Сергій Данилович Чорний

(до 125-річчя з дня народження)

Сергій Данилович Чорний — відомий український астроном, один з фундаторів київської астрономічної школи народився 24 січня 1874 р. в с. Лебедине теперішньої Київської області. Початкову освіту здобув в одній з гімназій Києва. В 1893 р. вступив до Київського університету на фізико-математичний факультет, який закінчив через чотири роки. В той час професором астрономії факультету і директором астрономічної обсерваторії був М. Ф. Хандриков. В ці ж роки починав свою викладацьку діяльність приват-доцентом Р. Ф. Фогель. Лекції цих вчених, спілкування з ними, заняття в астрономічній обсерваторії на все життя визначили інтереси С. Д. Чорного. Після закінчення університету С. Д. Чорний деякий час викладав фізику і математику в духовній семінарії в м. Вологді, потім повернувся до Києва, де спочатку викладав математику в Кадетському корпусі, а потім — в 2-й Київській гімназії. Одночасно він почав наполегливо студіювати сферичну, практичну, теоретичну астрономію, вибрані розділи небесної механіки, вищу геодезію, а також практикувався працювати з переносними астрономічними інструментами і меридіанним кругом. Напружені заняття принесли свої наслідки: в травні 1904 р. були складені магістерські іспити, а в 1908 р. він успішно захистив магістерську дисертацію на тему «Про число можливих рішень задачі при обчисленні параболічних орбіт за способом Ольберса»,за яку йому було надано вчений ступінь магістра астрономії і вищої геодезії. Доречно відмітити, що обмірковуючи тему своєї дисертації, вчений ознайомився з класичним мемуаром Лагранжа про задачу трьох тіл. В ньому було аналітичне доведено, що загальна задача трьох тіл допускає прості часткові розв’язки, коли тіла розташовані у вершинах рівнобічного трикутника або на одній прямій. С. Д. Чорний знайшов геометричний розв’язок цих часткових випадків і в 1907 р. опублікував свою першу наукову працю.

У 1908 р. С. Д. Чорний був обраний професором Варшавського університету і одночасно директором університетської астрономічної обсерваторії та метеорологічної станції, яка знаходилась при ній. В Варшаві він веде інтенсивну педагогічну роботу: на фізико-математичному факультеті читає лекції з описової, сферичної, теоретичної астрономії, геодезії, залучає студентів до астрономічних спостережень, викладає курс описової астрономії слухачкам фізико-математичного факультету Варшавських вищих жіночих курсів. Одночасно в обсерваторії з 6-дюймовим рефрактором Мерца він виконує спостереження комет та покриттів зір Місяцем. В 1910 р., коли з’явилась комета Галлея, кілька астрономів обчислили її параболічну орбіту за трьома спостереженнями. На жаль, всі орбіти відрізнялись одна від одної, а ефемериди, які були обчислені за їхніми елементами, узгоджувались незадовільно. Для С. Д. Чорного з’явилась нагода застосувати свої теоретичні надбання. Виконавши обчислення за формулами зі своєї дисертації, він довів, що задача припускає три розв’язки, а обчислені параболічні орбіти групуються навколо кожного з них. Надалі вчений виконав детальний аналіз проблеми, про що свідчать кілька статей та монографія «Обчислення параболічних орбіт комет за трьома спостереженнями», опублікована у Варшаві в 1911 р. Нарешті, він знайшов, що орбіта комети є еліпсом з великим ексцентриситетом, та показав, чому виявилося невдалим застосування рівняння, запропонованого ним для вибору істинного розв’язку. Виконані дослідження стали суттєвим внеском в теорію визначення параболічних орбіт і отримали подальший розвиток в наступних працях.

У 1915 р., в зв’язку з розгортанням бойових дій першої світової війни в районі Варшави, університет був евакуйований в Ростов-на-Дону. С. Д. Чорний залишався в місті до останнього моменту, зберігаючи обладнання обсерваторії. Йому пощастило вивезти два хронометри, універсальні інструменти Гільденбрандта, трубу кометошукача Гейде, 6-дюймовий об’єктив та інші невеликі інструменти. Вже в серпні 1915 р. С. Д. Чорному вдалось організувати астрономічний кабінет, який розмістився в трьох кімнатах шостого поверху університетського будинку. В кабінеті проводились заняття зі студентами, його інструментальною базою стало обладнання, яке було вивезено з Варшави. З кабінету через горище можна було виходити на дах будівлі і проводити астрономічні спостереження. Тут С. Д. Чорний регулярно визначав поправки хронометрів за способом Цингера, а також здійснював статистичні спостереження сонячних плям і факелів. В 1917 р. за проханням С. Д. Чорного для кабінету була придбана бібліотека відомого астронома С. П. Глазенапа.

