Докладніше про Вільгельма Ольберса

Німецький астроном Генріх Вільгельм Ольберс народився 11 жовтня 1758 р. (помер 2 березня 1840 р.) в Арбергені, поблизу Бремена, в родині протестантського священика. Астрономією він захопився ще в дитинстві і, щоб мати змогу займатися нею, самостійно вивчив математику і астрономію, бо в гімназії, де він навчався, цих наук не викладали. Після закінчення у 1781 р. медичного факультету Геттінгенського університету Г. Ольберс оселився в Бремені, де прожив до кінця життя. Він працював лікарем і весь вільний від лікарської практики час віддавав астрономії. На другому поверсі свого будинку він обладнав обсерваторію, де проводив спостереження за допомогою телескопів, зроблених відомими європейськими майстрами. Наукова бібліотека Ольберса була одним із найкращих зібрань в Європі; після його смерті бібліотеку придбав В. Я. Струве для нової Пулковської обсерваторії.

Перші кроки Ольберса в астрономії пов’язані з розрахунками сонячного затемнення 1774 р. і орбіти комети Боде (в 1779 р.). Його ім’я стало широко відомим після відкриття ним у 1796 р. нової комети і обчислення її параболічної орбіти за допомогою розробленого ним нового методу, значно простішого за метод Лапласа, яким користувалися до того. Метод Ольберса широко застосовувався протягом усього XIX ст. Другим значним досягненням Ольберса було відкриття за розрахунками К. Гаусса загубленої одразу ж після її відкриття малої планети № 1 Церери. 1 січня 1802 р. Ольберс знайшов планету близько місця, вказаного Гауссом. Продовжуючи спостереження Церери, Ольберс 28 березня того ж року відкрив другий астероїд — Палладу, а 29 березня 1807 р. — астероїд № 4 — Весту (третій, Юнону, знайшов у 1804 р. М. Хардінг). Але дослідження комет залишалося основним в астрономічних заняттях Ольберса — він відкрив 6 комет, а також обчислив орбіти 18 інших комет.

У праці «Про прозорість Всесвіту», надрукованій у 1823 р., Ольберс розглянув фотометричний парадокс, який полягає в тому, що у нескінченному і однорідному Всесвіті в будь-якому напрямку на промені зору має бути зоря, яка випромінює світло, і тому вся поверхня неба має сяяти яскраво як Сонце. На цей парадокс звернув увагу ще в 1744 р. швейцарський астроном Ж.-Ф. де Шезо, тому його тепер називають парадоксом Шезо—Ольберса. Ольберс пояснив парадокс темного нічного неба наявністю темної поглинаючої матерії в міжзоряному просторі.

Ольберс багато допомагав молодим астрономам і докладав чимало зусиль, щоб надати їм можливість працювати в обсерваторіях. В 1804 р. до нього звернувся із своїми розрахунками орбіти комети Галлея 20-річний помічник торгівця Ф. Бессель. Ця праця справила сильне враження на Ольберса, і він одразу ж рекомендував її до друку, а пізніше добився призначення Бесселя директором нової обсерваторії в Кенігсберзі. Ольберс казав, що найбільший його внесок в астрономію — це те, що він допоміг Бесселю стати професіональним астрономом.

В 1810 р. Ольберса було обрано членом Паризької АН.

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1983