Пам’яті Валентини Петрівни Конопльової
Л. М. Шульман
доктор фізико-математичних наук
Головна астрономічна обсерваторія НАН України
1 червня 2001 р. після тяжкої тривалої хвороби пішла з життя Валентина Петрівна Конопльова, відомий астроном, одна з найстаріших працівниць Головної астрономічної обсерваторії НАН України (ГАО), багаторічний автор «Астрономічного календаря».
Валентина Петрівна народилася 1 лютого 1919 р. в с. Танаково В’ятської губернії Росії. Після школи закінчила фінансово-економічний технікум і деякий час працювала в бухгалтерії радгоспу. У 1937 р. стала студенткою фізико-математичного факультету Уральського державного університету (м. Свердловськ, зараз — Єкатеринбург), який закінчила у 1942 р. Йшла війна. Астрономічна обсерваторія Київського університету на чолі з директором проф. С. К. Всехсвятським була евакуйована на схід. Там, у Свердловську, проф. Всехсвятський залучив до штату обсерваторії чимало місцевих астрономів (серед них був і майбутній директор ГАО проф. А. О. Яковкін). Після звільнення м. Києва від окупації С. К. Всехсвятський повернувся зі Свердловська з усіма новими співробітниками. Серед них була В. П. Конопльова, яка у 1948 р. стала аспіранткою Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.
Відтоді В. П. Конопльова працює фактично під керівництвом проф. С. К. Всехсвятського, розвиваючи його наукові ідеї. Саме в той час у С. К. Всехсвятського виник задум створити кометографію, тобто довідкову книгу, яка б містила фактичні відомості про всі комети. Валентина Петрівна виконує чималу роботу, збираючи всі опубліковані в наукових виданнях дані про спостереження комет: зроблені спостерігачами описи комет, елементи орбіт, фотометричні дані. Вона починає масове визначення фотометричних параметрів комет з метою перевірити та підтвердити встановлений С. К. Всехсвятським факт поступового згасання комет, а відтак і необхідність перманентного поповнення їх кількості. Завершити цю роботу Валентині Петрівні не судилося.
На кафедрі астрономії Київського університету з’являється звільнена з таборів несправедливо репресована сталінським режимом Тетяна Веніамінівна Водоп’янова. С. К. Всехсвятський, ризикуючи власною кар’єрою, приймає її на роботу та доручає їй продовжити збирання даних, розпочате В. П. Конопльовою. Книга «Физические характеристики комет» вийшла друком у 1958 р. С. К. Всехсвятський не наважився включити до авторського колективу «ворога народу» Водоп’янову, а відтак і Конопльову. Кометографію С. К. Всехсвятського продовжували його учні, які вже офіційно є авторами та співавторами книг — доповнень до «Физических характеристик комет» 1958 р. Під час одного з «Всехсвятських читань» кометна спільнота висловила побажання перевидати кометографію у вигляді зведеної та осучасненої книги, де б у числі авторів були поновлені імена Конопльової і Водоп’янової. Уже на перших кроках своєї наукової кар’єри В. П. Конопльова отримує визначний науковий результат. Вона вперше у світі встановлює закон просторового розподілу густини речовини в атмосфері комети. Для цього вона, опанувавши поверхневу фотографічну фотометрію, виконує фотометрію зображень комет. Далі вона розробляє метод переходу від розподілу яскравості у площині зображення до розподілу густини речовини у просторі. До В. П. Конопльової ніхто з кометників цього не робив. Подібну процедуру застосовували дослідники планетарних туманностей. Вона полягає в розв’язанні інтегрального рівняння Абеля. Комп’ютерів тоді не було, тому В. П. Конопльова застосовує метод графічного розв’язання цього рівняння і показує, що поверхнева яскравість B кометної атмосфери спадає за законом В ∞ r-1 (r — віддаль від ядра), а в просторі густина n кометної атмосфери спадає за законом n ∞ r-2.
