Докладніше про Віктора Амбарцумяна

Віктор Амазаспович Амбарцумян, котрий згодом став одним з найвидатніших астрофізиків у світі, народився 18 вересня 1908 р. у м. Тифліс (тепер Тбілісі, Грузія). Величезну роль у вихованні майбутнього вченого відіграв його батько, Амазаси Асатурович — високоосвічена людина, філолог і письменник.

Вищу освіту В. А. Амбарцумян здобув у Ленінградському університеті, фізико-математичний факультет якого закінчив 1928 р. Ще будучи студентом, він опублікував 16 (!) наукових праць з астрономії; його перша наукова робота стосувалася сонячних факелів і побачила світ 1926 р. (співавтор — М. О. Козирев). Після університету В. А. Амбарцумян навчався в аспірантурі при Пулковській обсерваторії, де його науковим керівником був добре відомий учений, академік А. А. Бєлопольський (1854—1934).

У 1931 р. В. А. Амбарцумян став працювати в Ленінградському університеті (читав лекції з астрофізики), де через декілька років здобув звання професора. Уперше на теренах тодішнього Радянського Союзу В. А. Амбарцумян читав у цьому закладі курс теоретичної астрофізики, а 1934 р. організував в університеті першу в СРСР кафедру астрофізики, яку і очолював до 1947 р. Він написав підручник «Теоретична астрофізика» (1939 р.) — перший в СРСР з цієї галузі астрономії; учений є також співавтором курсу «Теоретична астрофізика» (1952 р.), перекладеного багатьма мовами.

У 1939 р. за наукові заслуги В. А. Амбарцумяна обрали членом-кореспондентом АН СРСР (у 1953 р. він став її дійсним членом). Упродовж 1939—1941 рр. учений був директором астрономічної обсерваторії Ленінградського університету, а в роки війни очолював Єлабузьку філію Ленінградського університету в Татарській АРСР. У 1943 р. В. А. Амбарцумян переїхав із Єлабуги в Єреван; того ж року він був обраний дійсним членом Академії наук Вірменської РСР, а 1947 р. — її президентом і перебував на цьому посту до 1993 р.

У 1946 р. під керівництвом В. А. Амбарцумяна була споруджена Бюраканська астрофізична обсерваторія (БАО) АН Вірменської РСР, розмішена на південному схилі гори Арагац (висота 1500 м), поблизу с. Бюракан, на віддалі 35 км від Єревана. В. А. Амбарцумян очолював її понад 40 років з часу заснування (у 1988 р. директором БАО став Е. Є. Хачикян). Тепер вона має назву Бюраканська астрофізична обсерваторія ім. В. А. Амбарцумяна Національної академії наук Вірменії Ця обсерваторія є одним із провідних наукових закладів Вірменії; вона належить до найвідоміших обсерваторій у світі.

У Вірменії В. А. Амбарцумян продовжував активну педагогічну діяльність, працюючи на посаді професора Єреванського університету з 1947 р.

В. А. Амбарцумян помер 12 серпня 1996 р., на 88-му році життя.

Науковий доробок В. А. Амбарцумяна стосується багатьох галузей астрономії. Йому належать праці з фізики зір і газових туманностей, зі статистичної механіки зоряних систем, з позагалактичної астрономії та космогонії. Ученого вважають одним із основоположників теоретичної астрофізики.

В. А. Амбарцумян розробив точне математичне трактування для процесів, які відбуваються в газових туманностях під час переробки ультрафіолетового випромінювання зір. Учений першим детально розробив метод, щоб вивчити перенесення випромінювання зорі крізь газову туманність, а також оцінив роль променевого тиску в туманностях. В. А. Амбарцумян розвинув загальну теорію збудження метастабільних станів у туманностях. При цьому він показав, що в спектрах зір типу Вольфа—Райє має спостерігатися заборонена лінія поглинання гелію; згодом цю лінію дійсно виявили.

Учений запропонував метод для визначення електронних температур туманностей за відношенням інтенсивностей заборонених ліній, які збуджуються електронними ударами; згодом цей метод набув широкого використання в астрофізиці. В. А. Амбарцумян розробив основи теорії іонізації та збудження в оболонках, які утворюються при спалахах нових і наднових зір, а також оцінив маси оболонок нових зір.

