Пам’ятні дати в історії астрономії та космонавтики 2022 року
275 років тому в м. Гамбурзі народився відомий німецький астроном Йоганн Елерт Боде (1747—1826). З 1772 р. він працював у Берлінській обсерваторії, зокрема очолював її чотири десятиліття. Ученого знають найбільше завдяки закону планетних відстаней (правило Тиціуса—Боде; 1772 р.), суть якого полягає в тому, що відстані планет від Сонця, виражені в астрономічних одиницях, близькі до геометричної прогресії. Й. Е. Боде опублікував «Атлас неба» (понад 17 тис. зір; 1778 р.), заснував науковий журнал «Berliner astronomisches Jahrbuch» (виходив упродовж 1776—1959 рр.) тощо.
Минає два століття від дати народження (м. Берлін) знаного німецького астронома Генріха Луї д’Арре (1822—1875), який працював в астрономічних закладах Лейпцига та Копенгагена. Його основні астрономічні дослідження стосуються комет, астероїдів і туманностей. Зокрема, вчений відкрив три комети, один астероїд, проспостерігав та опублікував опис понад 2200 туманностей, одним з перших приступив до спектроскопічних досліджень об’єктів цього класу; Г. Л. д’Арре взяв участь у пошуках планети Нептун на основі обчислень У. Ж. Ж. Левер’є (1846 р.).
150 років тому в м. Снєк народився нідерландський учений Віллем де Сіттер (1872—1934), відомий дослідженнями в кількох астрономічних царинах: позиційній астрономії, небесній механіці, фотометрії зір, космології. Зокрема, В. де Сіттер провів багато спостережень супутників Юпітера, запропонував удосконалену теорію руху цих небесних тіл, виконав велику роботу щодо фотометричних вимірювань зір на різних галактичних широтах і виявив систематичні відмінності в кольорі між зорями поблизу Молочного Шляху та поблизу полюса Галактики (1904 р.). Крім того, учений досліджував нерівномірність осьового обертання Землі, вперше докладно описав астрономічні наслідки загальної теорії відносності, розробив одну з перших релятивістських космологічних теорій тощо.
Минає 150 років від дати народження (м. Вілтон, США) відомого американського вченого Чарльза Грілі Аббота (1872—1973), фахівця з фізики Сонця. Його основні дослідження стосуються вимірювань сонячної радіації: визначив сонячну сталу, вивчав розподіл енергії у спектрі Сонця, досліджував поглинання сонячного випромінювання в земній атмосфері, розробив і виготовив прилади для вимірювання сонячної радіації тощо. Ч. Г. Аббот ініціював створення високогірних астрономічних станцій для виявлення змін величини сонячної сталої. Учений майже 40 років очолював Смітсонівську астрофізичну обсерваторію.
125 років тому в Харкові народився Отто Струве (1897—1963), правнук знаменитого В. Я. Струве. У 1919 р. О. Струве закінчив Харківський університет, а з 1921 р. жив у США, працюючи там у різних астрономічних установах, зокрема 15 років очолював Єркську обсерваторію, був першим директором Національної радіоастрономічної обсерваторії в м. Грін-Бенк. Основні наукові дослідження вченого стосуються зоряної спектроскопії, зокрема, він вивчав спектрально-подвійні зорі та зорі ранніх спектральних класів. О. Струве докладно дослідив спектри кількох сотень подвійних зір, визначив маси й орбіти цих об’єктів, виявив великомасштабні турбулентні потоки в атмосферах надгігантів. О. Струве — один з піонерів досліджень дифузної речовини в Галактиці, зокрема він виявив водень у міжзоряному просторі, відкрив багато дифузних і відбивальних туманностей. Учений добре відомий і як організатор та популяризатор астрономічної науки; півтора десятиліття він був головним редактором наукового часопису «Astrophysical Journal».
Століття тому в м. Сиктивкарі народився російський астроном Павло Миколайович Холопов (1922—1988), відомий унеском у дослідження змінних зір і зоряних скупчень. З 1946 р. він працював в Астрораді АН СРСР, а з 1960 р. і до кінця своїх днів — у Державному астрономічному інституті ім. П. К. Штернберга (ДАІШ).