До праць В. П. Конопльової комету вважали квазіоднорідним утворенням на кшталт газової туманності. Це давало змогу говорити, наприклад, про середню густину речовини. Таке уявлення спричиняло грубі помилки у розумінні будови комети, фізики її ядра та атмосфери. Маючи інтегральну зоряну величину комети, можна оцінити повну кількість N молекул в її атмосфері. Тоді середню густину молекул біля поверхні ядра можна визначити (якщо не брати до уваги істотної неоднорідності атмосфери) за формулою nср ∞ N/D3, де D — діаметр коми. Насправді при падінні густини з віддаленням від ядра за законом обернених квадратів така оцінка помилкова. Правильна оцінка має вигляд nср ∞ N/Drя2, де rя — радіус ядра комети. Таким чином, оцінка виявилася заниженою на вісім порядків: 105 замість 1013 молекул в 1 см3. Це заниження дало можливість московським астрофізикам вважати, що атмосфера комети утворюється шляхом десорбції летких речовин з пористого кам’янистого ядра комети. Якби цієї помилки не припустилися, було б ясно, що жоден природний сорбент не може віддати стільки летких речовин, тому в кометах відбувається не десорбція газів з пористого каміння, а сублімація криги. Ідею десорбції запропонував Б. Ю. Левін та розвинув Б. О. Воронцов-Вельямінов у нині забутій (бо вона виявилася помилковою) кам’янистій моделі ядра. Останній знав про результати В. П. Конопльової, однак поквапився надрукувати такий самий результат першим. Із ввічливості та поваги до московського корифея В. П. Конопльова ніколи й ніде не наполягала на своєму пріоритеті. У 1952 р. серед астрономів Київського університету ім. Т. Г. Шевченка зчинився конфлікт. Колектив астрономічної обсерваторії виступив проти свого директора С. К. Всехсвятського. Останній покинув посаду директора обсерваторії і залишився лише завідувачем кафедри астрономії на фізичному факультеті. Між обома колективами університетських астрономів (кафедри та обсерваторії) точилася війна скарг до парткому та доповідних ректорові. Валентина Петрівна на той час була старшим науковим працівником обсерваторії. Демонструючи неабияку порядність і чесність, вона не брала участі у конфлікті й не підписала жодної кляузи. Вона підтримувала однаково рівні ділові стосунки і з директором обсерваторії доцентом А. Ф. Богородським, і з співробітниками кафедри астрономії.
У 1950-ті рр. світова спільнота оголосила програму трирічного співробітництва, яка дістала назву Міжнародного геофізичного року. СРСР стає повноправним учасником цієї програми. Зокрема в СРСР розгортаються дослідження метеорів. Астрономічна обсерваторія КДУ разом із радіофізичним факультетом організують їхні оптичні та радіолокаційні спостереження. Валентина Петрівна створює і очолює в обсерваторії метеорний відділ, залучає до роботи наукову молодь. Ректор університету доручає В. П. Конопльовій будівництво двох спостережних метеорних станцій у Трипіллі та Лісниках. Вона виконує це доручення і працює в галузі метеорних досліджень до 1959 р., коли її запросили до Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР.
