Докладніше про Гавриїла Адріановича Тихова

Відомий російський астроном Гавриїл Адріанович Тихов народився 1 травня 1875 р. (помер 25 січня 1960 р.) у повітовому містечку Смолевичі Мінської губернії (тепер Мінська обл. в Білорусі). Батько Тихова був начальником залізничної станції, мати володіла декількома іноземними мовами, а дідусь мав духовний сан та був талановитим живописцем. Першою вчителькою Тихова була мати: з п’ятирічного віку вона навчала його грамоти, а згодом дала початкові відомості з інших предметів. Батько ж навчав сина арифметики. У зв’язку зі службою батька сім’я Тихова змушена була часто переїжджати з місця на місце. Перед вступом хлопця до гімназії Тихови мешкали на невеликій станції Зайцево Лозово-Севастопольської залізниці. Оскільки поблизу не було ні школи, ні гімназії, мати з дітьми переїхала до невеликого містечка Павлограда.

В дитинстві Тихов мав багато різних захоплень: писав вірші, малював, будучи дуже релігійним, мріяв стати священиком, а згодом хотів бути художником. Сім’я Тихова не була достатньо забезпеченою, тому з 12 років хлопець підробляв репетиторством. В той період Тихов зацікавився астрономією. З великим захопленням юнак прочитав дві книги французького популяризатора астрономії К. Фламмаріона, і навесні 1892 р., за свідченням самого Тихова, він безповоротно вирішив стати астрономом. В гімназії хлопець вперше подивився на небо озброєним оком: в кометошукач він побачив Молочний Шлях, а в 7,5-см трубу — кільця Сатурна. 1893 р. Тихов успішно закінчив гімназію і вступив на математичний відділ фізико-математичного факультету Московського університету, щоб спеціалізуватися з астрономії. З першого курсу університету Тихов спостерігав небесні тіла, спочатку послуговуючись 15-см астрономічною трубою оптичного магазину Швабе, а згодом відвідуючи Московську обсерваторію. В цей час він продовжував підробляти приватними уроками. Зекономивши частину заробітку, Тихов придбав астрономічну трубу з діаметром об’єктива 54 мм. Згодом юнак перевіз її до рідного містечка і встановив у вежі, яку майже повністю побудував самостійно. У цій власній обсерваторії майбутній вчений спостерігав небесні світила сам та показував їх відвідувачам. Влітку 1895 р. Тихов дуже захопився ботанікою, яку вивчав усе життя. 1897 р. він закінчив університет, а через рік одружився з Л. Е. Поповою; згодом у них народилася дочка Тетяна.

Тихову не вдалося залишитись при Московському університеті для наукових досліджень. Тому він вступив до Паризького університету — Сорбонни. У Франції він познайомився і здружився з відомим російським астрономом О. П. Ганським. Навчаючись в Сорбонні, Тихов одночасно працював у Медонській обсерваторії, вчився шліфувати скло для астрономічних інструментів та ін.

Закінчивши Сорбонну, 1901 р. Тихов повернувся на батьківщину. Наступного року він склав магістерські екзамени, завдяки чому одержав постійну роботу викладача математики в одній із московських гімназій. 1903 р. Тихов став на посаду старшого викладача вищої математики в Катеринославському вищому гірничому училищі (тепер: Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», м. Дніпро, Україна). 1906 р. його зарахували ад’юнкт-астрономом Пулковської обсерваторії. 1913 р. Тихов захистив дисертацію та одержав ступінь магістра астрономії. 1917 р. він був мобілізований до армії і служив поблизу Києва в Центральній аеронавігаційній станції військової школи пілотів-спостерігачів, де одержав звання єфрейтора.

