Докладніше про Адріана ван Маанена
Адріан ван Маанен — голландський астроном, народився 31 березня 1884 р. (помер 26 січня 1946 р.) у м. Снек. Сім’я майбутнього вченого належала до давнього аристократичного роду, а батько його був учителем. 1906 р. ван Маанен закінчив Утрехтський університет, протягом 1908—1910 рр. працював у Гронінгенському університеті під керівництвом відомого фахівця з зоряної астрономії Я. Каптейна. Завдяки матеріальній допомозі одного з родичів ван Маанен 1911 р. відвідав Сполучені Штати Америки. Протягом року він працював позаштатним асистентом в Йеркській обсерваторії. У 1912 р. за рекомендацією Каптейна він став співробітником обсерваторії Маунт-Вілсон, де працював до кінця життя.
Основні праці ван Маанена присвячені вимірюванню паралаксів та власних рухів зір. Він перший почав широко застосовувати для цих задач телескопи-рефлектори (обсерваторія Маунт-Вілсон мала в той час найбільші у світі рефлектори — з діаметрами дзеркал 60 і 100 дюймів). Загалом учений визначив паралакси близько 500 зір, відкривши другий відомий білий карлик (зоря ван Маанена). Досягнута ним у цій роботі точність досить висока — ±0,006″. Вивчав він і власний рух ядер планетарних туманностей, кульових і розсіяних скупчень, слабких зір у туманності Оріона Дослідження сприяли визначенню відстаней і абсолютних величин планетарних туманностей, ототожненню зір як членів скупчень.
Здійснений ван Мааненом огляд 60000 зір у 42 обраних площадках Каптейна спричинив виявлення 122 зір із великим власним рухом (від 004″ до 0,92″ за рік). Крім того, ван Маанен оглянув 223 площадки навколо яскравих зір, що мають великий власний рух, і знайшов ще 105 слабких зір, що рухаються швидко. Праці стали вагомим внеском у розв’язання проблеми статистичного вивчення різних складових Галактики та її будови, а також у вивчення руху Сонця серед зір.
Ім’я ван Маанена пов’язане з великою дискусією, що розгорнулася на початку XX ст. з питання про природу спіральних туманностей. У 1916 р він опублікував результати, одержані ним для зміщення 87 туманних утворень в спіралі М101. Для вимірювань були використані 2 пари пластинок туманності, одержані з інтервалом у декілька років. Учений одержав величину обертання 0,02′ за рік на відстані 5′ від ядра. Дослідив також ще 8 спіралей, і всі вони показували обертання. Повторні вимірювання цих самих пластинок іншими астрономами підтвердили наявність обертання спіралей, хоч і з меншими швидкостями. А це мало означати, що спіральні туманності не можуть бути віддаленими об’єктами і належать до нашої зоряної системи (в протилежному випадку лінійна швидкість обертання значно б перевищувала швидкість світла). Коли все-таки стало ясно, що спіральні туманності — це далекі галактики, ван Маанен визнав власні результати помилковими, очевидно внаслідок якихось, ще й досі не зрозумілих, систематичних похибок. За сучасними даними, для найближчих галактик кутова швидкість обертання становить 0,001″ за 100 років.
На пропозицію директора обсерваторії Маунт-Вілсон Дж. Е. Хейла, ван Маанен намагався визначити величину загального магнітного поля Сонця. Для цього треба було виміряти дуже незначні зсуви ліній поглинання в спектрі Сонця, які виникають внаслідок ефекту Зеємана при фотографуванні спектра через спеціальний поляризаційний пристрій. Ван Маанен здійснив дуже багато вимірів і знайшов величину 16 Гс для напруженості поля, але значення було дуже завищене. Ефекти, що їх намагався знайти ван Маанен, лежать за межею досяжного для візуальних вимірювань пластинок і техніки його часу.
Член Амстердамської Академії наук та ряду наукових товариств.
М. Г. Родрігес
Джерело: Короткий астрономічний календар 1984
