Докладніше про Гарольда Джонса

Спенсер Джонс народився у Лондоні 29 березня 1890 р. (помер 3 листопада 1960 р.). Після школи він вступив до Кембріджського університету, де швидко вирізнився серед студентів своїми успіхами з математики і фізики. Джонс був удостоєний стипендії І. Ньютона, одержав премію Сміта. В той час було прийнято запрошувати кращого математика з випускників Кембріджу на посаду головного асистента Королівської обсерваторії у Гринвічі. Цю посаду в 1913 р. і зайняв Спенсер Джонс. Він швидко увійшов у курс обсерваторських справ і навіть на писав книгу «Загальна астрономія», що стала широко відомою і неодноразово перевидавалась. Але наукова діяльність Джонса дуже швидко перервалася — почалася перша світова війна. Він стає помічником директора по постачанню оптичними приладами міністерства озброєння. Джонс активно включився у нову діяльність, і через деякий час можна було побачити співробітників Гринвіцької обсерваторії, що старанно перевіряли та налагоджували біноклі, взяті напрокат у британців для потреб військового відомства.

1923 р. Спенсер Джонс одержав запрошення зайняти пост директора Капської обсерваторії на Мисі Доброї Надії і рушив у Південну Африку. Там він працював 10 років, які були найпродуктивнішими у його житті.

Чудовий математик, Джонс найбільший інтерес виявляв до обчислювальної роботи. Він обробив усі спостереження покрить зір Місяцем, які накопичилися у Капській обсерваторії з 1880 по 1922 р. На основі цих даних він провів нове визначення елементів орбіти Місяця. Робота була закінчена у 1925 р. Один з її результатів — нове значення сонячного паралакса (8,805″ ± 0,005). Аналогічні розрахунки він здійснив для Марса за спостереженнями 1899—1924 рр. Спенсер Джонс також дослідив рух полюсів Землі за спостереженнями навколополярної південної зони. У 1926 р. вийшла його перша праця з проблем руху Землі — на основі спостережень 1836—1924 рр. Джонс підтвердив гіпотезу Ньютона про те, що так звані негравітаційні флуктуації у русі Меркурія, Венери, Марса і Місяця спричинені змінами у швидкості обертання Землі навколо осі.

Працюючи у Капській обсерваторії, Спенсер Джонс займався і спостереженнями: брав участь у складанні Другого і Третього Капських каталогів зір, переспостерігав зорі Астрографічного каталога з метою визначення власного руху зір, знайшов фотографічні величини для 40 тисяч зір. У 1927 р. Джонс виконав велику роботу по дослідженню спектральних подвійних зір і одержав нове значення сонячного паралакса (8,803″ ± 0,004) за даними зоряних радіальних швидкостей.

Ви, мабуть, уже помітили, що Джонса дуже цікавила величина сонячного паралакса, яка дозволяє визначити відстань між Сонцем і Землею. Все життя він різними методами уточнював цю величину. У 1928 р. Спенсер Джонс організував і очолив спеціальну міжнародну комісію, метою якої було визначення сонячного паралакса за допомогою спостережень астероїда Ерос під час його протистояння у 1930—1931 рр. У спостереженнях Ероса брали участь 24 обсерваторії з різних країн, а Спенсер Джонс узяв на себе підготовку робіт і подальші обчислення. Дослідження завершилися визначенням сонячного паралакса величиною 8,790″ ± 0,001 (сучасне значення 8,79405″).

У 1933 р. Спенсер Джонс повернувся до Англії як королівський астроном і директор Гринвіцької обсерваторії. Зміна місця роботи не вплинула на головні напрями його наукової діяльності. За спостереженнями, що велись у Гринвіцькій обсерваторії з 1672 по 1908 р., він дослідив рух Місяця, продовжив роботи по вивченню обертання Землі на базі розходжень між остережними й обчисленими положеннями Місяця і планет.

У Гринвіцькій обсерваторії яскраво виявився організаторський талант Спенсера Джонса. Так, у перші роки свого директорства він повністю перебудував службу точного часу — Гринвіцька обсерваторія першою замінила маятниковий годинник на кварцовий. Але найбільшою його заслугою було перенесення Гринвіцької обсерваторії на нове місце. У 30-ті роки нашого сторіччя у Гринвічі, передмісті Лондона, стало майже неможливо проводити астрономічні спостереження внаслідок великої задимленості та яскравості нічного неба. У 1939 р. Спенсер Джонс звернувся до британського уряду з пропозицією про перенесеная обсерваторії на нове місце.

Війна відсунула ці плани, але Джонс тим часом шукав нове місце у південно-східній Англії. У 1946 р. він оголосив, що Адміралтейство купило замок Херстмонсо у графстві Сусекс, щоб перевести на його територію Гринвіцьку обсерваторію. Можна собі уявити, наскільки складним було питання про переміщення такої великої обсерваторії без перерви в діяльності її служб, тим більше що це відбувалось у тяжкі повоєнні роки. Але уже 1948 р. головні роботи були перенесені в Херстмонсо, а у 1954 р. обсерваторія цілком працювала на новому місці.

Через рік Спенсер Джонс пішов у відставку з поста директора. Останні роки життя він був Генеральним секретарем Міжнародної ради наукових союзів.

Організаційна діяльність Спенсера Джонса не обмежилась тільки керівництвом Капською та Гринвіцькою обсерваторіями. Він успішно справлявся з обов’язками президента Лондонського Королівського астрономічного товариства (1937—1939), президента Міжнародного Астрономічного союзу (1944—1948), президента Інституту навігації (1947—1949). Великою популярністю користувались його книжки «Життя на інших світах» (видана російською мовою у 1946 р.) та «Світи без кінця».

Наукова діяльність Спенсера Джонса, зокрема праці з питань визначення сонячного паралакса, відзначені багатьма нагородами, серед яких медаль Лондонського астрономічного товариства, медаль ім. Брюс та ін. Британський уряд відзначив заслуги Спенсера Джонса наданням йому лицарського звання у 1943 р. і ордена Лицаря Британської імперії у 1955 р.

Л. О. Колоколова

Джерело: Короткий астрономічний календар 1990