В липні 1917 р. за наказом Міністерства народної просвіти Росії евакуйований Варшавський університет був перейменований в Донський і залишений в Ростові. Ця реорганізація не позначилась на діяльності С. Д. Чорного: за ним збереглася колишня кафедра і він продовжував виконувати свої професорські обов’язки, поєднуючи їх з викладанням в Новочеркаському педінституті та на фізико-математичному факультеті Ростовських вищих жіночих курсів.

Евакуація, громадянська війна, брак сучасних інструментів та наукової літератури не сприяли плідній науковій діяльності. Проте С. Д Чорний зміг підготувати цікаві наукові праці: «Простір Лобачевського і небесний простір», «Рух перигелію Меркурія та спеціальна теорія відносності» і почав розвивати теорію пульсації змінної β Ліри.

У 1923 р. Київський університет, в ті роки Вищий інститут народної освіти (ВІНО), обрав С. Д. Чорного професором астрономії. Тоді ж він був призначений директором Київської астрономічної обсерваторії, яка на той період переживала скрутні часи: після смерті професора Р. Ф. Фогеля (лютий 1920 р.) обсерваторія не мала постійного керівника, її штат складався з трьох осіб, інструментальна база залишилась такою ж, як за часів М. Ф. Хандрикова, припинилось видання наукових праць (останній, 5-й том «Анналів обсерваторії» вийшов ще в 1914 р.), наукові спостереження виконувались лише на меридіанному крузі, діяльність закладу звелась переважно до вирішення навчальних завдань, а місцевість навкруги обсерваторії швидко забудовувалась. Всі ці негаразди лягли важким тягарем на плечі С. Д. Чорного. Щоб стимулювати наукову і викладацьку діяльність в обсерваторії, йому довелося докласти чимало зусиль.

На його думку, одним з найважливіших завдань була активізація астрономічних спостережень. Тому він всіляко сприяв роботам М. П. Диченка на меридіанному крузі, налагодив регулярні спостереження покриттів зір Місяцем, спостереження покриттів зір планетами, а також позиційні спостереження яскравих малих планет, великих планет та їхніх супутників, спостереження затемнень і комет. С. Д. Чорний особисто проводив спостереження на рефракторі Мерца (D = 25 см; F = 420 см) і залучав до участі в цій програмі всіх співробітників. За часів С. Д. Чорного Київська обсерваторія брала активну участь в спостереженні повного сонячного затемнення 19 липня 1936 р., тут почались спостереження змінних зір, успішно спостерігались проходження Меркурія по диску Сонця 7 травня 1924 р. та 10 листопада 1927 р. Особливо слід відмітити статистичні спостереження сонячних плям і факелів, які С. Д. Чорний розпочав ще в Ростові. Для Київської обсерваторії вони були новими, але з часом стали одним з основних напрямків її діяльності.

Результати спостережень оброблялись і потім друкувались в різних провідних зарубіжних журналах: «Monthly Notices», «Bulletin for character Figures of Solar Phenomena», «Astronomische Nachrichten», «Astronomische Mitteilungen» та в вітчизняних виданнях. С. Д. Чорний розумів, яке важливе значення для престижу обсерваторії і укріплення її контактів з іншими астрономічними установами має наявність власних видань. Тому за підтримкою Академії наук України він відновив видання «Анналів обсерваторії», перший та другий випуски 6-го тому яких вийшли в 1933 р. і 1936 р.

Щоб наблизити наукові дослідження до потреб практики, в 1933 р. С. Д. Чорний організував в обсерваторії геодезичний сектор, який очолив професор П. К. Нечипоренко. Проте цьому сектору так і не пощастило розвинутись. В 1937 р. П. К. Нечипоренко був репресований (10 років таборів без права листування), а його асистент П. Я. Галушко залишив обсерваторію. Під впливом С. Д. Чорного та його співробітників І. І. Ільїнського та І. І. Путиліна розгорнулись дослідження в галузі теоретичної астрономії і небесної механіки. І. І. Ільїнський займався розробкою методів визначення орбіт планет і комет, а І. І. Путилін зосередив свою увагу на вивченні збуреного руху деяких малих планет, і зокрема Ганімеда. Сам С. Д. Чорний продовжував розробку теорії пульсації β Ліри.