І знов тягар організаційних турбот. У ГАО починається монтаж, налаштування та освоєння 70-см телескопа АЗТ-2, на той час найбільшого в Україні. Цю роботу було доручено В. П. Конопльовій, яка у 1960 р. була спочатку вченим секретарем, а далі — керівником відділу астрофізики* ГАО. За рішенням директора ГАО Є. П. Федорова, яке виникло не без впливу фахівця з досліджень Місяця та планет харківського академіка М. П. Барабашова, головними дослідженнями за допомогою нового телескопа мали стати планетні. Це означало, що В. П. Конопльова мала змінити напрям своїх досліджень, тобто відійти від вивчення комет. Вважаючи себе недостатньо авторитетною, щоб очолювати відділ астрофізики, де вивчалися питання зоряної астрономії, фізики зір, змінні зорі, Місяць та планети, В. П. Конопльова починає шукати собі заміну. На той час у Львівському університеті працював проф. С. А. Каплан, астрофізик-теоретик зі світовим ім’ям. Валентина Петрівна спробувала запросити його до ГАО, проте відділ кадрів Академії наук УРСР, у відповідності з національною політикою КПРС тих часів, не погодився з кандидатурою професора-єврея. Тоді на посаду заввідділом астрофізики у 1962 р. прийшов з Харкова учень академіка М. П. Барабашова дослідник планет І. К. Коваль. За В. П. Конопльовою залишилася інша неофіційна посада — заступника директора з наукової роботи, на якій вона перебувала до 1964 р. На цій посаді В. П. Конопльова зробила крок, який важко переоцінити. Вона започаткувала комп’ютеризацію Обсерваторії. У 1960-ті рр. персональних комп’ютерів ще не було. Тоді всі керівні інстанції, причетні до розробки, виробництва та експлуатації ЕОМ, дотримувались помилкових (як згодом з’ясувалося) уявлень про роль та перспективи електронної обчислювальної техніки. Вважалось, що ЕОМ треба зосередити в декількох обчислювальних центрах і використовувати головним чином для розрахунку різноманітних таблиць, якими й користуватися замість самих ЕОМ. У структурі Інституту математики АН УРСР створюється Обчислювальний центр, з якого згодом виріс спочатку Інститут кібернетики, а далі Кібцентр — цілий комплекс інститутів. Для виконання великих складних розрахунків співробітники ГАО мали замовляти машинний час на ЕОМ Обчислювального центру і їздити туди, щоб отримати право 10—20 хвилин посидіти за пультом ЕОМ в пошуках чергової помилки у своїй новій програмі. Така ситуація цілком влаштовувала керівництво ГАО та багатьох наукових установ.
У цей час в Інституті кібернетики впроваджується у життя ідея малих обчислювальних машин. Розробляється ЕОМ «Промінь» і налагоджується їхнє серійне виробництво. Одного разу, коли директор ГАО був відсутній, а його обов’язки тимчасово виконувала В. П. Конопльова, вона оформила замовлення на ЕОМ «Промінь» та, ризикуючи, підписала довідку на фінансування замовлення.
На відміну від університетських, академічна ГАО мала статус науково-дослідної установи, статус якої не збігається зі статусом науково-дослідного інституту. Зокрема, через відсутність у назві установи слова «інститут» працівники ГАО отримували меншу зарплату, а обсерваторія офіційно не мала відділів, а відтак і завідувачів відділів, не мала посади заступників директора. Проте життя диктувало необхідність мати структуру. Так було створено неофіційні відділи, які очолили авторитетні вчені на громадських засадах. На громадських засадах працював і неофіційний заступник директора з наукової роботи.
Після повернення Є. П. Федоров кпинив свою заступницю за перевищення повноважень, однак замовлення не скасував. Так в Обсерваторії з’явилася перша ЕОМ, згодом власний обчислювальний центр, про який нині вже всі забули, бо стандартом комп’ютеризації стали персональні ЕОМ.
Отже, В. П. Конопльова з волі керівництва мала б полишити кометні дослідження, але спрацював авторитет, який вона мала у світової кометної спільноти. Після Міжнародного геофізичного року кооперативні дослідження було продовжено програмою Міжнародного геофізичного співробітництва, а далі — програмою Міжнародного року спокійного Сонця (МРСС). В останню входило дослідження комет, бо вони є індикаторами сонячної активності. В. П. Конопльова, член комісії № 15 (Фізика комет) Міжнародного астрономічного союзу з 1958 р., була відома своїми працями в цій галузі, тому проф. Еллісон персонально звертається до директора ГАО Є. П. Федорова з пропозицією створити в ГАО один з двох міжнародних центрів даних кометних досліджень. Центр працював протягом МРСС (1963—1966). Так у ГАО виникла у 1962—1963 рр. група дослідників комет, яку організувала і тривалий час очолювала В. П. Конопльова. Під її редакцією видається кілька збірок статей про комети, написаних науковцями ГАО та інших наукових закладів. Збірки викликали інтерес у світової кометної спільноти, були перекладені англійською мовою і видані за кордоном.
