Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Космічний зонд OSIRIS-Rex прибув до астероїда Бенну

04 грудня 2018

Автоматична міжпланетна станція NASA OSIRIS-REx, перший посланець цього космічного агентства, який має доставити зразки ґрунту з астероїда на Землю, досягла 3 грудня 2018 р. своєї мети ― астероїда Бенну. Космічний зонд OSIRIS-REx (Origins, Spectral Interpretation, Resource Identification, Security-Regolith Explorer), який стартував із Землі у вересні 2016 р. і протягом 27 місяців подорожував Сонячною системою на шляху до Бенну, що обертається навколо Сонця між Землею та Марсом, тепер перебуває на відстані приблизно 20 кілометрів від астероїда.

Докладніше:

Тривала історія світла показує: Всесвіт пройшов пік зореутворення 10 мільярдів років тому

30 листопада 2018

Більша частина історії Всесвіту є історією світла зір, які мерехтять і світяться скрізь в космосі. Тепер астрономи використали це світло, яке пронизує весь спостережуваний простір і з часом накопичується, щоб створити шкалу часу для зір і галактик. Вона бере початок 10 мільярдів років тому.

 

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

Олександр Федорович Богородський (до 100-річчя з дня народження)

 

С. В. Хміль

кандидат фізико-математичних наук

Астрономічна обсерваторія Київського національного університетуімені Тараса Шевченка

 

 

У 2007 р. минає 100 років з дня народження доктора фізико-математичних наук, професора Олександра Федоровича Богородського (1907—1984), чиє життя та науково-викладацька діяльність протягом майже 40 років були пов’язані з Україною, з Київським університетом і університетською обсерваторією. Минуло вже понад 20 років відтоді, як його не стало, і плин часу відкинув усе випадкове й несуттєве, що було в житті цієї видатної людини. Цей короткий нарис має на меті відтворити головні події з життя Олександра Федоровича, розкрити деякі його риси як ученого, викладача, людини.

 

Олександр Федорович Богородський народився 11 вересня 1907 р. в Горлівці, на Донеччині. Його батьки Федір Кіндратович Ткаченко й Тетяна Григорівна Богородська були залізничні службовці. У 1909 р. батько помер, і мати з сином переїхала 1910 р. до Таганрога, де мешкали її сестри. Тут, у Таганрозі, минули дитячі та юнацькі роки Олександра. Коли він був старшокласником, у нього пробудилася цікавість до фізики, а читання стало його найбільшою пристрастю. Здебільшого це була пригодницька література та твори російських класиків. У цей час він також був активним учасником скаутського руху, здобув багато корисних навичок, захоплювався спортом, а саме: бігом на довгі дистанції, плаванням, вітрильним спортом, шахами.

 

Після закінчення 1924 р. Таганрозької трудової школи № 10 перед юнаком постало питання про дальшу освіту. Зважаючи на тодішню ситуацію, здійснити це бажання було досить важко, і, щоб не гаяти часу, Олександр Федорович поступив на трирічні курси, які готували фінансово-рахункових працівників. Після закінчення курсів його направили на роботу до інвентаризаційної комісії Таганрозького металургійного заводу, що стало початком його трудової діяльності.

 

Олександр Федорович на все життя зберіг особливу прихильність до Таганрога — добре знав історію міста, часто згадував його вулиці, будинки, пляжі. Тут він познайомився з Лідою Зайцевою, покохав її, пережив її тяжку хворобу та смерть 27 листопада 1929 р. До останніх днів він зворушливо зберігав пам’ять про неї, її книжки, листи, фотографії, їй він присвятив свою останню велику роботу — монографію «Всемирное тяготение».

 

У 1928 р. Олександр Федорович став екстерном на фізико-математичному відділенні Північне-Кавказького індустріального інституту в Ростові-на-Дону. Навчання потребувало напруження всіх його сил, оскільки він мусив скласти всі іспити та виконати всі лабораторні роботи з фізики протягом лише трьох сесій, і все це треба було робити, поєднуючи навчання й репетиторство. 1931 р. О. Ф. Богородський закінчив інститут, здобув диплом викладача фізики та математики й місце вчителя 6—9-х класів у Таганрозькій трудовій школі № 8. Саме цей рік Олександр Федорович уважав роком початку своєї педагогічної діяльності.