Після закінчення війни Тихов продовжував працювати в Пулкові (до 1941 р.). Протягом 1919—1931 рр. він викладав астрофізику в Петроградському (згодом Ленінградському) університеті та одночасно працював в університетській обсерваторії. 1919 р. вчений організував і впродовж 30 років очолював астрофізичний відділ Природничонаукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта в Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург, Росія). 1934 р. Тихову без захисту дисертації присудили науковий ступінь доктора астрономії. 1941 р. Пулковська обсерваторія була евакуйована до Алма-Ати (тепер м. Алмати, Казахстан), де Тихов жив і працював до кінця своїх днів. З 1947 р. вчений очолював організований за його ініціативою Сектор астроботаніки АН КазРСР.

Основні наукові праці Тихова присвячені фотометрії і колориметрії зір та планет, атмосферній оптиці й проблемі заселеності планет. Вже на третьому курсі Московського університету цілком ясно визначився потяг Тихова до астрофізики, зокрема до вивчення спектрально-подвійних зір. В своїй першій науковій статті (1897 р.) він запропонував спосіб доведення подвійності зорі β Ліри і обчислив точні параметри орбіт її компонентів. Тихов досліджував проблему наявності дисперсії світлових хвиль у просторі: чи з однаковою швидкістю поширюються в просторі промені з різною довжиною хвилі. Він запропонував два методи виявлення дисперсії світла в космічному просторі. Один з них ґрунтується на аналізі різниці фаз кривих променевих швидкостей спектрально-подвійних зір (1898 р.), а другий заснований на дослідженні різниці фаз кривих блиску змінних зір (1908 р.). На основі досліджень змінних зір в сузір’ях Персея, Великої Ведмедиці та Візничого Тихов виявив, що швидкість світла в міжзоряному просторі зменшується зі зменшенням довжини хвилі (нормальна дисперсія світла). Це явище запізнювання фаз для випадку затемнюваних зір в короткохвильовій ділянці спектру згодом одержало назву «ефект Тихова — Нордмана». Тихов остаточно не вирішив проблему наявності космічної дисперсії, але дійшов висновку, що її величина дуже мала. 1917 р. X. Шеплі (1885—1972) довів відсутність дисперсії світла в космічному просторі, а ефект Тихова — Нордмана тепер пов’язують з природою самих змінних зір.

Тихов одним з перших почав широко використовувати світлофільтри для астрономічних досліджень. Зокрема він застосовував їх при вивченні коротко-періодичних змінних зір. Найтривалішим і найбільш фундаментальним дослідженням вченого було масове визначення кольору зір у вибраних ділянках Каптейна. Так називаються ділянки небесної сфери, вибрані Каптейном 1906 р. для вивчення поширеності зір різних спектральних типів. В ході такого дослідження Тихов розробив і застосував метод поздовжнього спектрографа (1915 р. ), який ґрунтується на одній із властивостей астрономічних об’єктивів — хроматичній аберації. Цей метод давав змогу швидко визначати колір зір. Результати такого дослідження вчений публікував протягом 1916—1957 рр. У 1937 і 1951 рр. він опублікував каталоги кольорів майже 18 тис. зір у вибраних ділянках Каптейна.

