Докладніше про Лерона д’Аламбера
Французький математик, астроном, філософ Жан Лерон Д’Аламбер народився 17 листопада 1717 р. (помер 29 жовтня 1783 р.) в Парижі. Він був незаконнонародженим сином кавалерійського офіцера, який виховував його в сім’ї скромного паризького ремісника Руссо. Освіту Д’Аламбер одержав у Коллеж де Куатр-Насьон. Спочатку вивчав юридичні науки і медицину, але зрештою вибрав кар’єру математика. Свій перший науковий мемуар Д’Аламбер направив до Паризької АН у 1739 р., а протягом наступних двох років — ще п’ять мемуарів про методи інтегрування диференціальних рівнянь та про рух тіл в середовищі, що чинить опір. 1741 р. він став ад’юнктом з астрономії Паризької АН, а 1746 р. — вільним членом з геометрії. 1751 р. Д’Аламбер разом з Д. Дідро приступив до видання «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», яка стала прапором французького Просвітництва і дала початок широкому і повсюдному розвитку енциклопедичних видань. Д’Аламбер був науковим редактором «Енциклопедії», написав для неї багато статтей з питань математики, фізики, музики, релігії, права, а також відому вступну статтю — філософський маніфест енциклопедистів і систематичний виклад наукового світогляду. Визнанням заслуг Д’Аламбера у створенні «Енциклопедії» було обрання його у 1754 р. до Французької академії. 1759 р. він відійшов від видання «Енциклопедії» і цілком присвятив себе науковій роботі. Майже весь час він залишався у Парижі, лише в 1764 р. провів три місяці в Берліні на запрошення імператора Фрідріха II. Він відхилив пропозицію імператора переїхати до Берліна і очолити Берлінську АН і запропонував на пост її президента Л. Ейлера. 1772 р. Д’Аламбер став неодмінним секретарем Французької академії. З 1764 р. він був членом Петербурзької АН.
Найбільш відома праця Д’Аламбера — це «Трактат про динаміку» (1743), в якому він уперше сформулював загальні правила складання диференціальних рівнянь руху будь-яких матеріальних систем, спираючись на запропонований ним принцип (принцип Д’Аламбера). Застосував цей принцип для опису руху і рівноваги рідин (1744), а також для дослідження причин виникнення вітрів у атмосфері Землі (1747). Математичні дослідження Д’Аламбера з теорії диференціальних рівнянь стали основою математичної фізики — у мемуарі про коливання струни (1747) він уперше в фізиці сформулював хвильове рівняння і подав метод його розв’язання, в праці з теорії опору рідин (1752) диференціальні рівняння гідромеханіки вперше були викладені у формі поля. Важливі результати одержав Д’Аламбер також в алгебрі, в теорії рядів.
Праці Д’Аламбера з небесної механіки, поруч з працями його сучасників А. Клеро і Л. Ейлера, заклали фундамент цієї науки про рух небесних тіл під дією сил тяжіння. Д’Адамбер (разом з А. Клеро) зробив перші кроки в розробці теорії збуреного руху планет. Протягом 1747—1756 рр. він працював над теорією руху Місяця і склав таблиці, які постійно уточнював. Дав першу точну теорію прецесії і нутації Землі, показавши, що ці явища зумовлені гравітаційною дією Місяця (1749).
М. Г. Родрігес
Джерело: Короткий астрономічний календар 1983
