Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Знайдено докази того, що зорі виникли вже через 250 мільйонів років після Великого Вибуху

18 травня 2018

Астрономи за результатами спостережень з допомогою Великої міліметрової/субміліметрової антени Атакама (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array, ALMA) та Дуже великого телескопа (Very Large Telescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO) з’ясували: зореутворення в дуже далекій галактиці MACS1149-JD1 розпочалося на несподівано ранній стадії — лише через 250 мільйонів років після Великого Вибух. У цій галактиці також виявлено кисень. Це найбільша відстань, на якій коли-небудь такий газ було виявлено у Всесвіті та найвіддаленіша галактика, яку коли-небудь спостерігала ALMA або VLT. Результати науковців оприлюднив журнал Nature 17 травня 2018 року.

Докладніше:

Чому корона Сонця дуже гаряча?

10 травня 2018

Корона Сонця, невидима для людського ока, за винятком випадків, коли вона спалахує як ореол під час сонячного затемнення, досі є значною мірою таємницею для науковців, які її вивчають. Містячись на відстані 2000 кілометрів від поверхні зорі, вона в понад сотню разів гарячіша, ніж нижні шари, що лежать значно ближче до ядра Сонця.

 

Група фізиків, очолювана Ґрегорі Флейшманом (Gregory Fleishman) з Технологічного інституту Нью-Джерсі (New Jersey Institute of Technology, NJIT), нещодавно виявила явище, яке може допомогти розгадати, за словами науковців, «один з найбільших викликів для сонячного моделювання» — визначення фізичних механізмів, які нагрівають верхню атмосферу до понад 1 млн градусів за шкалою Цельсія. Результати дослідження, яке виявило раніше невідому додаткову теплову енергію в короні, оприлюднив Astrophysical Journal.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

 

Докладніше про Віллема де Сіттера

 

 

Голландський астроном Віллєм де Сіттер народився 6 травня 1872 р. (помер 20 листопада 1934 р.) в м. Снеку. Батько його був суддею. Освіту одержав у Гронінгенському університеті, де вивчав математику й фізику. Після нетривалої роботи під керівництвом Я. Каптейна в Астрономічній лабораторії університету він зацікавився астрономією, якій присвятив життя. У 1897—1899 рр. працював під керівництвом Д. Гілла в обсерваторії на Мисі Доброї Надії. Потім, до 1908 р., був знову помічником Каптейна у Гронінгені, а опісля був призначений професором астрономії Лейденського університету. Із 1919 р. був також директором Лейденської обсервації.

 

Перші праці де Сіттер а були присвячені зоряній фотометрії і визначенню паралаксів зір за програмою дослідження будови Галактики Каптейна. У 1904 р. де Сіттер знайшов систематичну різницю в кольорі між зорями поблизу Молочного Шляху і поблизу галактичного полюса, що пізніше пояснили концентрацією гарячих зір до галактичної площини. Далі де Сіттер узявся за надзвичайно складну математичну проблему — визначення орбіт і мас чотирьох галілеєвих супутників Юпітера, які зазнають складних взаємних гравітаційних впливів. Він займався цією проблемою понад 30 років. Сам спостерігав супутники в Південній Африці за допомогою геліометра, обробив спостереження Гілла та У. Фінлея. З ініціативи де Сіттера одержано довгі ряди фотографічних положень супутників у різних обсерваторіях світу. Учений проаналізував спостереження, починаючи з 1668 р. Унаслідок цієї роботи постала «Нова математична теорія супутників Юпітера» (1925 р.), яка враховувала стиснення Юпітера, сонячні збурення та взаємні збурення супутників. Теорія де Сіттера і нині використовується для розрахунків руху галілеєвих супутників. До цього циклу прилягають праці з обертання Землі та астрономічних сталих. Виходячи із усього комплексу геодезичних і гравіметричних вимірювань та астрономічних спостережень, де Сіттер дійшов висновку (1927 р.), що змінне лрипливне тертя в системі Земля—Місяць впливає як на обертання Землі, так і на рух Місяця, а момент інерції Землі змінюється. У 1927 р. учений здійснив погодження, фундаментальних сталих — паралакса Сонця, сталих аберації і нутації. Невдовзі після опублікування А. Ейнштейном спеціального принципу відносності де Сіттер розглянув його наслідки для малих відхилень у русі Місяця і планет. Де Сіттер один із перших усвідомив значення загальної теорії відносності Ейнштейна для астрономії. У 1916—1917 рр. він здійснив перше повне обговорення астрономічних наслідків теорії гравітації Ейнштейна. Створив, модель Всесвіту, що названа його ім’ям, — альтернативу статичної моделі Ейнштейна. Модель де Сіттера передбачає можливість швидких рухів космічних тіл, зокрема розширення Всесвіту, коли густина матерії дуже мала. Праці де Сіттера разом з дослідженнями Ейнштейна, О. О. Фрідмана, А. Еддінгтона, Ж. Леметра поклали початок сучасній космології.

 

Як директор Лейденської обсерваторії де Сіттер успішно реорганізував її діяльність, створив астрофізичний відділ, розширив можливості для спостережень. 1921 р. почав видавати «Бюлетень астрономічних інститутів Нідерландів». У 1925—1928 рр. був президентом Міжнародного астрономічного союзу, багато зробив для відродження міжнародних наукових зв’язків після першої світової війни.

 

Нагороджений Золотою медаллю Лондонського королівського астрономічного товариства (1931 р.), медаллю ім. К. Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1931 р.).

 

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1984

 

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1