Значний внесок Тихова у вивчення планет Сонячної системи. Протягом 40 років він досліджував фізичну природу Марса. 1909 р. вчений спостерігав Марс під час великого протистояння. Вперше в планетній астрономії для підсилення контрасту Тихов застосував кольорові світлофільтри. Вчений одержав багато знімків Марса в різних ділянках спектру, на основі аналізу яких виявив зеленуватий колір полярної плями на Південному полюсі цієї планети, встановив відмінність розмірів і яскравості полярних шапок в різних променях та ін. 1911 р. Тихов одержав нові дані щодо фізичної природи Марса і запропонував гіпотезу утворення полярних плям. Вчений спостерігав Марс також в 1948 і 1956 рр., об’єднуючи при цьому астрофізичні, метеорологічні та візуальні методи. Він провів колориметричні дослідження Сатурна (1909, 1911 рр.), одержавши дані щодо його атмосфери та структури кілець. До того ж, він вивчав Уран і Нептун (1922 р. ). Вивчаючи колір і коефіцієнт яскравості Марса, вчений показав, що полярна шапка цієї планети має схожість з деякими зразками льоду. Це дослідження було першим кроком до обґрунтування гіпотези про наявність на Марсі рослинного світу. На основі спостережень Марса в різних ділянках спектру Тихов дійшов висновку, що зеленуватий і коричнюватий колір його поверхні можна пояснити наявністю рослинності, яка влітку набуває бурого відтінку. Для обґрунтування такого припущення він вивчав спектральну відбивну здатність земних рослин в різних кліматичних умовах. Вчений вважав, що такі дослідження на межі астрономії і ботаніки належать до нової галузі науки — астроботаніки. Очолюваний Тиховим Сектор астроботаніки працював над прогнозуванням умов і можливостей життя на інших планетах. 1953 р. вчений опублікував книгу «Астробіологія» і статтю «Чи можливе життя в інших світах». Астробіологічні уявлення Тихова згодом стали основою екзобіології.

Що ж до проблеми існування життя на Марсі, то аналіз взятих за допомогою космічних апаратів «Вікінг-1» і «Вікінг-2» проб ґрунту з поверхні цієї планети не виявив живих організмів. З другого боку, рифтові системи завдовжки 5 тис. км свідчать про вологий клімат на Марсі декілька мільярдів років тому. До того ж, аналіз знайдених недавно в Антарктиді метеоритів, що потрапили на Землю з Марса, показав наявність мікроскопічних слідів деяких живих організмів, які, можливо, занесені з Червоної планети. Питання щодо життя на Марсі дотепер залишається спірним.

1914 р. Тихов спостерігав світло Місяця, розробивши для цього оригінальний метод призмового супутника зображення. Цей метод дає змогу одержати одночасно на одній фотопластинці знімок попелястого світла і серпа Місяця. Визначивши спектральне альбедо системи Земля—атмосфера, вчений вперше показав, що при спостереженні з Місяця Земля має голубуватий відтінок.

Значний внесок Тихова у вивчення оптичних властивостей земної атмосфери. 1912 р. він запропонував конструкцію приладу для реєстрації і відтворення мерехтіння зір, 1920 р. — оригінальний метод оцінки кутових діаметрів світил за швидкістю їхнього мерехтіння. Під час першої світової війни Тихов займався проблемами аерофотозйомки. Він показав, що єдиним надійним методом обробки аерофотознімків є метод фотографічної фотометрії, обгрунтувавши і розробивши основні положення нової галузі науки — ферофотометрії, яка вивчає протяжні об’єкти на поверхні Землі. 1930 р. вчений організував аерофотометричну лабораторію в Державному НДІ аерозйомки. 1936 р. Тихов відкрив аномальну дисперсію світла в атмосфері. Йому належить розробка сапфірного ціанометра — пристрою для вивчення кольору денного неба. Багато ідей Тихова стали основою теорії астроклімату обсерваторій.

Тихов брав участь у 20 наукових експедиціях. Кілька разів спостерігав часткові та повні сонячні затемнення, одержавши спектри хромосфери, протуберанців, корони. 1936 р. вчений вперше виявив, що сонячна корона складається з двох частин: безструктурної «матової» та «променистої» корони. Тихов оцінив колірну температуру корони. 1945 р. запропонував оригінальний фотометричний метод визначення колірної температури зір без використання земних джерел порівняння.

Тихов фотографував туманності, досліджував зодіакальне світло, спостерігав метеорний потік Леоніди, вивчав якість зображення зір та ін. Одним з перших він досліджував вибіркове поглинання світла в міжзоряному середовищі.

Вчений опублікував університетський курс астрофотометрії (підручник «Астрофотометрія», 1922 р.). Іменем Тихова названо кратери на Марсі та Місяці.

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 2000

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», м. Дніпро, Україна