 

У 1933 р. Олександр Федорович став аспірантом лабораторії космічної фізики Державного природничонаукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта в Ленінграді. Його науковий керівник, чл.-кор. АН СРСР Г. А. Тихов, один з провідних астрофізиків того часу, відразу оцінив неординарні математичні здібності свого учня, високий рівень його підготовки, його ерудицію, уміння самостійно працювати. Він підтримав бажання Олександра Федоровича присвятити себе проблемам загальної теорії відносності та подати як кандидатську дисертацію дослідження про поширення світла у гравітаційному полі. Варто зазначити, що тема дисертації була досить-таки ризикованою, оскільки на той час ставлення астрономів до теорії відносності було скептичним, як до чогось екзотичного. У дисертації був вивчений шлях світлових променів у гравітаційному полі Шварцшильда, були розглянуті загальна форма ефекта Доплера та питання про швидкість світла у викривленому просторі—часі.

 

Робота над дисертацією була закінчена достроково. Г. А. Тихов у своєму відгуку писав (далі мовою оригіналу): «Из представленной работы А. Ф. Богородского совершенно очевидно, что он является уже вполне сложившимся ученым высокой квалификации й что эта работа с громадным избытком удовлетворяет всем условиям, которые предьявляются к диссертации на ученую степень кандидата астрофизики».

 

Навесні 1936 р., після блискучого захисту дисертації, Олександр Федорович стає старшим науковим співробітником Інституту ім. П. Ф. Лесгафта і разом з Г А. Тиховим та його групою від’їздить до Казахстану для спостереження повного сонячного затемнення 19 червня 1936 р. Експедиція пройшла успішно, результати опрацювання здобутих нею спектрограм сонячної корони (в цьому опрацюванні Олександр Федорович брав дійову участь) були надруковані в працях експедиції і добре відомі спеціалістам.

 

У докторантурі при Пулковській обсерваторії (куди О. Ф. Богородський вступив 1938 р.) він обрав темою своєї майбутньої дисертації «Астрономічні наслідки теорії відносності». У цій роботі Олександр Федорович одним з перших у колишньому Радянському Союзі розглянув широке коло питань, пов’язаних з релятивістськими ефектами в астрономії. На початку 1941 р. він завершив працю над дисертацією, яка дістала схвальну оцінку спеціалістів, і з 1 червня відновив свою роботу в Інституті ім. П. Ф. Лесгафта. Г. А. Тихов так відізвався про докторську дисертацію Олександра Федоровича (далі мовою оригіналу): «Она, несомненно, является крупним вкладом в теорию относительности и показывеает, что в лице А. Ф. Богородского мы имеем вьщающегося знатока этой трудной дисциплины». На жаль, початок війни, евакуація інституту в липні 1941 р. до Татарстану відсунули захист дисертації на невизначений строк.

 

Варто зазначити, що роки праці в інституті ім. П. Ф. Лесгафта та Пулковській обсерваторії дозволили Олександру Федоровичу зануритися у творчу атмосферу цих визначних наукових закладів, познайомитися з такими видатними вченими та яскравими особистостями, як М. О. Морозов, А. А. Белопольський, С. К. Костінський, Б. П. Герасимович, Л. А. Орбелі, Г. А. Тихов, та іншими, що мало неабияке значення для формування його як ученого.

 

Під час евакуації Олександр Федорович і його дружина мешкали в селі Теньки під Казанню, де вони вчителювали у місцевій школі. У 1943 р., у зв’язку з різким зламом у ході війни, постало питання про повернення з евакуації. Ситуація ускладнилась тим, що Г. А. Тихов вирішив не повертатися до Ленінграда й залишився працювати в Алма-Аті, куди він запрошував і О. Ф. Богородського. Згодом, після деяких вагань, Олександр Федорович пристав на пропозицію про переїзд до Києва для роботи в Астрономічній обсерваторії Київського університету на посаді старшого наукового співробітника. 13 серпня 1944 р. Олександр Федорович разом з дружиною приїздить до Києва і оселяється в одній з кімнат головного корпусу. З цього часу його життя до останніх днів було пов’язане з Києвом, Київським університетом, університетською астрономічною обсерваторією. У цей період повною мірою розкрився талант Олександра Федоровича як ученого, організатора наукових досліджень, професора вищої школи.