Дослідження В. А. Амбарцумяна започаткували статистичну механіку зоряних систем: подвійних і кратних зір, а також зоряних скупчень. За своїми результатами в цій галузі астрономії вчений дійшов висновку, що вік Галактики не перевищує 1010 років — це так звана коротка шкала віку Галактики.

В. А. Амбарцумян досліджував поглинання світла в Галактиці. Разом з Ш. Г. Горделадзе (1905—1973) він установив, що міжзоряне поглинання світла зумовлене не безперервним середовищем, як уважали раніше, а дискретними темними туманностями. Під час Великої Вітчизняної війни В. А. Амбарцумян керував дослідженнями стосовно розсіяння світла в каламутних середовищах і розробив нову теорію для вирішення названої проблеми; цей напрям роботи мав важливе оборонне значення. Учений запропонував методику для розв’язання задач багатократного розсіяння світла, яка з часом набула широкого використання.

У 1940-х рр. В. А. Амбарцумян розпочав дослідження наявних у Галактиці дуже розріджених груп молодих ОВ-зір. Ці зоряні системи нового типу дістали назву зоряні асоціації або ОВ-асоціації. Члени однієї асоціації розміщені в обмеженій ділянці простору й близькі за фізичними характеристиками, а їхній вік не перевищує декількох мільйонів років, тобто вони дуже молоді. В. А. Амбарцумян зробив висновок, що такі зоряні системи перебувають у стадії розпаду, є динамічно нестійкими. Далі вчений дійшов думки, що, оскільки зоряні асоціації існують і тепер, то звідси випливає, що, по-перше, процес утворення зір відбувається і в нашу епоху, а, по-друге, зорі народжуються групами (1952 р.). Правда, трохи пізніше вчені стали дотримуватися уявлення, що ОВ-асоціації — це стійкі групи молодих зір. У 1940-х рр. В. А. Амбарцумян відкрив групи молодих змінних зір типу Т Тельця, які згодом дістали назву Т-асоціації.

Разом з вірменським астрофізиком Г. С. Саакяном В. А. Амбарцумян дослідив надщільні зоряні конфігурації і показав, що у Всесвіті можуть бути зорі, густина яких набагато перевищує щільність в атомному ядрі.

Вагоме місце в дослідженнях В. А. Амбарцумяна посідають нестаціонарні, зокрема вибухові, зорі. Учений намагався пояснити швидкі зміни блиску таких об’єктів і дійшов висновку, що це зумовлено винесенням на поверхню зорі особливої речовини — джерела енергії зорі. В. А. Амбарцумян запропонував статистичний метод для дослідження вибухових зір в асоціаціях та скупченнях і дістав оцінки загальної кількості цих зір у названих системах.

У Бюраканській обсерваторії під керівництвом В. А. Амбарцумяна була проведена ціла низка важливих для науки досліджень з позагалактичної астрономії та космогонії галактик. Зокрема, установлено було, що галактичні ядра мають велику активність, яка проявляється в потужних вибухах. На основі цього В. А. Амбарцумян висунув гіпотезу про те, що зорі й галактики утворюються зі щільної дозоряної речовини. У БАО відкрито було багато вибухових зір, зокрема в зоряному скупченні Плеяди.

Учений написав багато науково-популярних статей, опублікував декілька праць щодо філософських питань астрономії.

За наукові заслуги В. А. Амбарцумян був обраний почесним членом Національної АН США (1959 р.) і Лондонського королівського товариства (1969 р.), а також почесним і зарубіжним членом цілої низки інших академій і наукових товариств. Упродовж 1948—1955 рр. учений був віце-президентом, а протягом 1961—1964 рр. президентом Міжнародного астрономічного союзу. В. А. Амбарцумян був двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1968 р., 1978 р.), а 1994 р. учений удостоївся звання Національного Героя Вірменії. Наукові досягнення В. А. Амбарцумяна були відзначені цілою низкою нагород СРСР та іноземних наукових товариств, серед яких Золота медаль ім. М. В. Ломоносова — найвища нагорода Академії наук СРСР (1971 р.), три ордени Леніна, Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1960 р.) тощо.

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 2008