Докладніше про П’єра Жюля Сезаря Жансена

П’єр Жюль Сезар Жансен, більше відомий як Жюль Жансен (JulesJanssen), народився 22 лютого 1824 р., у французькій столиці. Його батько, Антуан Сезар Жансен (1780—1860), був знаним кларнетистом і мав голландсько-бельгійське походження, а матір, Полін Марі Ле Мойн (1789—1871) була дочкою архітектора. Не дивно, що батьки вбачали в синові майбутнього мистця, проте юному П’єрові дуже припали до вподоби точні науки.  

Вищу освіту П.Ж. Жансен здобув на природничому факультеті Паризького університету, який закінчив 1852 р. Після цього він деякий час викладав у ліцеї, а також працював як домашній учитель. У 1860 р. П.Ж. Жансенові присудили докторський ступінь — його дисертацію присвячено дослідженню поглинання теплових променів оком. Упродовж 1865—1871 рр. П.Ж. Жансен викладав загальну фізику в Архітектурній школі (м. Париж) на посаді професора.

У 1862 р. Жюль Жансен обладнав у Парижі свою невелику обсерваторію, де розпочав спостереження Сонця. У 1876 р. П.Ж. Жансен керував спорудженням астрофізичної обсерваторії в Медоні, на околиці Парижа, — він був її директором до кінця своїх днів. У 1893 р. учений заснував та очолив обсерваторію на вершині гори Монблан (Західні Альпи) для досліджень у галузях астрофізики, земної фізики та метеорології.

Основні наукові праці П’єра Жюля Жансена стосуються фізики Сонця та планет Сонячної системи. Він одним із перших застосував для астрономічних досліджень, зокрема для вивчення Сонця, фотографічні та спектроскопічні методи, а також започаткував спостереження Сонця з повітряної кулі (1870 р.).

Упродовж 1861—1862 та у 1864 рр. П.Ж. Жансен, будучи у відрядженні в Італії та Швейцарії, досліджував телуричні лінії у спектрі Сонця. Телуричні лінії — це лінії поглинання, які формуються в спектрах небесних тіл при проходженні світла від них крізь атмосферу Землі.

Темні смуги різної інтенсивности в спектрі Сонця виявив шотландський учений Дейвід Брюстер (1781—1868) у 1833 р., а Жюль Жансен показав, що вони виникають унаслідок проходження сонячного світла через земну атмосферу та поглинання його при цьому молекулами кисню, водяної пари тощо. Зокрема, він досліджував смугастий спектр поглинання кисню при дуже високому тиску (понад 50 атм.) і з’ясував умови, за яких цей спектр формується. Вивчаючи сонячний спектр, П.Ж. Жансен показав, що в атмосфері Сонця кисню немає. Для дослідження природи телуричних ліній він здійснив кілька експедицій в Альпи (1864, 1888, 1890 рр.). Узагальнивши свої результати, Жюль Жансен запропонував метод для визначення хімічного складу планетних атмосфер за лініями й смугами поглинання, які виникають у спектрах сонячного світла, відбитого планетами.

Жюль Жансен першим став регулярно фотографувати Сонце. Протягом 1876—1903 рр. він у Медонській обсерваторії отримав досить якісні світлини сонячної поверхні та виявив на ній грануляцію; згідно з його оцінками, діаметри гранул становлять 400—1000 км. Ці високоякісні фотографії сонячної поверхні зібрано в атлас («Atlas de photographies solaires», 1904 р.).

Жюль Жансен узяв участь у багатьох експедиціях для спостережень повних сонячних затемнень (1867 р., Італія; 1868 р., Індія; 1905 р., Іспанія тощо). У грудні 1870 р., під час облоги Парижа німецьким військом, він навіть ризикував життям для цього, вилетівши з рідного міста на повітряній кулі, щоб мати змогу добратися до Алжиру; на жаль, проспостерігати затемнення йому тоді не вдалося через хмарну погоду.

Під час однієї з таких експедицій (індійське місто Ґунтур, 18 серпня 1868 р.) Жюль Жансен, спостерігаючи спектр сонячних протуберанців за допомогою спектроскопа, відкрив спосіб позазатемненого дослідження краю Сонця — учений налаштував спектроскоп так, щоб спектр зовнішньої частини сонячного диска можна було спостерігати не тільки під час затемнення, але і в звичайні дні. У спектрі хромосфери Сонця вчений помітив яскраві лінії — це свідчило про те, що хромосфера газоподібна, а протуберанці являють собою розжарені гази. У спектрі сонячного випромінювання, крім відомих ліній водню, Жюль Жансен виявив нову лінію — її не можна було приписати жодному з відомих тоді хімічних елементів; таке відкриття незалежно від Жюля Жансена майже у той самий час зробив ще англійський учений Джозеф Норман Лок’єр (1836—1920). Нововиявлену яскраво-жовту спектральну лінію (її довжина хвилі приблизно становить 588 нм) позначили D3, а загадковий хімічний елемент назвали гелієм, бо давньогрецькою мовою «Геліос» означає «Сонце». Цікаво, що на Землі гелій знайшли аж через 27 років: у 1895 р. його виявив шотландський учений Вільям Рамзай (1852—1916).

Серед інших досліджень Жюля Жансена назвімо участь в експедиціях до Перу (1857 р.) та на Азорські острови (1867 р.) для вивчення магнітного поля Землі, успішні спостереження проходження (транзиту) Венери навпроти сонячного диска 1874 р. в Японії та 1882 р. в Алжирі. Послуговуючись так званим фотографічним револьвером, який він сам винайшов, Жюль Жансен відзняв хронофотографічну (через однакові проміжки часу) серію (48 світлин) транзиту Венери 8 грудня 1874 р. Учений також запропонував конструкцію спектрогеліоскопа — приладу для отримання монохроматичного зображення Сонця.

За наукові заслуги П.Ж. Жансена обрано членом Паризької академії наук (1873 р.), іноземним членом Лондонського королівського товариства (1875 р.) та ін. За астрофізичні дослідження його нагороджено медаллю ім. Б. Румфорда Лондонського королівського товариства (1877 р.). На честь Жюля Жансена засновано премію (Французьке астрономічне товариство; 1897 р.) і медаль (Паризька АН), які присуджують за видатні досягнення в астрофізиці, а також названо кратери на видимому боці Місяця (1935 р.) і на Марсі; на честь дружини вченого названо астероїд Головного поясу (225) Генрієтта (Henrietta).

П’єр Жюль Жансен помер у Медоні 23 грудня 1907 р., похований у Парижі.

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 2024, с. 220—223.