 

Говорячи про наукову спадщину О. Ф. Богородського (приблизно 100 статей та дві монографії), варто наголосити, що його наукові інтереси були пов’язані, головним чином, із загальною теорією відносності та її астрономічними застосуваннями. Саме в цій галузі вчений здобув найбільш суттєві та вагомі результати. Він дав оригінальний, простий за формою та найбільш повний розв’язок релятивістської задачі Кеплера, на підставі якого розробив вичерпну класифікацію орбіт пробних часток і світла у гравітаційному полі Шварцшильда. О. Ф. Богородський також обґрунтував неоднозначність рівнянь поля Айнштайна, виконав піонерські дослідження з коваріантного інтегрування тензорних рівнянь, розробив простий метод інтегрування рівнянь Айнштайна для системи точкових мас; дав всебічний аналіз таких питань, як парадокс Зеєлігера, роль принципу еквівалентності як головної фізичної передумови загальної теорії відносності, проблема привілейованих систем відліку та обгрунтування системи Коперніка. Ще 1959 р. він одним з перших розглянув релятивістські ефекти в русі штучних супутників Землі.

 

Крім проблем загальної теорії відносності Олександр Федорович цікавився різноманітними питаннями фізики Сонця та планетарних туманностей. Серед них варто згадати вивчення розподілу енергії в неперервному спектрі сонячної корони 19 червня 1936 р., дослідження широтного та довготного розподілу сонячних плям (спільно з І. Г. Колчинським і Є. М. Земанек). Разом зі своєю ученицею Н. А. Хінкуловою він з’ясував, що під час розв’язання задачі про розподіл електронної густини в сонячній короні слід брати до уваги анізотропію розсіювання. Запропонований ними метод урахування цього чинника та відповідні формули дістали загальне визнання й увійшли до спеціальних монографій і підручників. Серед питань фізики планетарних туманностей варто згадати дослідження структури контурів спектральних ліній, вивчення розподілу енергії у спектрах і визначення температур ядер туманностей.

 

Роботи О. Ф. Богородського в галузі загальної теорії відносності були підсумовані в його монографії «Уравнения поля Эйнштейна и их применение в астрономии» (1962). За одностайною оцінкою спеціалістів, ця монографія стала значним внеском до світової літератури із загальної теорії відносності. Наведімо лише міркування акад. АН України О. З. Петрова та чл.-кор. АН СРСР В. О. Крата (далі мовою оригіналу): «Необходимо констатировать високую научность, тщательность изложения материала при простоте подачи и особенно хочется отметить исключительную добросовестность анализа наблюдательного материала. ...Автор является одним из пионеров в Советском Союзе применения общерелятивистских методов в астрономии и ему принадлежит целый ряд результатов в этой области»; «Изложение материала по форме и существу является блестящим; математическое изящество выводов, четкость в постановке вопросов оттеняет книгу А. Ф. Богородского даже по сравнению с такими классическими монографиями по теории относительности, как монографии Эддингтона». У 1964 р. за цю монографію О. Ф. Богородському надано вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. Зазначімо також посилання на неї (як визнання наукової значущості цієї книги) у фундаментальній тритомній праці Ч. Мізнера, К. Торна та Дж. Вілера «Гравітація».

 

У 1971 р. вийшла друком остання велика робота вченого — монографія «Всемирное тяготение». Вона з енциклопедичною повнотою відобразила погляд астронома-професіонала на головні етапи розвитку фізичних основ і математичного апарата теорії гравітації: від закону всесвітнього тяжіння Ньютона до рівнянь гравітаційного поля Айнштайна.

 

До кола наукових інтересів Олександра Федоровича входили також питання історії науки. Він був глибоким знавцем життя та діяльності таких корифеїв природознавства, як М. Коперник, Г. Галілей, І. Ньютон, А. Айнштайн, добре знав історію Пулковської обсерваторії, з якою було пов’язане його життя у довоєнні роки. Особливу увагу він приділяв історії Київської обсерваторії. Вивчення архівних матеріалів й інших джерел, яке було виконане ним разом з М. Я. Чернегою, завершилося низкою нарисів, у яких детально викладено історію становлення й основні етапи розвитку астрономічних досліджень у Київському університеті від часів його заснування до 1964 р. Зазначімо, що в архіві вченого зберігаються його спогади про М. О. Морозова, Г. А. Тихова, які у живій формі розповідають про маловідомі факти з життя цих видатних діячів науки. На жаль, ці спогади все ще чекають на публікацію.

