Докладніше про Руджера Бошковича

Хорватський вчений і філософ Руджер Йосип Бошкович народився 18 травня 1711 р. (помер 13 лютого 1787 р.) у Дубровнику, столиці міської Дубровницької республіки, заснованої ще у VII ст., у сім’ї торгівця. Освіту одержав у єзуїтських колегіумах — спочатку в Дубровнику, потім у Римі; 1725 р. вступив до ордену єзуїтів. Ще в роки навчання Бошкович виявив блискучі здібності до математики і фізики. Після закінчення Римського колегіуму він почав викладати в єзуїтських гімназіях граматику і літературу, а 1740 р. його призначили професором математики в Римському колегіумі. Тут він вніс низку пропозицій щодо поліпшення і модернізації навчання, але церковні кола поставилися до них негативно, і це стало причиною його від’їзду із Рима 1759 р.

Спочатку Бошкович поїхав у Париж на запрошення Паризької АН, членом-кореспондентом якої був з 1738 р., потім перебував у Великобританії, Фландрії і Голландії, Німеччині, Болгарії, Молдавії, Польщі, Австрії. У 1703 р. він повернувся до Італії і 1764 р. зайняв кафедру математики в університеті у Павії. Він реорганізував викладання, зробивши акцент на прикладній математиці, займався оптикою. Водночас почав будувати астрономічну обсерваторію в Мілані, в палаці Брера. Вона споруджувалася за його кресленнями і під його керівництвом і навіть частково на його кошт. Обсерваторія Брера була однією з найкращих на той час. У 1770 р. Бошкович переїхав до Мілану, щоб повністю віддатися астрономічним дослідженням. Він займався спостереженнями і теоретичними роботами, створював нові астрономічні інструменти. Але внаслідок інтриг колег-єзуїтів був змушений у 1772 р. покинути створену ним обсерваторію.

Спочатку Бошкович поїхав до Венеції, потім у Париж, де спеціально для нього уряд створив пост директора оптичної справи при морському флоті. Тут він займався, головним чином, оптикою і астрономією. У 1782 р. Бошкович поїхав у відпустку до Італії, щоб опублікувати там п’ять підготовлених ним томів своїх оптичних і астрономічних праць; вони були надруковані 1785 р. У Францію Бошкович вже не повернувся. Після довгої хвороби він помер у Мілані.

Наукові інтереси Бошковича були надзвичайно різноманітними. В історію науки він увійшов насамперед як автор концепції так званого динамічного атомізму, основні положення якого виклав у трактаті «Теорія натуральної філософії, приведена до єдиного закону сил, що існують у природі» (1758). Бошкович уважав, що матерія будується із геометричних точок, які не мають розмірів, але мають масу; ці точки є центрами фізичних сил, які не прикладаються до точок іззовні, а нероздільно пов’язані з ними і підпорядковані певному універсальному закону. В своїх уявленнях про простір, час, рух, інерцію Бошкович багато в чому вгадав ідеї теорії відносності та неевклідової геометрії. Він справив великий вплив на розвиток фізики у першій половині XIX ст. Концепції Бошковича визнавали і користувалися ними Дж. Прістлі, М. Фарадей, а в пізніші часи — У. Томсон (Кельвін) і Дж. Дж. Томсон.

Друга частина наукової спадщини Бошковича стосується астрономії, геодезії, оптики, математики. Перший надрукований ним трактат (1736) був присвячений опису методів визначення елементів обертання Сонця навколо осі із трьох спостережень однієї плями. Потім вийшли праці про проблему проходження Меркурія по диску Сонця і пов’язані з цим задачі сферичної тригонометрії (1737), про полярні сяйва (1738), про новий мікрометр для визначення взаємного положення двох зір (1739), про річну аберацію зір, точність астрономічних спостережень (1742), про природу комет і метод визначення параболічних орбіт (1746), про метод визначення еліптичної орбіти (1749), про взаємні збурення Юпітера і Сатурна (1756).

Бошкович розробляв теорію світла, що відрізнялася від ньютонівської. Він перший, ще до Й. Ламберта, сформулював фотометричні закони освітленості (відомі тепер під іменем Ламберта). В університеті Павії і в обсерваторії Брера Бошкович багато займався поліпшенням лінз для телескопів (запропонував багатолінзові ахроматичні системи), створенням оптичних приладів, розробкою методів їх перевірки і урахування похибок.

Успішною була і діяльність Бошковича як геодезиста. У 1739 р. він здійснив критичний перегляд результатів вимірювання довжини меридіана з метою визначення форми Землі, а 1750—1755 рр. за дорученням папи римського виконав вимірювання дуги меридіана довжиною близько двох градусів між Римом і Риміні, використавши при цьому власні, досить точні методи зйомки. За складеними Бошковичем планами виконувалися вимірювання довжини градуса і в інших місцях — у Північній Африці, в Австрії, Угорщині, Сардинії, Пенсільванії.

Папський уряд залучав ученого і до інших робіт. Йому доручили виявити причини тріщин у куполі собору Св. Петра в Римі, що почали з’являтися ще 1631 р., через 40 років після зведення славнозвісної будови. Бошкович склав доклад, в якому подав теоретичний аналіз цієї проблеми і який став класичною працею з архітектурної статики. За пропозицією Бошковича купол укріпили залізними обручами. Після цього за дорученням папи Бошкович займався проблемою осушення боліт, розробив плани регулювання течії рік Тібру і Ністоре, будівництва морських портів у Капо-ді-Монте і Риміні. Захоплювався він також і археологією, розкопав давньоримську віллу поблизу Фраскаті і опублікував опис знайденого там сонячного годинника; видав працю про руїни Трої, що він відвідав під час своїх подорожей.

Багатобічна наукова діяльність Бошковича зробила його ім’я широковідомим. Академії наук Рима, Флоренції, Болоньї, Парижа, Лондонське королівське товариство обрали його своїм членом, він був іноземним членом Петербурзької АН (з 1760 р.).

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1986