Докладніше про Едмонда Галлея
Англійський астроном Едмонд Галлей народився 29 листопада 1656 р.(помер 14 січня 1742 р.). в Гаґґерстоні, поблизу Лондона, в сім’ї заможного миловара. В 17 років вступив до Оксфордського університету, де вивчав алгебру, геометрію, астрономію, класичні мови. У 1675 р. почав працювати помічником директора Гринвіцької обсерваторії Дж. Флемстіда (1646—1719). У 1678 р. його обрали членом Лондонського королівського товариства, протягом 1685—1699 рр. був помічником секретаря цього товариства. У 1703 р. став професором математики Оксфордського університету, у 1720 р., після смерті Флемстіда, — директором Гринвіцької обсерваторії, Королівським астрономом.
Почавши займатися астрономією, Галлей дійшов висновку, що однією з найважливіших проблем цієї науки є вивчення зір південного неба, яке залишалося майже не дослідженим. У листопаді 1676 р. вчений поїхав на о. Святої Єлени в Атлантичному океані; хоча погода була несприятливою для спостережень, він спромігся визначити положення 341 зорі. Повернувшись через рік до Англії, видрукував каталог — перший, який містив положення південних зір. Цей каталог — перше видання, що базувалося на позиційних спостереженнях, виконаних за допомогою телескопа. Доти астрономи використовували в кутомірних інструментах візирні прилади — діоптри для точного їх наведення; Галлей же для цього пристосував до секстанта телескоп.
Велике значення для Галлея мала дружба з Ньютоном, з яким він познайомився на початку 1684 р. Саме тоді Галлей знайшов закон обернених квадратів для сили тяжіння, що діє між двома тілами, одне з яких рухається навколо другого згідно з законами Кеплера. Він приїхав до Ньютона в Кембрідж, щоб показати результати своїх обчислень. Тут він дізнався, що Ньютон ще в 1666 р. одержав основні закони руху тіл і прийшов до закону всесвітнього тяжіння, але нічого не опублікував. Галлей переконав Ньютона викласти свої результати у закінченому вигляді. Він надав йому всі необхідні для обчислень астрономічні дані. У 1686 р. Галлей забрав у Ньютона рукопис «Математичних начал натуральної філософії», виконав усю редакторську роботу і видав за власний кошт.
Галлей дав блискуче підтвердження правильності ньютонівського закону всесвітнього тяжіння. Він зібрав усі відомі спостереження 24 найбільш вивчених комет, що з’являлися протягом 1337— 1698 рр., і розрахував їх орбіти. Вчений дійшов висновку, що яскраві комети 1531, 1607 і 1682 рр. були одним і тим самим об’єктом, який періодично повертався до Сонця приблизно через 75 років. Інтервали між поверненнями відрізнялися на декілька місяців, і Галлей правильно пояснив це збурюючою дією великих планет — Юпітера і Сатурна — на орбіту комети. Обчисливши наступне наближення комети до Сонця на основі закону всесвітнього тяжіння, Галлей передбачив, що вона з’явиться в 1758 р. Першим побачив її на небі 25 грудня того ж року німецький астроном-аматор П. Г. Палич; перигелій вона пройшла у березні наступного року. Комету назвали ім’ям Галлея. (У 1986 р. вона знову наблизиться до Сонця, і ми зможемо бачити її).
Галлей детально розробив метод визначення відстані від Землі до Сонця за спостереженнями проходжень внутрішніх планет по диску Сонця. Ідея методу прийшла до нього, коли він у 1677 р. на острові Святої Єлени спостерігав проходження Меркурія. Більш точних результатів можна було чекати від проходжень Венери по диску Сонця, що мали відбутися у 1761 та 1769 рр. У трьох мемуарах до Лондонського королівського товариства (1691—1716) Галлей захищав переваги цього методу, розглянув питання про найпридатніші місця на земній кулі для проведення спостережень. Він звернувся з палким закликом до наступного покоління астрономів здійснити цю ідею, і коли прийшов час проходжень, десятки експедицій російських, англійських, французьких вчених вирушили до віддалених і маловідомих місць планети, щоб спостерігати ці явища. Наслідком цієї першої в історії астрономії великої міжнародної кооперативної праці став значний прогрес у визначенні однієї з найважливіших астрономічних сталих.
У 1718 р. Галлей відкрив власний рух зір. Він звернув увагу на те, що кутові відстані від екліптики трьох яскравих зір — Сіпіуса, Проціона і Арктура — змінилися від часів давніх греків. Цю зміну не можна було пояснити ані похибками спостережень, ані рухом екліптики. Учений дійшов висновку, що зміщення зір — наслідок їх власного руху.
Ставши директором Гринвіцької обсерваторії, Галлей вирішив створити нові, більш точні таблиці руху Місяця з тим, щоб їх можна було використовувати для визначення довготи методом «місячних відстаней». Для цього необхідні були меридіанні спостереження положень Місяця протягом 19-річного періоду повного обертання вузлів місячної орбіти. Галлей розпочав спостереження в 1722 р., коли йому вже було 65 років, і провадив їх сам, без помічників, до кінця 1739 р.; вчений не пропустив жодного проходження Місяця через меридіан — чи то вдень чи вночі, коли погода не заважала бачити Місяць. Дані спостережень він використав для точного визначення орбіти і при цьому відкрив прискорення середнього руху Місяця.
Значне місце серед праць Галлея посідають геофізичні дослідження, які були піонерськими в цій галузі. У 1686 р. вчений опублікував статтю про пасати і мусони, де зазначав, що основною причиною походження цих вітрів е нагрівання сонцем земної поверхні; він створив першу метеорологічну карту вітрів. Галлей вивчав проблему земного магнетизму і запропонував модель магнітного поля Землі. У 1698—1700 рр. вчений керував експедиційним судном, яке здійснювало магнітну зйомку в Атлантичному океані, досягнувши 52° південної широти. Результатом цієї експедиції були складені Галлеєм перші карти магнітних схилень для Атлантичного океану (1701) і для усієї земної кулі (1702). Відомі також праці Галлея з математики (методи обчислень логарифмів і тригонометричних функцій, геометричні методи розв’язання чисельних рівнянь).
У 1729 р. Галлея було обрано членом Паризької АН.
М. Г. Родрігес
Джерело: Короткий астрономічний календар 1981