 

У 1953 р. Олександр Федорович став на посаду директора Астрономічної обсерваторії Київського університету. Складні директорські обов’язки він виконував безоплатно, на громадських засадах, не полишаючи викладацької діяльності на кафедрі астрономії. Очоливши обсерваторію, Олександр Федорович спрямував свої зусилля перш за все на зміцнення її інструментальної бази та підвищення теоретичного рівня виконуваних робіт. Зокрема, він підтримав ініціативу співробітників обсерваторії М. А. Яковкіна, П. М. Полупана, М. В. Стешенка побудувати своїми силами горизонтальний сонячний телескоп, і 1954 р. інструмент став до ладу. Це дало змогу розпочати спектральні дослідження активних сонячних утворень І створило умови для виконання низки цікавих робіт і для захисту кількох кандидатських дисертацій.

 

Здібності О. Ф. Богородського як керівника й організатора яскраво виявилися під час Міжнародного геофізичного року (1957—1958), коли під час підготовки до робіт за цим значним науковим проектом були побудовані дві заміські спостережні станції, розпочаті візуальні та фотографічні спостереження штучних супутників Землі, розгорнуті метеорні спостереження, які стали зародком нового перспективного напрямку в науковій роботі обсерваторії.

 

Олександр Федорович розумів важливість таких класичних робіт, як меридіанні спостереження. Під час його перебування на посаді директора меридіанний круг обсерваторії був кардинально модернізований, а результати спостережень на ньому стали основою кількох каталогів положень зір.

 

Говорячи про О. Ф. Богородського, не можна обминути його педагогічну діяльність. Олександр Федорович був поза сумнівом блискучим педагогом вищої школи. Спочатку як доцент (1945—1963), а потім як професор (1963—1973) він читав такі фундаментальні курси, як теоретична астрофізика, теоретична астрономія, зоряна астрономія, внутрішня будова зір, магнітна гідромеханіка, а також факультативно — загальну теорію відносності, космологію та ін.

 

Кожна його лекція справляла надзвичайне враження. Можна сперечатися про те, як краще викласти те чи інше питання, якою мусить бути лекція, але погана лекція — це погана лекція, а способів читати гарно — безліч. Безсумнівно, лекції О. Ф. Богородського були яскравим втіленням одного з таких способів. У нотатках про те, якою має бути лекція з природничих наук, Олександр Федорович писав, що успіх лекції чималою мірою залежить від особистості лектора, його загальної ерудиції та наукової кваліфікації, від педагогічного досвіду. Викладач мусить уміти створювати належний контакт зі студентами й підтримувати стосунки цілковитої довіри, доброзичливості та взаєморозуміння. Велике значення для встановлення такого контакту має досвід, проте вирішальне значення належить емоційному бокові справи: любов викладача до педагогічної праці й почуття щирої симпатії до молоді — якості, що їх молоді люди з притаманною їм чутливістю легко виявляють і високо цінують. На думку Олександра Федоровича, викладачу, що вважає свою працю обтяжливою та малоцікавою, варто знайти інше застосування своїм силам: йому буде важко встановити належний контакт зі студентами й досягнути успіхів у науково-виховній роботі. Саме завдяки такому принциповому підходу кожна лекція Олександра Федоровича ставала подією, і рідко хто наважувався пропускати без поважної причини його заняття. Навпаки, побачити на лекції сторонніх відвідувачів було досить звичним явищем. Без перебільшення можна сказати, що О. Ф. Богородський виховав кілька поколінь українських і російських астрономів.

 

Його лекції приваблювали слухачів глибиною та яскравістю думки, багатством ерудиції, високим науковим рівнем, витонченою інтелігентністю, зрештою були просто цікавими за змістом і привабливими за формою. Безсумнівно, Олександр Федорович мав природний хист до викладацької справи та володів рідкісним умінням чітко і ясно викладати найскладніші питання сучасної астрономічної науки. Мова його лекцій була прозора, точна і яскрава, водночас проста, без зайвої афектації та бундючності. Читаючи лекцію, він ніколи не диктував, проте слухачі завжди встигали не тільки уважно слідкувати за розвитком його думки, але й вести докладні конспекти. Що стосується дискусійних питань, то він завжди подавав уявлення, які конкурують між собою, з повною об’єктивністю, не допускаючи, щоб його власний погляд робив виклад тенденційним. Коли він бачив, що слухачі стомилися, то вміло робив невимушену паузу, під час якої розказував щось доречне для даного моменту: якусь цікаву бувальщину чи жарт або дотепну історію з життя відомих астрономів.