Працюючи надалі в галузі фізики комет, В. П. Конопльова визначає розміри ядер та вік багатьох комет. Організовує авторський колектив, виконує великоосяжні розрахунки та створює з цим колективом (В. П. Конопльова, Г. К. Назарчук, Л. М. Шульман) монографію «Поверхностная фотометрия комет». Монографія вийшла друком у видавництві «Наукова думка» мізерним накладом і миттєво зникла на відміну від багатьох монографічних видань нашої академії, що десятиліттями лежать на полицях фірмової книгарні. Видавництво прорахувалося у визначенні тиражу, вважаючи, що така монографія становить інтерес лише для дуже вузького кола астрономів-кометників. Вийшло не так. У монографії, яка містила великі таблиці для інтерпретації фотометричної структури кометних атмосфер, В. П. Конопльовою був написаний (із залученням матеріалів інших співавторів) методичний розділ. У ньому до найдрібніших деталей пояснювалось використання фотографічної емульсії як вимірювального приладу, щоб дізнатися, яка енергія потрапила в кожен елемент зображення. Чимало спеціалістів, які зацікавлені в такому застосуванні фотографії (наприклад, фізики та працівники заводських спектральних лабораторій), купували книгу заради методичного розділу.
Валентина Петрівна розпочинає новий цикл досліджень. Астрономи давно помітили, що афелії орбіт короткоперіодичних комет групуються в зонах орбіт планет-гігантів, як казали, утворюють кометні сім’ї великих планет. З цього був зроблений класичний висновок про виняткову роль цих планет у кометній космогонії. Тривалі дискусії, що не завершилися й досі, завжди точилися навколо того, в чому саме полягає ця роль: чи захоплюють планети-гіганти кометні ядра, які звідкілясь примандрували в Сонячну систему, чи комети народжуються безпосередньо в системах цих планет. В. П. Конопльова звернула увагу на те, що комети обертаються навколо Сонця не обов’язково в площині екліптики. З цього випливає, що взаємодія комета—планета найсильніша не в афелії, а в точці, де віддаль між планетою та кометою сягає мінімуму.
На той час комп’ютеризація Обсерваторії просунулася далеко вперед. Замість «Променя» Обсерваторія мала кілька ЕОМ. Незважаючи на похилий вік, Валентина Петрівна, єдина у своєму поколінні, освоює ЕОМ «Мир» і обчислює на ній мінімальні міжорбітальні віддалі комета—планета майже для всіх короткоперіодичних та довгоперіодичних комет. Далі виявилося, що сім’ї комет видно ще чіткіше, якщо за критерій належності до сім’ї брати не афелійну віддаль комети, а мінімальну міжорбітальну. Для довгоперіодичних комет віддаль до афелія взагалі невідома, бо їхні орбіти — практично параболи, тому до В. П. Конопльової нікому не спадало на думку перевірити, а чи належать до планетних сімей довгоперіодичні комети. Нове означення кометних сімей, впроваджене В. П. Конопльовою, дозволило виявити існування сімей серед довгоперіодичних та неперіодичних комет. Було встановлено цікавий факт. Виявилось, що комети сім’ї Юпітера досягли статистичної рівноваги стосовно їхньої потенціальної енергії зв’язку з Юпітером, а комети сім’ї Сатурна такої рівноваги ще не досягли. Цей висновок, що свідчив про відносну молодість кометної сім’ї Сатурна, неодноразово цитувався у статтях з кометної космогонії. Валентина Петрівна розвиває цей напрям пошуку, видає разом з Ю. Г. Бабенком каталог мінімальних міжорбітальних віддалей. У цей час її спіткала важка хвороба, а далі — смерть.
