Докладніше про Джоуела Стеббінса

Американський астроном Джоуел Стеббінс, один із основоположників фотоелектричної астрофотометрії, народився 30 липня 1878 р. (помер 16 березня 1966 р.). Після закінчення університету свого рідного штату Небраска Стеббінс продовжував астрономічну освіту в Вісконсинському та Каліфорнійському університетах. У 1903—1922 рр. був директором обсерваторії  Іллінойського університету, а в 1922—1948 рр. — професором астрономії і директором обсерваторії Уошберн Вісконсинського університету. 1948 р. пішов у відставку, але ще протягом десяти років продовжував наукові дослідження у Лікській обсерваторії.

У 1906—1907 рр. Стеббінс здійснив перші експерименти з використання селенового фотоелемента для вимірювання блиску небесних світил. Хоча точність нового приймача світла була дуже висока порівняно з візуальною або фотографічною фотометрією, він був ще недостатньо чутливий, і Стеббінс міг спостерігати лише Місяць та найяскравіші зорі. Він наполегливо працював над удосконаленням фотоелемента і вже через декілька років мав змогу успішно вивчати слабші об’єкти.

Першим вагомим свідченням неабияких можливостей фотоелектричної фотометрії було відкриття Стеббінсом вторинного мінімуму у Алголя — давно відомої затемнюваної зорі (1910). Глибина вторинного мінімуму, тобто затемнення темного компонента яскравішим, становила всього 0,06 зоряної величини, і тому це явище не могли виявити раніше ні візуально, ні фотографічними засобами. Крива блиску Алголя, одержана Стеббінсом, також уперше показала наявність «ефекту відбиття» в затемнюваних зорях, який Стеббінс пояснив розігріванням тієї частини поверхні холоднішого компонента, котра повернута в бік гарячої зорі.

Приблизно за того самого часу, коли Стеббінс провадив дослідження з селеновими фотоелементами, в Потсдамській обсерваторії німецькі астрономи П. Гутнік і Г. Розенберг також успішно застосували для фотометрії зручніші і чутливіші фотоелементи з зовнішнім фотоефектом. Після 1913 р. Стеббінс працював з цими елементами, на зміну яким пізніше прийшли фотопомножувачі та інші високоефективні детектори світлового випромінювання.

За 50 років діяльності Стеббінс виконав спостереження майже всіх типів астрономічних об’єктів. Систематично спостерігав блиск великої кількості затемнюваних і інших змінних зір, дослідив блиск майже всіх спектрально-подвійних зір і знайшов, що багато з них показують неглибокі затемнення. Виконав велику програму пошуків змін блиску у зір-гігантів і показав, що більшість холодних гігантів є змінними зорями. Разом зі своїми учнями М. Хаффером і А. Уїтфордом Стеббінс на початку 30-х років здійснив масові вимірювання кольорів гарячих зір і на основі величезного матеріалу вперше широко дослідив вибіркове поглинання світла в нашій Галактиці та виявив, що матерія, яка зумовлює поглинання, розташована вздовж Молочного Шляху нерівномірно. Стеббінс виміряв також кольорові індекси кульових скупчень, галактик; у багатьох близьких спіральних галактиках відкрив слабкі сферичні гало, що світяться. Перші виміри інтегрального блиску сонячної корони, здійснені Стеббінсом під час повних затемнень 1918, 1925 і 1937 рр., показали, що протягом циклу сонячної активності блиск корони помітно не змінюється.

Спостерігав Стеббінс також планети і їхні супутники, нові зорі (Нову Персея 1901 р., Нову Орла 1918 р.), комету Галлея (1910). Разом з Уїтфордом розробив шестикольорову фотометричну систему, яка простягається від 3300 до 12500 А. Стеббінса вшановано медалями ім. Румфорда Американської академії мистецтв і наук (1914), ім. Дрепера Національної АН США (1915), ім. Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1941), Золотою медаллю Лондонського королівського астрономічного товариства (1950). У 1940—1943 рр. Стеббінс був президентом Американського астрономічного товариства.

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1978