні вже нікого не дивують космічні телескопи та все нові й нові космічні місії. Людство вивчає космічний простір усе далі й далі від Землі. А ще не так давно заповітною мрією землян було спостерігати піднявшись над хмарами.

230 років тому в небо здійнялися перші великі повітряні кулі, монґольф’єри та шарльєри. Саме так стали називати повітроплавні засоби, які складалися з оболонки, наповненої гарячим повітрям чи газом, жаровні під нею та прикріпленої корзини для мандрівників. Назви цього «транспорту» походять від прізвищ винахідників — братів Ж.-М. та Ж.-Е. Монґольф’є зі французького містечка Анноне й парижанина Ж. Шарля.

Варто зазначити, що брати були не першими, кому спало на думку саме так пересуватися в повітрі. Відомо, що в серпні 1709 р. португалець Бартоломеу де Гусман (родом бразилець) створив незвичний пересувний засіб «Пассарола» — тонку яйцеподібну оболонку з жаровнею під нею. Але «Пассаролі» тоді пощастило піднятися лише на чотири метри над землею.

Жозеф-Мішель Монґольф’є (1740—1810) вивчав математику й фізику, але працював управляючим паперової фабрики, успадкованої від батька. Захоплюючись ідеями повітроплавства, він крім повітряної кулі винайшов 1784 р. парашут. У часи Французької революції його обрали адміністратором Консерваторія¹ мистецтв і ремесел. Його брат, Жан-Етьєн Монґольф’є (1745—1799) був архітектор, але брав участь у всіх проектах брата з повітроплавства, поділяючи його зацікавлення.

¹ Консерваторій — музей

Nadkhmarni sposterezh 1 Монґольф’єр — кулясту ємність з полотна, обклеєну папером, з отвором унизу — наповнювали газами від палаючої суміші вовни й соломи, яка, на думку братів Монґольф’є, утворювала особливий «електричний дим». Жак Шарль наповнював свої кулі воднем, і їх, щоб відрізняти, стали називати шарльєрами. Перший монґольф’єр (діаметром 3.5 м) піднявся на 300 м і протримався в повітрі лише 10 хв. Політ другого відбувався прилюдно на базарній площі м. Анноне 5 червня 1783 р. — куля діаметром 10 м піднялася на 500 м і протрималась у повітрі теж 10 хв. Перший шарльєр піднявся з Марсового поля в Парижі 27 серпня 1783 р. і літав 45 хв.

Але датою першого справжнього польоту нового виду транспорту вважається 19 вересня 1783 р., бо це був політ з пасажирами. Брати Монґольф’є посадили в корзину барана, півня та качку. І хоча на великій висоті оболонка кулі прорвалася, «мандрівники» не постраждали та вдало спустилися на землю. У Версалі, на очах у короля Людовика XVIу дворі його замку монґольф’єр стартував і пролетів 4 км за 10 хв, витративши для польоту 32 кг соломи та 2.3 кг вовни.

А вже 21 листопада 1783 р. в Парижі вперше піднявся в повітря монґольф’єр з людьми — відчайдухами були винахідник Пілатр де Розьє та маркіз де Арланд. Куля піднялася на висоту приблизно 1 км і за 25 хв пролетіла відстань 9 км. Із того часу повітряні кулі стали широко використовувати — від прогулянок до серйозних наукових досліджень.

215 років тому, 1798 р., французький астроном Жозеф Жером Лефрансуа де Лаланд (1732—1807) запропонував на честь братів Монгольф’є нове сузір’я — Повітряна Куля (латиницею GlobusAerostaticus) у південній півкулі неба, призначивши йому місце на південь від Козорога та на схід від Мікроскопа. Але чомусь популярності це сузір’я тоді не набуло і його поступово забули, як і деякі інші скасовані дотепер сузір’я.

135 років тому, 1878 р., під час Усесвітньої виставки в Парижі відомий хімік Дмитро Іванович Менделєєв (1834—1907) піднявсь у повітря на великому аеростаті А. Жиффара. Цей політ був не єдиним у Дмитра Івановича. Серед багатьох наукових тем, які активно розробляв Д.І. Менделєєв, були питання метеорології та повітроплавання. Зокрема він створив проект стратостата з герметичною гондолою, щоб підійматися у верхні шари атмосфери, спроектував керований аеростат з двигунами.

Nadkhmarni sposterezh 2

У 1887 р. Російське технічне товариство запропонувало Д.І. Менделєєву проспостерігати повне сонячне затемнення з аеростата. Для нього це була добра нагода вперше спостерігати сонячну корону, вивчення якої має дати ключ, як уважав учений, до розуміння походження світів. Саме в ті роки була популярною гіпотеза про виникнення небесних тіл з космічного пилу. І дослідник уважав, що корона, можливо, є згущена маса цих дрібних космічних тіл, які утворюють Сонце і його підтримують. Планували, що разом з Менделєєвим буде спостерігати під час польоту військовий аеронавт А.М. Кованько, але в день затемнення 7 серпня погодні умови не дали змоги підняти кулю з двома пасажирами, тому всі наукові спостереження, метеорологічні й астрономічні, Д.І. Менделєєву довелося виконувати одному. Політ тривав понад три години, куля піднялася на висоту до 3.8 км і подолала відстань близько 100 км. За цей політ Міжнародний комітет з аеронавтики в Парижі нагородив Д.І. Менделєєва медаллю Академії аеростатичної метеорології.