Валентина Петрівна була не тільки визначним науковцем, але ще й зразком доброзичливості та людяності. Важко перелічити все, що вона зробила для своїх друзів, співробітників та колег. Багато людей, не тільки астрономів й не тільки киян, вдячні Валентині Петрівні за підтримку, сприяння та допомогу, часом в скрутних становищах. Хочу нагадати читачам, особливо сучасній молоді, що молодість і зрілі роки В. П. Конопльової припадають на сталінську диктатуру. Диктатура ця була відверто терористичною, тобто амплуа стукача та ката не вважалися ганебними. Донощики пишалися тим, що вони донощики. Наклепи з погордою виголошувалися на зборах. Приводом для доносу могло стати будь-яке необережно сказане слово з будь-якими критичними зауваженнями стосовно поточного життя. Молоде покоління виховувалося на такому взірці, як Павлик Морозов, що зрадив власного батька. За таких умов було досить важко не заплямувати власну душу ганебними вчинками. Валентина Петрівна з честю витримала це важке випробування. Вона була ортодоксальною комуністкою, проте належала до так званих наївних комуністів, тобто щиро вірила в ідеали загальної рівності, соціальної справедливості, світлого майбутнього. Навколишнє життя доводило протилежне. Так, всі рівні, але верхівка «рівніша за рівних», маючи безліч неафішованих привілеїв. Пропагується висока мораль, але верхівка має всі можливості для розпусти. Зрештою, вся країна на різних зборах та в офіційній обстановці каже одне, а на власних кухнях та у вузькому колі надійних друзів — інше. Керівники сільського господарства отримують урядові нагороди та геройські звання за виробничі успіхи, а країна споживає хліб із імпортного зерна, яке купує за нафтодолари.
За цих умов Валентина Петрівна жодного разу не покривила душею. Мені не відомі випадки, коли б вона когось «викривала» на зборах чи на когось робила усний чи письмовий донос. Проте відомо багато фактів, коли вона приходила на допомогу людям, захищаючи їх від несправедливих утисків. Зараз нікого не здивуєш фактом виїзду того чи іншого нашого громадянина за кордон для тимчасової роботи чи на постійне проживання. Зрештою наша держава визнала право людини вільно обирати місце для свого життя. У СРСР було інше. Коли в 1970 р. працівник ГАО інженер-єврей забажав емігрувати до Ізраїлю, це було сприйнято як надзвичайна подія. Його товариш, інший інженер, до речі, український хлопець, зібрав у колективі гроші на подарунок майбутньому емігрантові. Був донос. До Обсерваторії завітала комісія на чолі з третім секретарем райкому КПРС. Інженера-українця, який організував проводи свого колеги-єврея, вигнали з Обсерваторії, а інших учасників піддали різним утискам. Валентина Петрівна прийшла на допомогу співробітниці ГАО, якій за участь у проводах заважали захищати кандидатську дисертацію. Захист дисертації відбувся. Зараз ця жінка живе у Москві. Автор цих рядків особисто вдячний Валентині Петрівні за ту роль, яку вона відіграла у його житті. Я познайомився з В. П. Конопльовою, коли був студентом Київського університету. Валентина Петрівна тоді очолювала метеорний відділ університетської обсерваторії. По закінченні університету мені вручили диплом з відзнакою (у нашому випуску фізичного факультету такі дипломи отримали ще чотири випускники). Але мені, офіційно одному з п’яти найсильніших студентів випуску, який вже мав на той час наукову публікацію, випало чи не найгірше місце роботи — сільським вчителем математики у теперішній чорнобильській зоні. Мені вдалося повернутися до Києва. З превеликими труднощами влаштувався на роботу до Київського планетарію. Під час відвідин ГАО Валентина Петрівна дала мені добру пораду: працюючи в планетарії, скласти кандидатські іспити з філософії та англійської мови. Я зробив це і тим самим полегшив собі вступ до аспірантури ГАО. Згодом Валентина Петрівна залучила мене до кометних досліджень, організаційно допомогла мені написати та видати монографію з фізики кометних атмосфер, а далі захистити дисертацію. Вона ж подбала про моє службове просування. Свого часу вона допомогла стати кандидатом фіз.-мат. наук і моїй дружині Галині Назарчук. Отже, чимало людей вдячні В. П. Конопльовій за її доброзичливість і допомогу в хвилини скрути.
Всі ми будемо завжди пам’ятати цю дуже скромну, але неординарну жінку.
Джерело: Астрономічний календар 2002
