Оприлюднене вчора (вівторок, 1 січня 2019 р. — Ред.) найновіше зображення, отримане з допомогою космічного зонда NASA «Нові Горизонти» (New Horizons), об’єкта Ultima Thule з поясу Койпера вказує на те, що це небесне тіло має витягнуту форму, схожу на плоди арахісу чи кеглю для боулінгу. Світлини Ultima Thule кращої якості мають бути вже 2 січня.
Ліворуч — композиція з двох знімків, отриманих камерою з високою роздільною здатністю (Long-Range Reconnaissance Imager, LORRI) зонда New Horizons, що показує розміри та форму Ultima Thule. Останнє визначення розмірів цього об’єкта пояса Койпера дозволяють припустити, що його поперечник становить приблизно 32 кілометри на 16 кілометрів. Зображення праворуч — уявлення художника про Ultima Thule на основі фактичного зображення, показаного ліворуч. Напрямок вісі обертання небесного тіла позначено стрілкою. Фото з сайту http://pluto.jhuapl.edu.
Науковці з Лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Гопкінса в Балтиморі (США) підтвердили, що перші сигнали від зонду New Horizons після його «зустрічі» з Ultima Thule дійшли до Землі о 17 год 31 хв за київським часом. Перевірка систем на борту космічного апарата показала — вони перебувають в нормі, а це свідчить про те, що зонд зібрав наукові дані під час прольоту повз Ultima Thule, найвіддаленіше небесне тіло, яке коли-небудь досліджувала космічна місія.
Через годину після цього науковці зібралися в Балтиморі на прес-конференції, щоб показати нове зображення Ultima Thule. Алан Штерн (Alan Stern), керівник місії New Horizons, показуючи нечіткі зображення об’єкта, отримані зондом на швидкості 14 км/с в 5 год 33 хв за всесвітнім часом у перший день 2019 року, жартував: «Це добре, щоб посміятися, але це краще, ніж учора».
«В нашій роботі ми хотіли б інтерпретувати навіть такі зображення. … По-перше, ми маємо кращі уявлення про розміри Ultima — це приблизно 35 на 15 кілометрів», — сказав Штерн. «По-друге, ви бачите її неправильну форму. Тут є два варіанти. Перший: об’єкт двокомпонентний, верхня його частина менша нижньої й тому він асиметричний. Або це можуть бути два об’єкти, які фактично містяться на орбіті один навколо одного і просто зливаються в одне зображення через їхню близькість. Завтра ми дізнаємося, який з цих варіантів є насправді». Штерн схиляється до думки, що це одне, двокомпонентне, тіло.
Науковці вже змогли вирішити одну таємницю Ultima Thule, яка має офіційну назву 2014 MU69 — ця назва вказує на відкриття об’єкта в 2014 році з допомогою Космічного телескопа імені Габбла. Вісь обертання Ultima Thule, здається, спрямована приблизно на напрямок руху космічного апарата New Horizons. Тому зонд спостерігав тіло у вигляді пропелера й це пояснює, чому дослідники «до останньої хвилини» не бачили жодної суттєвої зміни яскравості Ultima Thule.
Кращі знімки з камери LORRI космічного апарату New Horizons антени мережі далекого космічного зв’язку NASA мали отримати 1 січня починаючи з 20 год всесвітнього часу (22 год за київським часом — Ред.). Зв’язок з New Horizons тривав до 23 год 35 хв. Інше вікно для отримання сигналів «відчинилося» в середу (2 січня) о 04 год 00 хв GMT (Greenwich Mean Time, середній час за Гринвічем — одна із назв усесвітнього часу).
Сигнал від New Horizons до Землі йде зі швидкістю світла — 300 000 кілометрів на секунду — приблизно 6 годин і 8 хвилин. 15-ватні передавачі космічного апарата можуть транслювати дані зі швидкістю від 500 до 1000 біт в секунду, тому для отримання всіх даних на Землі знадобиться 20 місяців. З 4 січня до середини січня передачі даних не буде, бо New Horizons лежить на небесній сфері в напрямку сузір’я Стрільця, тобто надто близько до Сонця, а тому зв’язок міг бути не надійним.
«Ця місія завжди затримувала наше задоволення», — сказав Штерн. «Ми витратили 12 років, щоб умовити NASA на її здійснення. Ми будували зонд п’ять років, і нам знадобилося дев’ять років, щоб дістатися до першої цілі».
Ultima Thule належить до пояса Койпера, «третьої зони» Сонячної системи за межами внутрішніх і зовнішніх планет, а New Horizons — перший космічний апарат, який відвідує об’єкти, що містяться так далеко від Сонця. До цього він у 2015 році пройшов повз Плутон. Ultima Thule витрачає 298 років, щоб завершити один обхід навколо Сонця, і науковці вважають, що вона перебуває в одному й тому регіоні Сонячної системи з моменту утворення планет 4,5 млрд років тому.
Пояс Койпера лежить у так званій «третій зоні» Сонячної системи, за межами планет земної групи (внутрішня частина Сонячної системи) і газових гігантів (середня зона). Цей величезний район містить мільярди об’єктів. Серед них комети, карликові планети, такі як Плутон, і планетезималі, як Ultima Thule. Згідно з сучасними уявленнями, об’єкти в цій ділянці «заморожені» в часі, тобто є реліктами, що залишилися від етапу формування Сонячної системи. Фото з сайту http://pluto.jhuapl.edu.
«Є насправді дві властивості Ultima Thule, які роблять цей об’єкт таким науково цінним для нас», — сказав Штерн. «По-перше, він лежить так далеко від Сонця, і сонячне світло настільки слабке, що температура там спадає майже до абсолютного нуля. Внаслідок цього хімічні реакції, по суті, заморожені, тому об’єкт перебуває при такому сильному охолодженні, що він прекрасно зберігся від часу свого утворення».
«Коли ви поєднуєте глибоку заморозку з тим, що Ultima — це маленьке тіло, лише кілька десятків кілометрів, тому воно не може мати сильну геологічну активність, як, наприклад Плутон, який також холодний, але ви могли бачити активність на його поверхні і в його атмосфері. Ultima не має можливостей розвиватися таким чином. Тому все, що ми збираємося дізнатися про Ultima, від її складу й до її геології, як це було утворено, чи має вона супутники і атмосферу, це ті речі, які мають нам сповістити про первинні умови формування об’єктів у Сонячній системі. Всі інші тіла, на які ми здійснили посадки, вийшли на їхні орбіти чи пролетіли повз них, не можуть нам в цьому допомогти, бо вони або великі, тому еволюціонували, або вони мають високі температури, й тому розвивалися з цієї причини. Ultima абсолютно унікальна».
За інф. з сайтів https://astronomynow.com та http://pluto.jhuapl.edu підготував Іван Крячко