Відсутність необхідних коштів не дозволила С. Д. Чорному суттєво зміцнити інструментальну базу обсерваторії. Проте за роки його директорської діяльності були придбані універсальний інструмент «Askania Werke», зеніт-телескоп, фотографічна камера D-12, астрономічна труба Цейса, хронометр фірми «Nardin».

У 1937 р. при обсерваторії була створена аспірантура. Першими аспірантами професора Чорного стали випускники Київського університету О. К. Король і М. М. Остафов. Перший з часом став одним з провідних науковців ГАО НАН України, другий трагічно загинув в роки Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 рр. Інтенсивну навчальну, наукову та науково-організаційну роботу С. Д. Чорний поєднував з великою науково-популяризаторською діяльністю. В 1927 р. разом з І. І. Ільїнським та М. О. Рудським він заснував Українське товариство світознавства, яке проводило інтенсивну діяльність до 1935 р. Співробітники обсерваторії на чолі з С. Д. Чорним активно виступали з лекціями, проводили екскурсії з демонстрацією об’єктів зоряного неба.

Напружена діяльність С. Д. Чорного призвела до погіршення стану його здоров’я, тому навесні 1935 р. він припинив лекційну роботу в університеті, залишивши за собою керівництво аспірантами і завідування обсерваторією. В 1939 р. він звернувся в Наркомпрос України з проханням звільнити його від обов’язків директора обсерваторії. Це прохання було задоволене. Вчений переїжджає в Курськ і починає професорську діяльність в Курському педагогічному інституті. Останній не мав обсерваторії і тому С. Чорний повністю присвятив себе педагогічній діяльності та перекладам класичних курсів з небесної механіки А. Пуанкаре, Тиссерана, Андуайє та ін. Він продовжує дослідження сталості затемнень зір та з теорії пульсації змінної β Ліри, вільної нутації Землі та інших проблем.

В ці роки вчений вів спокійне розмірене життя, але жваво цікавився астрономічними проблемами, слідкував за подіями в країні і світі. Ще 25 січня 1956 р. він повідомив проф. Д. В. П’ясковського про задовільний стан свого здоров’я, а 11 лютого 1956 р. його життя обірвалось.

Кращі роки життя С. Д. Чорного були затьмарені тяжкими соціальними заворушеннями. Він пережив російсько-японську війну 1904—1905 рр., першу світову війну 1914—1918 рр., евакуацію з Варшави в Ростов, дві революції, громадянську війну з її кровопролиттям і розрухою, голодомор, репресії 1936— 1938 рр., другу світову війну. На його становленні як вченого не могли не позначитися неприязні відношення, що склалися між його вчителями і наставниками М. Ф. Хандриковим і Р. Ф. Фогелем. Як керівник кількох астрономічних обсерваторій він неодноразово стикався з браком коштів, нестачею штатів, а нерідко і з відвертим нерозумінням потреб обсерваторії і байдужістю до них. Однак, не зважаючи на всі труднощі, які випали на його долю, він робив все можливе для організації різноманітних астрономічних спостережень, сам багато і плідно спостерігав. Він підготував і виховав багато студентів. До його школи належать такі відомі фахівці, як М. Ф. Субботін, Б. М. Щиголєв, О. К. Король, О. О. Батирев та інші.

В спадщині С. Д. Чорного понад 100 наукових праць, повідомлень про результати спостережень різноманітних астрономічних явищ. Найбільш суттєвий внесок він зробив в теоретичну астрономію. Тематика його робіт в цій галузі охоплює теорію визначення параболічних орбіт, рух перигелію орбіти Меркурія, дослідження сталості систем затемнень змінних зір типу β Ліри, теорію вільної нутації Землі. С. Д. Чорний є автором першого підручника українською мовою з описової астрономії. Ця книга написана на рівні досягнень в астрономії тих років, насичена відомостями з історії цієї науки, ілюстрована фотографіями, серед яких багато фотографій Київської обсерваторії та її інструментів, доповнена картою зоряного неба і 13 допоміжними таблицями. С. Д. Чорний був дуже скромною людиною, вимогливим до себе і до своїх колег. За справами він навіть не потурбувався про своєчасне оформлення документів на присвоєння йому без захисту вченого ступеня доктора наук.

Пам’ять про С. Д. Чорного як вченого і дослідника збережеться в його багатій теоретичній спадщині та в результатах проведених ним астрономічних спостережень, а пам’ять про нього як директора Київської обсерваторії дбайливе збереже історія.

О. К. Осипов

Джерело: Астрономічний календар 1999