 

О. Ф. Богородський підготував і видав чи не найперший в країні навчальний посібник з магнітної гідромеханіки, написав курс лекцій «Внутрішня будова зір», який, на жаль, так і лишився в рукопису.

 

Цілком природно, що й у спілкуванні Олександр Федорович був непересічною особистістю. З першої зустрічі він справляв враження досить стриманої, навіть суворої людини, а його посмішка, завжди трохи іронічна, могла збити з пантелику будь-кого. Проте це було тільки перше враження. За більш ближчого знайомства від цього хибного враження не лишалося й сліду, а ставало зрозуміло, що маєш справу з дуже доброзичливою, чуйною і водночас трохи соромливою людиною, яка обдарована високими моральними якостями, має енциклопедичну освіту і є чудовим співрозмовником.

 

Коли Олександр Федорович обговорював наукові питання, він підкорював співрозмовника бездоганною логікою думок, блискучою ерудицією, здатністю схоплювати суть проблеми в усій її складності. Він не дозволяв собі непродуманих, легковажних зауважень, був гранично коректний у дискусії. Якщо ж розмова торкалась загальних питань, ви бачили людину дуже начитану, знавця історії, шанувальника вітчизняної та зарубіжної класичної літератури. Він напрочуд добре знав твори Ф. Достоєвського, А. Чехова, М. Гоголя, О. Пушкіна, І. Тургенєва, Ч. Діккенса, Дж. Голсуорсі. Маючи добру пам’ять, він не міг відмовити собі в задоволенні доречно процитувати уривки з улюблених літературних творів. Олександр Федорович мав дуже гарну бібліотеку спеціальної та художньої літератури, зокрема твори англійських і німецьких авторів мовою оригіналу, які він вільно читав.

 

Наскільки я знаю, він не був дуже прихильним до музики, зате надзвичайно любив театр, а цирк був його справжньою пристрастю: коли до Києва приїздив відомий ілюзіоніст Кіо, Олександр Федорович, дивлячись на його атракціони, буквально перетворювався на дорослу дитину. Зазначаючи його захоплення красним письменством, театром, не можна не сказати про те, що він полюбляв і дотепні анекдоти (навіть трохи з «перцем»), принагідно вмів майстерно розповісти їх. Також йому подобалися хороші, із заплутаною інтригою, детективи, переважно твори таких класиків жанру, як А. Конан Дойл, Е. По, Г. Честертон, А. Крісті.

 

Одним з найбільших його захоплень були шахи, в які він грав дуже добре. Йому подобалось розв’язувати шахові етюди, аналізувати партії відомих шахових майстрів, серед яких він особливо вирізняв П. Ч. Морфі.

 

1972 р. Олександр Федорович залишив посаду директора, перебуваючи до 1973 р. в штаті кафедри астрономії як професор-консультант. Але й після виходу на пенсію він підтримував робочі контакти з колективом обсерваторії, читав для співробітників лекції з релятивістської астрофізики, загальної теорії відносності, виступав з доповідями на наукових зборах тощо.

 

Наукові заслуги О. Ф. Богородського були відзначені обранням його членом Міжнародного астрономічного союзу й Астрономічної Ради АН СРСР. Його ім’ям названо планету № 3885, відкриту 25 квітня 1979 р. співробітником Кримської астрофізичної обсерваторії М. С. Черних.

 

Олександр Федорович був людина виняткової порядності та скромності, байдужий до будь-яких кон’юнктурних міркувань, далекий від марнославства, чутливий до людського горя. Ці високі моральні якості привертали до нього серця людей, не могли не викликати почуття глибокої поваги. Смерть О. Ф. Богородського 10 грудня 1984 р. стала великою втратою для всіх, хто мав щастя близько його знати, слухати його лекції, працювати чи спілкуватися з ним.

 

Джерело: Астрономічний календар 2007, с. 216—221

 

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

afisha 1