Поясний час
Л. М. Свачій, кандидат фізико-математичних наук
Головна астрономічна обсерваторія НАН України
Г. З. Бутенко, кандидат фізико-математичних наук
Міжнародний центр астрономічних та медико-екологічних досліджень НАН України
У 1879 р. канадський інженер залізничного транспорту С. Флемінг запропонував систему поясного часу, яка згодом була введена на всій земній кулі.
Кожному меридіанові земної кулі властивий свій місцевий сонячний час. Через це, якщо користуватися середнім сонячним часом, то в один і той же фізичний момент у пунктах із різною географічною довготою годинники показуватимуть різний час. Із розвитком транспорту, зв’язку та міжнародних відносин користуватися місцевим часом стало досить незручно, а тому пропозиція Флемінга виявилась своєчасною. Статтю про новий спосіб відліку часу він опублікував у виданні «Journal of the Canadian Institute of Toronto». Ця пропозиція з ініціативи Канадського інституту була офіційно повідомлена урядам низки держав як проект для розгляду.
Розгляньмо коротко суть системи поясного часу. Усю земну кулю умовно поділено меридіанами на 24 так званих годинних пояси, у межах кожного з яких час уважається однаковим. Середні меридіани сусідніх годинних поясів віддалені один від одного на 15° (1 год) по довготі; їх прийнято за основні меридіани цих поясів. Початковим меридіаном уважається гринвіцький — меридіан, на котрому розташовано Гринвіцьку обсерваторію (Англія); час гринвіцького меридіану має назву всесвітній час. Меридіани, які обмежують кожний пояс, теоретично повинні бути віддаленими на 7,5° (30 хв) від основного меридіану, проте в дійсності межі годинних поясів проходять так лише в океанах, відкритих морях і на необжитих територіях. Здебільшого ці межі проходять уздовж найближчих адміністративних і міждержавних границь, а також уздовж залізниць, вододілів, великих річок. Кожному годинному поясові надано номер: нульовим уважається пояс, у межах якого проходить гринвіцький меридіан, на схід від нього — перший і так далі, закінчуючи 23-м. У межах кожного поясу користуються одним і тим самим часом (поясним) — часом основного меридіану. Час будь-яких двох сусідніх поясів відрізняється на 1 год. Таким чином, поясний час — це середній сонячний час, що змінюється з довготою не безперервно, а стрибком: якщо переміщуватися від одного поясу до іншого із заходу на схід, час на межі сусідніх поясів збільшуватиметься на одну годину. Номер поясу дорівнює числовому значенню довготи (у годинах) його основного меридіану.
В європейських країнах систему поясного часу ввели поступово на початку XX ст. 1 липня 1919 р. вона була запроваджена на усій території Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки. 15 березня 1924 р. поясний час був уведений на всій території СРСР, яка виявилася розділеною на 11 годинних поясів (з 2-го до 12-го). У багатьох країнах на весняно-літній період запроваджують літній час (стрілки годинників переводяться на 1 год вперед), який восени скасовують. Так відбувалося і в Союзі до 1930 р., коли уряд СРСР постановив запровадити так званий декретний час: стрілки годинників переводились на 1 год вперед порівняно з поясним часом на невизначений термін. 1 квітня 1981 р. в СРСР знову був уведений літній час: стрілки годинників перевели на 1 год вперед відносно декретного часу. Таким чином, літній час відрізнявся від поясного на 2 год. В Україні 1 липня 1990 р. декретний час скасовано, тобто в осінньо-зимовий період ми використовуємо час другого годинного поясу. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. літній час на території нашої держави діє щороку з 3 год останньої неділі березня до 4 год останньої неділі жовтня. Уся територія України лежить у другому годинному поясі, центральний меридіан якого має довготу 30° (або 2 год), тобто час тут відрізняється від гринвіцького на 2 год (якщо не враховувати переходу на літній час).
Джерело: Астрономічний календар, 2004, с. 252—253
