Докладніше про Леонарда Ейлера
Леонард Ейлер, вчений, праці якого збагатили математику і механіку, фізику і астрономію, народився 15 квітня 1707 р. в Базелі (Швейцарія) в сім’ї пастора. Перші уроки з математики він одержав у батька, який в молоді роки займався цією наукою під керівництвом Я. Бернуллі. В 1720 р. Ейлер вступив до Базельського університету, 1724 р. одержав першу наукову ступінь магістра! Батько хотів, щоб юнак займався богослів’ям, проте Ейлер віддав перевагу математиці. В цих заняттях його керівником був Й. Бернуллі. Вже в 1726—1727 рр. з’явилися перші наукові праці Ейлера. Але знайти застосування своїм знанням в Швейцарії він не міг і тому прийняв запрошення на вакансію до Петербурзької академії наук, куди приїхав у травні 1727 р. Спілкування з колегами, серед яких були видатні математики, фізики, астрономи того часу, матеріальна забезпеченість, можливість публікації праць у виданнях академії — все це сприяло розквіту його обдарування. Він плідно займався теоретичними дослідженнями, допомагав у підготовці наукових кадрів і виданні навчальної літератур, брав участь у вирішенні багатьох актуальних практичних проблем. У 1741 р. Ейлер переїхав до Берліна, де прожив 25 років. Тут він проводив велику наукову і організаційну роботу в Академії наук, не пориваючи зв’язків з Петербурзькою АН. 1766 р. він назавжди повернувся до Петербурга. Невдовзі після повернення Ейлер майже повністю втратив зір (одним оком він не бачив ще з 1738 р.). Незважаючи на це, він плідно працював за допомогою своїх учнів-секретарів (особливо М. І. Фуса) до останніх своїх днів; за другий, 17-річний, петербурзький період він підготував близько 400 праць.
Дослідження Ейлера охоплюють всі галузі сучасних йому фізико-математичних наук — аналіз і алгебру, аналітичну і диференціальну геометрію, механіку твердих тіл, рідин і газів, астрономію, оптику і вчення про електрику, а також деякі розділи технічних наук. Чільне місце в його астрономічних працях посідає небесна механіка. Ейлеру належить основна заслуга в розробці теорії збуреного руху небесних тіл, перші кроки в якій були зроблені Ж. Д’Аламбером і А. Клеро. Ейлер створив метод варіацій елементів орбіт, на якому базується теорія руху планет; указав способи розкладання пертурбаційної функції і подав перші приклади такого розкладання. Одночасно з Д’Аламбером Ейлер почав розробляти теорію добового обертання Землі під дією збурюючих сил тяжіння від Місяця і Сонця. Протягом майже 40 років Еіїлер працював над створенням теорії руху Місяця. В книзі, що вийшла у 1753 р., він подав першу аналітичну теорію, побудовану на досить загальних принципах, які дозволяли вивчати рух Місяця з будь-якою точністю. Цю теорію використав німецький астроном Т. Майєр для обчислення таблиць Місяця (1755), які довго залишалися неперевершеними за точністю. Більш старанно розроблена друга теорія руху Місяця була викладена Ейлером в 1772 р. Ця теорія мала велике значення як основа для пізніших удосконалень, пов’язаних з іменами американських астрономів Дж. Хілла і Е. Брауна, які створили сучасну точну і повну теорію.
Великий внесок зробив Ейлер і в теорію незбуреного руху, зокрема в рішення проблеми визначення орбіт комет. Він запропонував метод обчислення кометних орбіт (ним широко користувався А. І. Лексель для вивчення руху багатьох комет); відкрив рівняння (рівняння Ейлера), яке характеризує параболічний рух. Воно стало відправною точкою подальшого прогресу в цій галузі небесної механіки.
Багато праць Ейлера присвячені важливим питанням сферичної, спостережної астрономії, геодезії. Велике значення для розв’язання проблем вищої геодезії мало створення Ейлером геометрії на поверхні еліпсоїда обертання, в якій роль прямих грають геодезичні лінії. Ейлер також брав участь у побудові основних геодезичних таблиць, що призначалися для розпочатих тоді в Росії широких геодезичних робіт. В теорії астрономічної рефракції Ейлер одержав диференціальне рівняння світлового променя в земній атмосфері і знайшов залежність рефракції від температури і тиску повітря у місці спостереження. Він розвинув так звану статичну теорію морських припливів, «намічену в загальних рисах ще Ньютоном, і почав розробку більш повної динамічної теорії, в якій врахував інерцію водних мас, і вивчав їх коливання.
Цікавили Ейлера і питання фізичної природи небесних тіл, хоч багато з них в той час були недосяжними для наукових методів. Ейлер вважав, що хвости комет утворюються під тиском світлових променів на атмосфери комет; він подав детально розроблену теорію утворення хвостів, яка пояснює їх викривлену форму, наявність декількох хвостів та інші явища.
Праці Ейлера неодноразово були відзначені преміями академій наук різних країн.
М. Г. Родрігес
Джерело: Короткий астрономічний календар 1983
