Докладніше про Джузеппе Піацці
Італійський астроном Джузеппе Піацці, що прославився відкриттям першої малої планети, народився 16 липня 1746 р. (помер 22 липня 1826 р.) в Понті, на півночі Італії. Спочатку в Турині та Римі Джузеппе вивчав філософію та богослів’я. В 1769—1779 рр. він проповідував у різних місцях, а 1780 р. відправився на о. Сицилію, де став на посаду професора Палермського університету і почав займатися математикою та астрономією. За ініціативою Піацці в 1790 р. розпочалося будівництво Палермської обсерваторії, яку він і очолив.
Відкриття малої планети Церери зробило його ім’я відомим серед науковців. Ще Кеплер, сформулювавши закони руху планет, помітив, що в розміщенні відомих на той час шести планет є прогалина між орбітами Марса та Юпітера, і 1596 р. висловив припущення про існування ще однієї планети. Це припущення здалося ще ймовірнішим, коли 1772 р. німецький астроном Й.Е. Боде (1747—1826) сформулював закон (на основі трохи раніше висловленого Й. Д. Тіціусом правила), згідно до якого значення віддалей відомих тоді шести планет від Сонця, виражених в астрономічних одиницях (а.о.), майже точно підлягають закону геометричної прогресії. З цього закону випливало, що на відстані 2,8 а.о. може обертатися ще одна планета. В той час переконання астрономів відносно існування такої планети були настільки сильними, що на міжнародному астрономічному конгресі в м. Гота (1796 р.) було затверджено проект систематичних пошуків гіпотетичної планети. Але її відкриття відбулося незалежно від запланованих заходів.
У першу ніч XIX ст., 1 січня 1801 р., під час спостережень зір на меридіанному крузі Піацці випадково помітив об’єкт в сузір’ї Тельця, який переміщувався відносно зір. Вважаючи це тіло кометою, астроном слідкував за його рухом шість тижнів. Тоді зв’язки між астрономами були нерозвиненими; ніхто не встиг перевірити відкриття Піацці, і незадовго тіло зникло в променях Сонця. Тільки через три місяці повідомлення італійського вченого дійшло до Берліна. Боде визначив наближену колову орбіту виявленого об’єкта, підрахував, що його середня відстань від Сонця майже дорівнює 2,8 а.о, і дійшов таким чином висновку, що це — планета, а не комета. Але за обчисленою Боде коловою орбітою не можна було визначити точне положення щойно відкритої планети на небесній сфері в заданий момент часу, адже планети обертаються навколо Сонця по еліпсах. Проте одержаних із спостережень положень було надто мало, щоб обчислити елементи еліптичної орбіти цієї планети; здавалось, що її назавжди втратили з поля зору. Тоді молодий вчений К.Ф. Гаусе (1777—1855) спробував розробити метод обчислення еліптичних орбіт за спостереженнями на невеликій дузі орбіти. Він вирішив цю задачу успішно, і рівно через рік, 1 січня 1802 р. цей загублений цікавий об’єкт знову виявили в точці неба, дуже близькій до передбаченої Гауссом. Піацці назвав планету Церерою — ім’ям покровительки Сицилії, богині землеробства та родючості.
Тепер відомо:, що відкритий Піацці об’єкт є найбільшим з астероїдів, яких налічується декілька десятків тисяч. Вони утворюють кільце між орбітами Марса та Юпітера в площині, яка нахилена на невеликий кут до площини екліптики. Середня відстань астероїдів від Сонця становить 2,9 а.о. Діаметр Церери трохи перевищує 700 км, проте серед астероїдів трапляються і такі, що мають зовсім невеликі розміри.
До інших досягнень Піацці можна віднести спроектований ним вертикальний круг, виготовлений в Англії Дж. Рамсденом і встановлений в Палермській обсерваторії, та створення каталога положень 7646 зір, які він спостерігав протягом 1792—1813 рр., опублікованого 1814 р. в Палермо. Цей каталог за точністю тільки трохи поступався знаменитому каталогу Брадлея. Крім того, порівнюючи свої спостереження із спостереженнями інших астрономів, Піацці визначив власні рухи багатьох зір. Іменем Піацці названо малу планету № 1000 («Піацція»), відкриту 1923 р.
Л. М. Свачій
Джерело: Короткий астрономічний календар 1996