130 років тому (1883 р.) на батьківщині братів Монгольф’є в містечку Анноне їм та їхньому винаходу був встановлений пам’ятник.

120 років тому на вершині Монблану запрацювала найвисокогірніша обсерваторія того часу.

У француза Жозефа Валло виникла ідея створити на найвищій вершині Франції дослідницьку лабораторію для вчених усього світу. У липні 1887 р. він провів три доби на вершині, щоб довести можливість жити й працювати в умовах розрідженого повітря. У серпні 1890 р. на висоті 4362 м у збудованій Валло хатині вже працювали перші дослідники, серед яких був невтомний астроном-спостерігач П.Ж. Жансен. Йому так сподобалося спостерігати над хмарами, що врешті-решт він вирішив збудувати свою спостережну станцію на вершині Монблану.

П’єр Жуль Сезар Жансен (1824—1907), член Паризької АН, з 1876 р. незмінний директор Медонської обсерваторії, один з перших став застосовувати фотографію і спектроскопію в астрономії. Вивчаючи темні смуги змінної інтенсивності в спектрі Сонця, довів, що їх утворює земна атмосфера. Для дослідження цього питання він декілька разів підіймався на вершини Альп і Гімалаїв (1890-ті рр.), не раз спостерігав і фотографував Сонце з повітряних куль.

Для будівництва обсерваторії на вершині Монблану П. Жансен умовив розробити проект споруди відомого на той час інженера-будівельника Олександра Ґустава Ейфеля (1832—1923), який, серед іншого, цікавився астрономією.

О.Ґ. Ейфель, автор відомої всім Ейфелевої вежі (1889 р.), здійснив багато цікавих неординарних проектів у різних містах світу, а також допомагав закріплювати статую Свободи в Нью-Йорку (США).

Nadkhmarni sposterezh 4 Щоб забезпечити стійкість обсерваторної будівлі, він запропонував досить незвичну споруду — прямокутну зрізану піраміду, на три чверті своєї висоти закопану в сніг.

Усі окремі деталі виготовляли в Медоні під наглядом П. Жансена, там же будівлю повністю зібрали. Вона складалася з двох поверхів й тераси, гвинтові сходи проходили по всій висоті будівлі. Стіни, вікна та двері були подвійні; вся споруда була жорстко закріплена. Конструкція важила близько півтори тонни. З розрахунків виходило (зважаючи на те, скільки вантажу може підняти одна людина на своїх плечах), що для транспортування її потрібно мати 700—800 вантажників. 8 вересня 1893 р. роботи з установлення споруди були завершені, а 11 вересня Жансен піднявся на вершину для спостережень (майже у 70-літньому віці).

Але, на жаль, сніг і крига все ж поступово зміщували конструкцію і 1909 р. вона стала зовсім непридатною.

Одним з тих, хто дев’ять разів підіймався в обсерваторію на Монблані, був наш земляк, відомий астроном Олексій Павлович Ганський (1870—1908). Він народився в сім’ї поміщика Херсонської губернії, управляючого херсонським Дворянським банком. Роки дитинства та юнацтва провів в Одесі, де закінчив Новоросійський (Одеський) університет. Далі були стажування в Пулковській обсерваторії, у Сорбонні, у Медонській обсерваторії, експедиція до Нової Землі для спостережень сонячного затемнення, градусні вимірювання на о. Шпіцберген.

Альпінізмом О. Ганський став займатися в Одесі, де свого часу був створений перший в Російській імперії Кримсько-Кавказький гірський клуб, одним із завдань якого було збирання коштів для учнівських екскурсій (з ініціативи Ганського до цього клубу 1900 р. прийняли П. Жансена).

115 років тому О.П. Ганський уперше спостерігав метеори з повітряної кулі. Потік Леонід зустрічається із Землею в найпохмурніші для Європи дні ― у листопаді. Тому на батьківщині повітроплавства, у Франції, виникла ідея провести спостереження понад хмарами. Перша така спостережна експедиція вирушила з Парижу 1898 р. І хоча ніч була хмарна й волога, О. Ганському вдалося здобути цікаві результати. На повітряній кулі Олексій Павлович піднімався декілька разів. Четвертого листопада 1899 р. в Петербурзі на Волковому полі відбувся вільний політ на повітряній кулі, щоб спостерігати вище хмар метеорний потік Леонід. У політ вирушили полковник А.М. Кованько, астроном Пулковської обсерваторії О.П. Ганський і фізик Кузнєцов. Політ пройшов нормально за тихої погоди. І знову політ з Парижу 1900 р.