Учений узяв активну участь у роботі зі систематизації та каталогізації відомостей про змінні зорі, з 1977 р. очолював такого роду роботу ДАІШ та Астроради. Під керівництвом П. М. Холопова вийшли третє й четверте видання Загального каталогу змінних зір; останнє, четверте, видання каталогу містить понад 28 тис. зір Галактики, майже 11 тис. зір із 35 зоряних систем і майже тисячу наднових зір.
П. М. Холопов остаточно довів обов’язкову наявність великих корон у розсіяних і кулястих скупченнях, показав, що Т-асоціації (групи молодих неправильних змінних зір типу Т-Тельця) є гравітаційно зв’язаними наймолодшими скупченнями, визначив нове положення початкової головної послідовності для зір з високим умістом металів та ін.
П. М. Холопов — автор фундаментальної монографії «Зоряні скупчення» («Звездные скопления»; 1981 р., 479 с.).
Минає 100 років від дати народження (м. Флоренція) італійської вченої Маргерити Хак (1922—2013), знаної завдяки здобуткам у галузі зоряної спектроскопії. Вона вивчала хімічний склад і фізичні умови в атмосферах нормальних і пекулярних зір різних типів, запропонувала нові моделі для пекулярних подвійних систем, розробила двомірну класифікацію зоряних спектрів тощо.
М. Хак провадила викладацьку діяльність (з 1964 до 1997 рр. — професорка астрономії університету в Трієсті), очолювала обсерваторію в Трієсті, за наукові заслуги обрана в Національну академію деї Лінчеї (1978 р.), співавтор (разом з О. Струве) чотиритомника «Зоряна спектроскопія»).
50 років тому здійснено успішний запуск радянської АМС «Луна-20» — автоматичного комплексу для доправлення зразків місячного ґрунту на Землю. За три доби функціонування АМС успішно висадилася на Місяць, передала зображення його поверхні та доправила на Землю 55 г його речовини.
Минає півстоліття від дати успішного запуску американської АМС «Піонер-10» («Pioneer 10»), призначеної для дослідження Юпітера та геліосфери. Це перший космічний апарат, який подолав силу тяжіння Сонця, а також пролетів поблизу Юпітера.
Півстоліття тому здійснено успішний запуск радянської АМС «Венера-8» — найпередовішого тоді космічного апарата. Спускний модуль АМС висадився на Венеру та передав на Землю інформацію про характеристики атмосфери й поверхні гарячої планети.
50 років тому (квітень, 1972 р.) відбувся десятий пілотований політ у рамках американської програми «Аполлон» — місія «Аполлон-16» (англ.: «Apollo 16»). При виконанні цієї місії здійснено першу посадку спускного модуля в гірській місцевості і п’яту висадку людей на Місяць, проведено низку наукових досліджень, а також зібрано й доставлено на Землю майже 96 кг зразків місячної речовини.
Півстоліття тому (грудень, 1972 р.) здійснено одинадцятий — останній, найтриваліший — пілотований політ у рамках американської програми «Аполлон» (місія «Аполлон-17», англ.: «Apollo 17»), під час якого проведено шосту висадку людей на Місяць. Астронавти, серед яких уперше був учений-фахівець, висадилися у Морі Ясності та провели на Місяці майже 75 год. Вони виконали цілу низку наукових досліджень, зібрали й доправили на Землю понад 740 зразків (понад 110 кг) місячного ґрунту; під час польоту отримано кілька тисяч знімків Місяця.
Минає 25 років від дати успішного запуску міжнародної АМС «Кассіні—Гюйґенс» («Cassini−Huygens»), призначеної для дослідження Сатурна, його кілець і супутників. У липні 2004 р. АМС вийшла на сатурноцентричну орбіту, у грудні того ж року спускний модуль «Гюйґенс» відділився від орбітального «Кассіні» (першого штучного супутника Сатурна) і невдовзі ввійшов в атмосферу Титана, забезпечивши м’яку посадку автоматичної станції на його поверхню. Упродовж цієї космічної місії (її завершено 2017 р.) здійснено 162 прольоти біля супутників Сатурна, на Землю передано майже півмільйона знімків. На основі даних місії докладно вивчено атмосфери Сатурна й Титана (склад, температура, вітри), супутники та кільця Сатурна, виявлено русла висохлих рік на поверхні Титана, водяний океан під поверхнею Енцелада, сім нових супутників Сатурна, зроблено дуже багато інших відкриттів.
Підготувала Л. М. СВАЧІЙ, ГАО НАН України
