Докладніше про Мухаммада Тусі

Відомий азербайджанський астроном і математик, поет і філософ Абу Джафар Мухаммад ібн Мухаммад ібн Гасан Насіреддін (Насір) ат-Тусі народився 17 лютого 1201 р. (помер 25 червня 1274 р.).

Щодо місця народження вченого найдостовірнішим вважають свідчення його сучасника Фазлулла Рашидедціна, згідно з яким ат-Тусі був уродженцем тогочасного азербайджанського міста Хамадан (на території сучасного Ірану). Упродовж деякого часу батько майбутнього вченого сам навчав сина іноземних мов, богослов’я та основ арифметики, геометрії і алгебри. Згодом з юнаком ділилися своїми знаннями та досвідом відомі вчителі того часу з м. Тусі — одного з культурних центрів Хоросана (тепер область Ірану). Його безпосереднім учителем був Фарідед-дін Дамаді. Ат-Тусі дістав різнобічні знання і вже в молодості мав велику популярність.

1235 р. ат-Тусі завершив книгу «Мораль Насіра», яка незабаром стала одним з найпопулярніших творів на території Кавказу, Ірану, Середньої Азії, Індії та інших країн Сходу. Невдовзі після того, як ця праця побачила світ, вченого було заарештовано та відправлено до фортеці Аламоут (Орлине гніздо), де він змушений був проживати впродовж 1235—1256 рр. як засланець, без права виїзду. Фортеця Аламоут — столиця теократичної держави ісмаїлітів-ассасинів (таємної релігійно-політичної терористичної організації, яка здебільшого діяла на користь Багдадського халіфату) — була розміщена на території Північного Ірану. Проживаючи у фортеці, ат-Тусі написав важливі праці, серед яких перша редакція «Викладу Євкліда» (1248 р.) та «Виклад «Альмагеста» Птолемея».

Монгольський завойовник Хулагу-хан, онук Чингіс-хана, під час походу на Іран звільнив ат-Тусі та інших учених з фортеці Аламоут. В той час ат-Тусі вже мав значний авторитет як вчений серед народів Сходу. Зваживши на це, Хулагу-хан призначив його придворним вченим та своїм особистим радником в державних справах. З того часу ат-Тусі жив при дворі Хулагу-хана і ще більше заслужився на його ласку. Згодом він супроводжував Хулагу-хана під час походу на Багдад та був призначений послом до багдадського халіфа. Після переможного походу, вдале завершення якого передбачив ат-Тусі, Хулагу-хан проявив до вченого ще більшу прихильність та, згідно з його проханням, доручив ат-Тусі будівництво астрономічної обсерваторії. Менш ніж за рік вчений вибрав місце для неї — околицю міста Марага — одного з найкрасивіших культурних центрів тодішнього Південного Азербайджану (на території сучасного Ірану). Одночасно з Марагинською обсерваторією ат-Тусі організував спорудження «Будинку науки й мудрості»; ці два заклади склали єдиний науковий комплекс — унікальне в той час явище. Ат-Тусі запросив до Мараги відомих тоді астрономів Кавказу, Середньої Азії, Ірану, Аравії та Китаю. Будівництво обсерваторії в Маразі, найбільшої на ту пору, тривало впродовж 1259—1273 рр. Ат-Тусі взяв участь у підготовці креслень приміщень та інструментів. Разом з головним інженером будівництва обсерваторії Мувайідеддіном Орді вчений винайшов п’ять нових астрономічних інструментів. В той самий час багато уваги ат-Тусі приділяв підготовці наукових кадрів, а також склав всю програму астрономічних спостережень в обсерваторії та керував їхньою обробкою. Крім наукових та організаційних питань, учений вирішував і фінансові проблеми будівництва обсерваторії.

У перші роки в обсерваторії працювало майже два десятки вчених, а згодом — близько сотні. В її бібліотеці зберігалося понад 400 тисяч екземплярів книг, доставлених з Багдада, Мосула, Сирії та ін. Обсерваторія була обладнана десятком великих інструментів (серед яких був стінний квадрант з радіусом дуги 6.5 м), а також астролябіями, приладами для вимірювання часу та ін. За розмірами та якістю конструкції інструменти Марагинської обсерваторії перевершили всі ті, якими володіли європейські астрономи до кінця XVI ст. Марагинська обсерваторія функціонувала до першої чверті XIV ст., а руїни її стін збереглися до наших днів. Цей заклад вважають одним з найбільших наукових центрів світу епохи середньовіччя.

Наукова спадщина ат-Тусі досить багата: його перу належить близько 100 праць з геометрії, тригонометрії, алгебри, астрономії, фізики, філософії, логіки, політології, релігієзнавства та ін. Чільне місце в ній належить «Ельханським таблицям», завершеним близько 1270 р. в Марагинській обсерваторії під керівництвом ат-Тусі. Вміщені у цій праці таблиці мали всі необхідні дані для розрахунку положень Сонця, Місяця та планет на кожен день й упродовж двох століть були основою при складенні календарів на Середньому Сході. Цей твір містить також оформлений ат-Тусі каталог, що став підсумком спостережень марагинських астрономів протягом 1259—1271 рр. В «Ельханських таблицях» розглянуто деякі питання хронології різних народів, зокрема основи китайського, єврейського, арабського та ін. календарів, методи переходу від одного способу літочислення до іншого, а також описано рух планет й способи обчислення їхніх екліптичних координат. Там вміщено екліптичні координати деяких зір та географічні координати 256 населених пунктів, одержані в Марагинській обсерваторії, а також подано тригонометричні таблиці — перші шестизначні таблиці синусів і тангенсів з інтервалом 1′.

Ат-Тусі значно розвинув наявну тоді теорію руху Місяця, опублікувавши свої результати в праці «Пам’ятка про астрономію». На основі спостережень зір він істотно уточнив величину загальної річної прецесії, прийняту марагинськими астрономами за фундаментальну при складенні зоряного каталогу. Ще одна важлива праця ат-Тусі — «Трактат про повний чотирикутник», написана арабською мовою і завершена 1260 р. Там розглянуто, головним чином, питання сферичної тригонометрії. Найважливішим досягненням ат-Тусі в цій галузі науки є введення поняття полярного трикутника, при допомозі якого він обчислював сторони сферичного трикутника за його кутами.

Цінними працями ат-Тусі з математики є дві редакції «Викладів Євкліда». В цих працях вчений дав деякі нові означення стосовно геометричних фігур і понять, вдосконалив і розвинув положення Євкліда, запропонував нові способи доведення євклідових положень, дав повніші формулювання деяких аксіом. Ат-Тусі переклав на арабську мову «Альмагест» Птолемея і праці Архімеда.

Помер ат-Тусі в Багдаді і похований в мечеті Джаме-Месджід. Він мав трьох синів; упродовж тривалого часу кілька поколінь нащадків ученого обіймали важливі державні пости, були великими земельними феодалами.

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 2001