Докладніше про Фрідріха Арґеландера
Відомий німецький астроном Фрідріх Вільгельм Август Аргеландер народився 22 березня 1799 р. (помер 17 лютого 1875 р.) в сім’ї багатого купця в пруському м. Мемелі (тепер Клайпеда, Литва). Мати Аргеландера за походженням фінка, а батько — німець. Освіту майбутній вчений здобув у Кенігсберзькому університеті, який закінчив 1822 р. Аргеландер готувався стати спеціалістом в галузі комерційних наук. Проте в університеті він познайомився з німецьким астрономом Ф. В. Бесселем (1784— 1846), який тоді був директором Кенігсберзької обсерваторії. Спілкування з Бесселем, його лекції пробудили в юнака щиру зацікавленість астрономічними дослідженнями. Вже до 1820 р. Аргеландер досяг таких успіхів в астрономії, що Бессель запросив його помічником до себе в обсерваторію, доручивши йому визначення точних положень зір. 1822 р. Аргеландер був уже приват-доцентом і завершив працю про орбіту комети 1811 р., завдяки якій його ім’я стало добре відомим серед науковців. 1823 р. Аргеландера запросили до Росії на посаду директора обсерваторії в м. Або (тепер належить до Фінляндії). Там вчений розпочав дослідження власних рухів зір, якими займався до кінця життя. 1832 р. велика пожежа в Або знищила університет і обсерваторію, в зв’язку з чим Аргеландер переїхав до м. Гельсінгфорса (Фінляндія), де керував будівництвом обсерваторії, а згодом став її директором (до 1836 р.). Там вчений обробив і опублікував одержані в Або спостереження, а також вивчав рух Сонця, аналізуючи середні власні рухи близьких зір. 1836 р. Аргеландер став на посаду професора в Боннському університеті і розпочав клопотання щодо організації університетської обсерваторії. Завдяки дружнім відносинам вченого з пруським королем Фрідріхом Вільгельмом IV воно закінчилося успішно, і з 1939 р. вчений керував її будівництвом. Згодом він став на посаду директора обсерваторії, яку обіймав аж до смерті.
Основні наукові роботи Аргеландера присвячені проблемам позиційної астрономії і фотометрії. 1835 р. він опублікував каталог 560 зір, складений за матеріалами виконаних в Або досліджень власних рухів зір. З аналізу власних рухів 390 зір він одержав підтвердження стосовно гіпотези про рух Сонця відносно зір та координат його апекса (точки неба, в напрямі до якої рухається Сонце), визначених раніше В. Гершелем (1738—1822).
Неабиякий внесок Аргеландера у вирішення задачі масових визначень блиску зір північного неба. 1843 р. він опублікував працю «Нова уранометрія» атлас і каталог всіх видимих неозброєним оком зір. В ній упорядковані позначення зір, чітко розмежовані сузір’я, наведені точніші значення блиску зір: Аргеландер вперше застосував при публікації десяті долі зоряних величин.
Однією з найбільших заслуг Аргеландера є створення знаменитого каталога «BonnerDurchmusterung» («Боннський огляд»). Він містить положення і візуальні величини 324198 зір до 9.5m в зоні схилень -2° — +90°. Координати зір і зоряні величини подані з точністю до 0.1′ та 0.3° відповідно. Аргеландер керував створенням «Боннського огляду» протягом 1852—1859 рр., а більшу частину спостережень для нього виконали Е. Шенфельд (1828—1891) та А, Крюгер (1832—1896). В 60-х роках XIX ст. вчений зі своїми учнями опублікував, а 1899 р. переопублікував атлас північного зоряного неба як додаток до «Боннського огляду». До нього входять 40 великих карт з масштабом приблизно 3′ на 1 мм, які містять всі зорі до 10.5m в зоні схилень -1° — +90° і є зручним засобом при користуванні каталогом.
Аргеландера вважають зачинателем широкого систематичного вивчення змінних зір, спостереження яких він проводив протягом 1838—1870 рр. Вчений розробив досить точний і водночас простий метод візуальних оцінок блиску цих об’єктів відносно постійних зір сусідніх ділянок неба, відомий під назвою «метод ступенів» або ж «метод Аргеландера». Він став популярним завдяки класичним дослідженням варіацій блиску змінних зір, виконаних Аргеландером в середині XIX ст. Мірою різниці блиску зір в методі Аргеландера є ступінь — мінімальна різниця блиску двох зір, яку ще можна помітити оком. Схожий за принципом метод вперше застосував Гершель наприкінці XVIII ст., проте Аргеландер вдосконалив його, завдяки чому цінність цього метода значно зросла.
Аргеландер був переконаний, що для забезпечення систематичних спостережень змінних зір важливим є внесок якомога більшого числа дослідників. 1844 р. в німецькому «Астрономічному щорічнику» він опублікував свою відому працю «Заклик до друзів астрономії», яка зіграла значну роль в залученні до спостережень змінних зір не тільки професіоналів, але й аматорів астрономії. В ній вчений вказав, яке значення для науки мають спостереження змінних зір, і виклав метод ступенів.
Перший з опублікованих Аргеландером каталогів змінних зір вийшов 1844 р. як додаток до «Заклику» і містив 18 об’єктів. Через 6 років вчений склав ще один каталог і запропонував називати зорі великими латинськими буквами в межах кожного сузір’я. Загалом Аргеландер одержав понад 12 тис. оцінок блиску майже 40 змінних зір. Він опублікував декілька монографій, присвячених вивченню окремих змінних. 1869 р. вийшла праця вченого, до якої були включені спостереження і детальні дослідження змін блиску 30 зір. Вона була доповнена 1898 р. посмертним виданням його подальших спостережень.
Діяльність Аргеландера повсюдно пробудила цікавість до питань, пов’язаних з вивченням змінних. Навколо вченого сформувалася ціла школа дослідників, найвідоміші з яких вчитель математики і фізики Е. Хейс (1806—1877), Ю. Шмідт (1825—1884), нідерландський вчений Удеманс (1827—1906), А. Віннеке (1835—1897) та ін.
З 1870 р. Аргеландер був членом Берлінської академії наук, а протягом 1864—1867 рр. очолював Німецьке астрономічне товариство. Він був членом багатьох академій наук, в тому числі Петербурзької АН (з 1826 р.).
Л. М. Свачій
Джерело: Астрономічний календар 1999
