Докладніше про Вільяма Пікерінґа

Останні новини

Крок до життя на Марсі? Лишайники пережили симуляцію умов на Марсі

03 квітня 2025

Вперше дослідники продемонстрували, що деякі види лишайників можуть виживати в умовах, схожих на Марсіанські, включаючи вплив іонізуючого випромінювання, і зберігаючи метаболічно активний стан.

Нове дослідження, опубліковане в журналі IMA Fungus, підкреслює потенціал лишайників виживати та функціонувати на поверхні Марса, кидаючи під сумнів попередні припущення щодо непридатності для життя природи Марса та пропонуючи нові ідеї для астробіології та дослідження космосу.

Лишайники — це не окремий організм, а симбіотична асоціація між грибом і водоростями та/або ціанобактеріями, відомими своєю надзвичайною стійкістю до суворих умов, таких як пустелі та полярні регіони Землі. У цьому дослідженні грибковий партнер у симбіозі лишайників залишався метаболічно активним, коли піддавався впливу атмосферних умов, подібних до марсіанських, у темряві, включаючи рівні рентгенівського випромінювання, які очікуються на Марсі протягом одного року та сильної сонячної активності.

Докладніше про Вільяма Пікерінґа

Американський астроном Вільям Генрі Пікерінг народився 15 лютого 1858 р. (помер 16 січня 1938 р.) у Бостоні. 1879 р. закінчив Массачусетський технологічний інститут і того ж року почав працювати в Гарвардській обсерваторії, директором якої був його брат, відомий астроном Е. Ч. Пікерінг. Після виходу у відставку в 1924 р. працював у власній обсерваторії на Ямайці.

Наукові праці Пікерінга присвячені головним чином вивченню планет та їх супутників. Починаючи з 1888 р. і до кінця життя, він систематично спостерігав Марс — фотографував планету, робив візуальні зарисовки. Протягом довгого часу візуально спостерігач III супутник Юпітера — Ганімед. 1899 р. відкрив IX супутник Сатурна Фебу і знайшов, що вона обертається навколо планети у зворотному напрямку. Спостерігаючи протягом багатьох років деякі кратери на поверхні Місяця (зокрема, кратер Ератосфен), Пікерінг прийшов до висновку про зміни на поверхні Місяця (ці зміни відмічали також інші астрономи).

Як і П. Ловелл, Пікерінг був упевненим прибічником гіпотези про існування в Сонячній системі позанептунової планети. 1907 р. він опублікував свою першу працю з обчисленнями положення планети на небі, і в 1919 р. в обсерваторії Маунт-Вілсон були одержані фотографії ділянки неба, вказаної Пікерінгом, але планету не знайшли. Після відкриття Плутона (1930) його зображення знайшли на цих фотопластинках поблизу місця, розрахованого Пікерінгом. Проте блиск Плутона був значно менший очікуваного, тому його не помітили.

Пікерінг перший запропонував використовувати дзеркало, що обертається, для визначення швидкості метеорів (1899); цей метод набув великого поширення. Виконав статистичне дослідження більшості відомих кометних орбіт (1910). Протягом 1878—1932 рр. очолював шість експедицій для спостереження повних сонячних затемнень, брав участь в організації спостережних станцій Гарвардської обсерваторії в Південній Каліфорнії, Перу, Південній Африці, на Ямайці. В 1893—1894 рр. керував будівництвом обсерваторії П. Ловелла недалеко від Флагстаффа в Арізоні.

Пікерінг був членом Національної АН США; одержав премію ім. Лаланда Паризької АН (1905), медаль ім. Жансена Французького астрономічного товариства (1909), дві медалі Мексиканського астрономічного товариства.

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1985